Коментар Альони Гетьманчук на “BBC News Ukrainian”.

Політичні експерти, дипломати та міжнародники позитивно оцінюють результати зустрічі “нормандської четвірки” – Володимир Зеленський не пішов на очікувані поступки Володимиру Путіну.

Попри застереження і протести, що новий президент може чи то “здати Україну”, чи перейти “червоні лінії”, нічого подібного цієї ночі в Парижі експерти не побачили.

Після нормандської зустрічі стало відомо, що лідери країн домовились про обмін полоненими у форматі “всіх на всіх” вже до Нового року, але з обмовкою.

Також задекларували домовленість про припинення вогню і часткове розведення сил на Донбасі на трьох нових ділянках, які не озвучили.

Президенти хочуть відкрити нові пункти пропуску на лінії розмежування, а найбільше критики викликав пункт комюніке про те, що сторони “вважають за необхідне інкорпорувати “формулу Штайнмаєра” в українське законодавство”.

Експерти не вбачають великий мінус в останньому формулюванні, а загалом підсумки зустрічі в Парижі оцінюють як позитивні.

І чи не найголовніший плюс – це те, що Володимир Зеленський міг позбавитись ілюзій щодо Володимира Путіна. Всі зауважили і пригнічений стан самого президента Росії, чого раніше не помічали.

Володимир Фесенко, політолог:

На тлі значних негативних очікувань зустріч у Парижі для Володимира Зеленського пройшла краще, ніж думали. Але загалом результат для мене очікуваний – не відбулось великих проривів.

Ми отримали поміркований і обмежений результат, а серед головних досягнень можна виділити обмін полоненими та часткові домовленості про припинення вогню і продовження розведення військ.

Щодо виборів на Донбасі та контролю Україною кордону була помітна спроба Володимира Зеленського нав’язати свій порядок денний на майбутнє, це правильно. Контроль кордону – питання принципу, добре, що Зеленський це розуміє. Але, Володимир Путін очікувано не пішов на жодні поступки в цьому напрямку.

Для Зеленського ця зустріч виявилась розвідкою боєм. Можливо, в нього були трохи наївні очікування, що Путіна вдасться переконати і підштовхнути до пошуку компромісу, якщо той побачить перед собою нормального українського хлопця – розчулиться та піде назустріч.

Насправді, подібні сподівання були. В цьому сенсі ілюзій щодо Путіна у Володимира Зеленського тепер буде набагато менше. Це позитивний результат зустрічі.

У Володимира Путіна зараз теж набагато менше ілюзій щодо Зеленського. Він виявився не таким слабким і податливим, як очікували в Кремлі.

Копирайт изображения GETTY IMAGES

Зеленський насправді склав іспит Путіним. Не буду казати оцінку, але іспит був важким. На тлі негативних очікувань результат зустрічі можна вважати позитивним.

Ми не програли, були ризики потрапити в російські пастки, але цього не відбулось.

Жорстка тактична боротьба навколо мінських домовленостей продовжується. Не варто очікувати на прорив навіть на анонсованій наступній зустрічі четвірки.

Ключовий момент на майбутнє – на 4 місяці – реалізація з припинення вогню. Якщо знову нічого не зміниться і ситуація буде як з попередніми перемир’ями, то питання про проведення виборів на Донбасі де-факто може зникнути з порядку денного.

Сторони домовились, що треба рухатись у питанні формули проведення виборів, але якщо не вирішать питання безпеки, то вибори втратять актуальність.

Було помітно, як Емманюель Макрон хоче сподобатись Путіну. Ангела Меркель виглядала інакше, і це частково її заслуга, що не потрапили в пастки Росії. Меркель не виступає за мир на російських умовах.

Можливо, на неї та сам контекст перемовин вплинула історія з убитим у Берліні вихідцем з Кавказу. Актуалізація теми російських спецслужб, які вбивають людей в Європі, – це впливовий чинник.

На мій погляд, Володимир Путін виглядав невпевнено, це впадало в очі. Дуже важлива деталь, які багато хто помітив – Путін не відреагував на гарну тезу Зеленського, що Крим – це Україна.

Путін, як правило, на таке реагував, а тут не помітив чи пропустив. Ще й сказав, що приєднується до сказаного. Це маленька, але символічна річ. Путін був явно не в формі.

Останні дні стали для нього складними й позначились одразу трьома поразками. Перша з Лукашенком – тимчасово не вдалось притиснути і “нагнути” на російських умовах.

Далі стався “облом” з дискваліфікацією російських спортсменів через допінг і рішення WADA – це велика символічна поразка.

Третє – це поразка на “нормандській зустрічі”, йому не вдалось нав’язати свій порядок денний і грати “троє проти одного” – зламати молодого і недосвідченого українського президента.

Альона Гетьманчук, директорка центру “Нова Європа”:

Для українських політиків ця зустріч – урок, що не треба так програмувати суспільство на “капітуляцію”.

Потрібно більш конструктивно розмовляти і ставити питання владі перед подібними зустрічами.

