Непідконтрольна частина Луганської області. Українське село Давидо-Микільське розташоване практично на кордоні з Росією. Річка – єдине, що зараз розділяє території двох країн.

«Були прикордонники, їх прибрали звідси. І все. Шість років тут – жодного військового в нашому селі», – розповідає місцевий житель.

Востаннє Давидо-Микільське потрапляло в стрічки новин ще в 2014 році. Тоді, в середині липня, поруч з селом збили український військово-транспортний літак Ан-26. На борту перебувало вісім осіб. Двоє членів екіпажу загинули.

П’ять років ця українська територія – під контролем угруповання «ЛНР». На вулицях багато покинутих будинків, обірвані дроти електропередач. Гілкою залізниці, судячи з усього, давно не користуються.

«Переважно тут живуть пенсіонери. Або діти допомагають, або господарство своє. Качок тримають, курей. Кожен як може, так і виживає», – каже літня жінка.

З нового в Давидо-Микільському – пам’ятник загиблим бойовикам угруповання «ЛНР» і таблички, що попереджають про міни.

«Ми тут як були самі по собі, так і залишаємося. Що добудемо, що дістанемо своєю працею, що виростимо – ось так і живемо. Допомоги чекати немає звідки», – додає жінка.

Заяви Путіна і Зеленського під час саміту у Парижі

Навряд чи допомоги в Давидо-Микільському чекали з Парижа. Але саме контроль над українсько-російським кордоном став однією з ключових тем «нормандського саміту».

Це лише частина реплік президентів України і Росії щодо контролю кордону під час підсумкової пресконференції:

– У нас позиції тут з Володимиром Олександровичем не збігаються, – наголошував президент Росії Володимир Путін.

– Різний абсолютно погляд з приводу передачі кордону, – констатував президент України Володимир Зеленський.

– Ми за те, щоб виконувалися Мінські угоди, – наполягав на своєму російський президент.

– Я, здається, дуже аргументовано кажу, – зауважував Володимир Зеленський.

– Візьміть, будь ласка, і прочитайте, що там написано, – наполягав Путін.

Президент Росії, судячи з усього, апелював до документа, який називається «Комплекс заходів з виконання Мінських угод» і був підписаний 12 лютого 2015 року учасниками Тристоронньої контактної групи, а також тодішніми ватажками бойовиків Захарченком та Плотницьким. Тут у пункті дев’ятому йдеться:

«Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання…».

«Ну, там так написано! Навіщо «розкривати» Мінські угоди і їх знову заново переписувати. Там кожен пункт пов’язаний між собою. Якщо ми «розкриємо» один пункт, почнеться переписування інших, і ми взагалі втратимо все», – заявив Путін.

Президент України Володимир Зеленський не згоден з такою позицією Путіна і вважає, що потрібен компроміс.

«Я запропонував створити окрему підгрупу в Мінську, яка займається виключно питаннями поетапного контролю українського кордону. І я хотів би, щоб цей етап закінчився до виборів», – зазначив Зеленський.

Аналіз експертів і можливі сценарії вирішення питання

На думку експертів, Путін вибірково підійшов до трактуванням Мінських угод щодо врегулювання ситуації на Донбасі і українська сторона дійсно може розраховувати на поступки в питаннях кордону.

«Він послався на той документ, який було схвалено в лютому 2015 року. Але проігнорував протокол, так само підписаний в Мінську, але у вересні 2014 року. І пункт четвертий цього документа говорить про те, що на лінії кордону між Україною і Росією має бути забезпечена постійна міжнародна присутність, зокрема через ОБСЄ. Має бути створена спеціальна безпекова прикордонна зона», – зазначає заступник директора центру «Нова Європа» Сергій Солодкий.

Зараз ця умова не виконується. У звіті СММ ОБСЄ за перше півріччя 2019 року зазначено, що 90% обмежень у роботі спостерігачів відбувалося на окупованій частині Донбасу. Понад 200 разів за цей час патрулі ОБСЄ відвідували прикордонні райони і майже в половині випадків бойовики перешкоджали їхній роботі.

«Спостерігачі ОБСЄ час від часу за погодженням попереднім з проросійськими бойовиками прибувають на лінію кордону, проводять по кілька хвилин на лінії кордону. І очевидно, що в решту часу, коли вони там не присутні, Росія може перевозити через кордон все що завгодно. Найменшу можливість бути присутніми вони мають саме в прикордонних районах. Про це п’ятий рік СММ ОБСЄ звітує, але просування ніякого», – каже Сергій Солодкий.

Є спостерігачі ОБСЄ і з російського боку кордону. Щоправда, працюють вони тільки на території двох пунктів пропуску – «Донецьк» і «Гуково». Всього 22 людини на 409 кілометрів непідконтрольної Києву ділянки кордону. Росія постійно блокує спроби розширити місію, тому зараз, на думку експертів, її робота також малоефективна.

«Вона займається тим, що слухає, як вивозять вугілля із Донбасу, тому що вона не бачить, але слухає на дуже маленькій території, яку вона може спостерігати. І так само вона фіксує, які «гумконвої» заходять з території Росії на окуповану територію», – зазначає експерт Національного інституту стратегічних досліджень Валерій Кравченко.

Свою версію можливого компромісу ще в Парижі озвучив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, який на саміті був у складі української делегації.

«Ми не за місяць до виборів візьмемо кордон, а за два дні. Ось у нас є 408 кілометрів кордону, ми будемо кожен день зменшувати, зменшувати і за день до виборів – раз, весь кордон у нас під контролем. Чим не компроміс?», – коментує Арсен Аваков.

Але що натомість попросить президент Росії Володимир Путін? Експерти вважають, що мова може піти про визнання угруповань «ЛНР» та «ДНР».

«Згадайте, чому немає росіян в СЦКК? Вони вийшли в 2017 році і сказали, що умовою є мандат СЦКК для так званих «ДНР» і «ЛНР». Вони ці плани не полишають. І я думаю, що будь-який компроміс, який буде стосуватися кордону, буде примусом України саме до прямих контактів з Донецьком і Луганськом», – зазначає Валерій Кравченко.

Ще одним варіантом компромісу може бути передача контролю над кордоном не українським військовим, а третій – нейтральній стороні.

«Або це поліцейська місія ЄС, тому що у них передбачено установчими документами Європейського союзу проведення таких операцій, або миротворча місія ООН. ЄС – це треба зібрати консенсус з європейськими країнами, Рада безпеки ООН – важче, тому що там є право вето в Росії», – зазначає керівник центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Повернутися до цього питання президенти зможуть вже через чотири місяці. Наступна зустріч «нормандської четвірки» запланована на березень 2020 року.