Коментар Сергія Солодкого для газети “Сьогодні“.

Згода української сторони на“формулу Штайнмаєра” і її подальші включення в новий закон про особливий статус Донбасу (термін чинного закінчується 31 грудня 2019 роки) мало відкрити шлях до зустрічі лідерів Нормандської четвірки. Принаймні, так сказав Володимир Зеленський після підписання 1 жовтня представником України в Тристоронній контактній групі Леонідом Кучмою відповідного листа представнику ОБСЄ Мартіну Сайдіку зі згодою на “формулу Штайнмаєра”.

Але Росія зробила крок назад. Міністр закордонних справ України Вадим Пристайко заявив, що зустріч на вищому рівні саботує Москва.

“Я не бачу зацікавленості РФ у зустрічі. Путін шукає нові і нові підстави, щоб не проводити цю зустріч, оскільки його влаштовує нинішня ситуація на Донбасі. Ці півтора або два мільярди, які він витрачає, щоб нас всіх тримати прив’язаними до себе, як він робить це в Придністров’ї, Абхазії та Осетії, його, мені здається, влаштовують”, – заявив Вадим Пристайко.

Спочатку в Москві говорили, що Путін поїде на зустріч із Зеленським у Нормандському форматі, якщо Київ підпише “формулу Штайнмаєра”. Але тепер Росії цього мало. У Кремлі наполягають, що формулювання цієї формули потрібно вмонтувати в українське законодавство. Більш того, вже зараз в риториці Росії простежуються нотки, що і цього недостатньо. Експерти справедливо відзначають, що на сьогоднішній день все виглядає так, що зустріч в Нормандському форматі більше потрібна Зеленському, ніж Путіну. Саме тому Росія підвищує ставки.

Що Зеленський сказав по Донбасу і війні на прес-марафоні:

“Дата Нормандського формату, я думаю, що дату ми отримаємо наступного тижня. Я думаю, що дата зустрічі буде в цьому році в листопаді”.

“З чим ми туди виходимо? Розведення в Станиці Луганській. Обмін – це була наша вимога, ми хотіли повернути політв’язнів і моряків. Далі – підтвердження тексту “формули Штайнмаєра”. Відведення в Золотому і Петровському”.

“Якого президента обрала громада? Президента, який припинить війну. Саме це моя місія протягом п’яти років. Чи потрібен нам закон про “особливий статус”, в який буде імплементована “формула Штайнмаєра”? Ми разом з вами і будемо вирішувати – тільки після нормандської зустрічі і тих умов, які всі сторони один одному запропонують … Якщо ми не будемо приймати новий закон про особливий статус і не будемо імплементувати “формулу Штайнмаєра”, то нам доведеться виходити з мінського процесу. Це автоматично станеться”.

“Що стосується закону про особливий статус– ми не можемо в цьому законі говорити про автономію. Зараз обговорювати закон про особливий статус немає сенсу. Немає поки цього закону. Немає поки рамки. Є “червоні лінії”, про які ми можемо говорити. Вони ніяк не відрізняються від “червоних ліній” в цілому “нормандського формату” і “нормандського процесу”.

“Якщо я відчую, що немає, що там говориться про те, що ми не зможемо ніяк контролювати ні вибори, ні наш кордон ніяким чином … Якщо я це відчую, то я повернуся до вас. І ми більше ніколи не будемо йти найближчим часом, при нинішній владі, за цим планом … У такому випадку доведеться шукати інший план”.

Що каже Москва:

Помічник Путіна Юрій Ушаков про можливу дату зустрічі в Нормандському форматі: “Я не знаю, поки що не домовлялися про конкретні терміни. Я знаю, що у нас в цьому жовтні труднощі з графіком. Це я точно знаю”.

Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков: “Як і всі країни-учасниці цього формату, Кремль зацікавлений у відродженні, в реанімації цього процесу, в проведенні нової зустрічі в верхах. Разом з тим точку зору Кремля поділяють багато країн: зустріч повинна бути підготовлена, щоб стати результативною. Природно, з усіх чотирьох сторін вкидаються різні ідеї з тим, щоб наповнити змістом цю зустріч і надати їй результативність. Це єдине, що я можу сказати”.

Представник РФ при ОБСЄ Олександр Лукашевич: “Разом з тим важливо розуміти, що узгодженням її (” формули Штайнмаєра – Авт.) тексту в контактній групі не вичерпуються всі необхідні поправки, пов’язані з наданням Донбасу особливого статусу на постійній основі. Перспектива проведення саміту Нормандської четвірки стане зрозумілою після підтвердження СММ ОБСЄ розведення сил і засобів в Петровському і Золотому. Виконання цих доручень якраз і відкриває шлях для нового саміту Нормандське четвірки. В іншому випадку зустріч заради зустрічі навряд чи буде затребувана”.