Головіні досягнення, які видно – домовленість про обмін (хоч і обмежений), також важлива домовленість про цілодобовий моніторинг СММ ОБСЄ, а не тільки вдень.

Але головне, що важливе у “нормандських зустрічах” – не про що формально домовляються, а що реально втілюється в життя. Добре, що Володимир Зеленський озвучив “червоні лінії” у присутності і Путіна, і європейських партнерів.

Було озвучено червону лінію і щодо федералізації, і зміни геополітичного вектора, і, згодом, щодо прямих перемовин з лідерами “республік”, на чому наполягає Путін. Якби така позиція щодо червоних ліній була озвучена до зустрічі, то її могло і не відбутись.

Зустріч наблизила нас не до виконання мінська, а до певної модифікації мінських домовленостей. Адже всі розуміють, що у тому форматі, в якому вони були підписані і на чому наполягає Володимир Путін, їх втілення практично неможливе з точки зору інтересів України.

Загалом, як на першу таку зустріч, то Володимир Зеленський виглядав досить впевнено. Єдине, що не сподобалось – це фраза що Росія має вплив на бойовиків на Донбасі для встановлення перемир’я. Адже всі розуміють, хто реально керує процесами на Донбасі.

Володимир Огризко, ексміністр закордонних справ України:

У мене позитивні враження від зустрічі. Ми ще раз переконались, що в Україні є громадянське суспільство, яке чітко формулює свою позицію і швидко реагує на загрозливі ситуації.

Першими почали бити у дзвони громадські активісти щодо неприпустимості поступок, а потім приєднались політики.

Другий позитив – влада чує громадян, хоче вона цього чи ні, але чути мусить.

Позитивно, що вчора президент Володимир Зеленський під запис розповів світовій громадськості, що не перейде “червоні лінії”, які означатимуть поступки національними інтересами.

Ще один позитив – президент Володимир Зеленський нарешті зрозумів, з ким має справу. Вірю, що в нього етап рожевих ілюзій відносно Путіна завершився.

Копирайт изображенияGETTY IMAGES

Один з важливих практичних наслідків – домовленість щодо обміну – це позитив і великий плюс в гуманітарному плані.

В сумі загалом від “нормандської зустрічі” Україна має більше плюсів, аніж мінусів.

Хоча дехто бачить і мінуси – у комюніке є згадка про імплементацію формули Штайнмаєра в українське законодавство. Але, повірте, формулювання, які застосовані в комюніке, нікого ні до чого не зобов’язують.

Але до обміну полонених домовленість зобов’язує – вже оголошені чіткі дати. Це вже пряма відповідальність Путіна, якщо він обмін зірве, це зіграє проти нього.

Скажу відверто, протягом одного дня для Путіна стались три нокаути. Перший – рішення WADA, друге – резолюція Генасамблеї ООН щодо Криму, а третя – він ні з чим повернеться з нормандської зустрічі.

Петро Олещук, політолог:

Негативні очікування від зустрічі мали переважно політичні мотиви. Підстав говорити про здачу національних інтересів насправді було небагато. “Червоні лінії”, окреслені опозицією, насправді не відрізнялись від декларацій української сторони, зокрема, міністра Вадима Пристайка.

Я не очікував від зустрічі фундаментальної зради. Зустріч насправді засвідчила збереження статус-кво.

За великим рахунком, матеріальних результатів всього кілька. Перший і найважливіший – обмін полоненими за формулою “всіх на всіх”. Проте тут є важливий виклик – Путін уточнив, що мова іде про підтверджених полонених. Це означає, що можуть бути серйозні розбіжності в цифрах, а тому навряд чи обміняють дійсно всіх на всіх.

Домовлено про продовження розведення військ, але лише на окремих ділянках. Про це давно говорили. Зрозуміло, що на повне розведення ніхто не піде, буде ще кілька ділянок розведення сил, але на цьому процес поки припиниться.

Великий плюс зустрічі – Україна продемонструвала, що вона в принципі договороздатна і з нею можна вести перемовини. Натомість Росія себе такою не показала.

Лідери країн робили заяви, які часом змістовно відрізнялись. Заява Володимира Зеленського була досить жорсткою – у присутності Путіна заявив, що територіальних поступок бути не може, Крим – це Україна, ніякого федеративного устрою не буде. Й окремо наголосив, що Україна – це унітарна держава.

Це декларація, але не пригадую, щоб хтось у присутності Путіна казав про український Крим. Ця заява показала, що ніяких серйозних домовленостей досягнути не вдалось. Мабуть, у Зеленського самого є сумніви, що цих домовленостей швидко вдасться досягнути.

Щодо газу ми почули тільки натяки. Росія раніше наполягала на одночасних переговорах щодо Донбасу і про газ. В цьому вбачали серйозні виклики та ризики, адже питання газу переводили в політичну площину. Тепер очевидно, що газове питання випадає з “нормандського формату” і йде в окреме плавання.

Віталій Червоненко