Глава МЗС РФ Сергій Лавров 17 липня 2019 року: “І, зрозуміло, абсолютно центральним умовою є налагодження змістовного прямого діалогу між Києвом і невизнаними “народними республіками”, як того вимагають Мінські домовленості”.

Разом з українськими експертами сайт “Сьогодні” розбирався, на яких умовах Путін піде на зустріч із Зеленським у Нормандські форматі, і де для України червоні лінії, за які не можна заходити.

За яких умов можлива зустріч в Нормандському форматі? З одного боку, ми бачимо, що Володимир Зеленський хоче використовувати інерцію запущеного переговорного процесу. І зараз нам це, до речі, грає на руку. Постійні заяви українського президента про розведення сил і будівництво мосту в Станиці Луганській змушують всіх дивитися в бік Кремля і очікувати якихось кроків від російської сторони. Цим Володимир Зеленський постійно перекидає м’яч на поле Москви. Навіть вчора на великому прес-марафоні, слухаючи його відповіді по Донбасу, у мене склалося враження, що у нього є червоні лінії, за які він не заходитиме. Тобто, він розуміє, що суспільство йому цього не дасть зробити, судячи з реакції просто на “формулу Штайнмаєра” – на цей маленький пазл, на формулу з трьома невідомими, яка ще нічого не означає. І ці невідомі – “x”, “y”, “z” – ще треба наповнити змістом. І суть саме в тому, що буде всередині цих “x” і “y”, і яким, в результаті, буде “z”. Росія і бойовики бачать це по-своєму, Україна – по-своєму. І насправді “зрада”, або “перемога” буде там. А ми зараз ламаємо списи навколо того тексту листа, який підписав Кучма і в якому ще нічого немає. Але насправді Україна не погоджувалася і не підписувала той сенс “формули Штайнмайера”, який вкладає туди Москва. Володимир Путін і Сергій Лавров ще влітку озвучували кілька вимог до зустрічі в Нормандському форматі. Але потім все викристалізувалося в два: Україна повинна письмово підтвердити “формулу Штайнмаєра”, і сенс, який РФ туди вкладала і вкладає, містить набагато більше, ніж те, що підписав Кучма. Друга умова – вести прямий діалог з бойовиками. І дивіться, що зараз відбувається. Вони кажуть, що готові зустрітися, але має бути розведення військ. Україна справедливо говорить, що там продовжують стріляти, тому розведення неможливо. А Москва відповідає, що не впливає на бойовиків, треба, щоб Україна безпосередньо з ними говорила. Прямий діалог Києва з бойовиками – це те, чого зараз Москва вимагає від Києва. І це буде наше справжня поразка, якщо обнулити всі переговорні позиції України і наші дипломатичні здобутки. Якщо ми погодимося, то Путін хоч завтра сяде за стіл переговорів в Нормандському форматі, результатів якого навряд чи варто очікувати. Просто каву поп’ють чотири лідери. Підводячи підсумок, можливі три варіанти розвитку подій: 1. Росія погоджується на зустріч лідерів в Нормандському форматі, тому що в дійсності хоче вийти з Донбасу, зберігши обличчя. Росіяни дуже вправні в політичному блефі, піднятті ставок, політико-дипломатичних і військових іграх. І якщо вони дійсно хочуть вийти з Донбасу (а ми цього не знаємо), то зараз для цього дуже зручний момент. Донбас, на відміну від Криму, згодом перестає для них бути інструментом вирішення зовнішньополітичних питань і тиску на Україну. Росії зараз навіть вигідно віддати Донбас Україні зі зруйнованою екологією, суспільством, економікою, замінованими полями, затопленими шахтами, тому що це для нас непідйомна економічна і політична ноша. 2. Росія не погоджується на зустріч в Нормандському форматі, продовжуючи тиснути на Україну і Володимира Зеленського. Але це насправді хороший і єдиний варіант побудувати “стіну”. В умовах відмови Кремля від процесу врегулювання, заморожування конфлікту – єдиний варіант зберегти країну. Ніхто не говорить, що ми відмовляємося від окупованих Росією територій. Ми перемикається на людей, створюємо для переселенців додаткові умови. Але ми розрізняємо людей і загрози. Саме тому між собою і загрозою ми будуємо “стіну”. Тоді це буде, скоріше, ізраїльський варіант, а не кіпрський, коли ми будемо змушені будувати систему оборони і просто захищатися. 3. Росія продовжує тиснути, Володимир Зеленський піддається, Україна забирає окуповані території на російських умовах, що, фактично, призводить до руйнування країни зсередини.

Олена Снигирь

заместитель руководителя Центра исследований проблем РФ НИСИ

Я бачу, що зустріч на вищому рівні в Нормандському форматі не відбудеться. Цілком очевидно, що Росія взагалі не хоче продовжувати Нормандський формат на рівні лідерів. Тому що тільки в цьому форматі чітко видно, хто є сторонами конфлікту: Росія і Україна за представництва ЄС, який представляє Німеччина і Франція. Росії ж більш вигідний Мінський формат, тому що їй вдалося туди затягнути представників “ДНР”/”ЛНР”. Хоча, Мінський формат – це, насправді, Тристороння контактна група, де, знову ж таки, представлені Росія і Україна за посередництва ОБСЄ. Але завдяки тому, що там є ці представники, Росія домоглася, щоб вони поставили свої підписи під “Мінськом-2”, щоб навіть за “формулою Штайнмаєра” вони написали якісь свої листи. Цим російська сторона показує, що ось, бачите, ми ж тут в якості посередника разом з ОБСЄ, а зовсім не як сторона конфлікту. У Нормандському форматі чітко видно, хто є стороною конфлікту. І тому росіяни, по-перше, не хочуть йти на якісь зустрічі на вищому рівні. По-друге, на цій зустрічі доведеться говорити про конкретні кроки по врегулюванню, про те, хто і що виконав. Україна погодилася і на “формулу Штайнмаєра”, хоч і не хотіла, і ініціювала розведення сил поблизу Станиці Луганської, готова – по Золотому і Петровському. Але постійні обстріли показують, що російська сторона зовсім цього не бажає. Тому виникає питання: а що, власне, зробила російська сторона? Вони знову будуть стверджувати те, що недавно сказав Путін, що Києву доведеться домовлятися з Донбасом. Тобто, що росіян на Донбасі не існує, що давайте домовляйтеся, тому що це взагалі ваш внутрішній конфлікт, а ми просто будемо стежити, щоб права “ДНР”/”ЛНР” не порушувалися, а ми тут взагалі посередники і медіатори. Ну, і, по-третє, будь-які переговори будуть змушувати Росію йти на компроміс. А цього Путін зробити не може, бо будь-який компроміс з його боку буде виглядати, як поступка і певним чином поразка. І задекларувати це, як чергову перемогу “успішного лідера” йому не вдасться. Тепер виникає ще питання обміну полоненими. Наше керівництво вже декларувало наступний крок, і виглядало це так, що він може відбутися ще до зустрічі в Нормандському форматі. Остання заява Зеленського, що саме в Нормандському форматі вони планували домовлятися про цей обмін, – це щось нове. Отже, швидше за все, нашому керівництву стало ясно, що подальші кроки можуть бути заблоковані і тому невідомо, що обговорювати на Нормандському форматі. Дуже хочеться, щоб відбувся другий етап цього обміну, щоб, врешті-решт, повернулися додому, краще все, або хоча б більшість наших хлопців. Але ті стримуючі дії, які робить російська сторона, не вселяють оптимізму. Думаю, що такі принаймні кілька тижнів з боку Москви будуть лунати звинувачення, що Україна нічого не виконує, і таким чином вони будуть намагатися себе відбілити від того, що насправді вони не хочуть цієї зустрічі в Нормандські форматі. Що ж робити нам в цій ситуації? Максимально широко розповсюджувати інформацію, говорити про те, що ми готові, ми погодилися і на “формулу Штайнмаєра”, і на подальший діалог, тим самим демонструючи на міжнародній арені, хто дійсно блокує цю зустріч.

Віталій Мартинюк

експерт Центру “Стратегія XXI”

Апетити Росії ростуть пропорційно готовності України втілювати виставлені умови. Москва побачила високий інтерес Києва до зустрічі в Нормандському форматі, а тому виставляє нові і нові ультиматуми. В цьому немає нічого дивного: якщо інша сторона показує, що готова піти на максимум поступок, щоб досягти бажаного результату, то, швидше за все, ця сторона виставить безлімітний список вимог. У переговорах дуже важливо показувати не тільки свої можливості, а й перешкоди. Українське керівництво дійсно продемонструвало достатньо доказів готовності до дипломатичного врегулювання конфлікту. Перш за все це стосується відведення військ і засобів у Станиці Луганській, узгодження “формули Штайнмаєра”. Очевидно, в Києві, Берліні та Парижі очікували певну готовність до компромісів і з боку Москви. Як бачимо, нічого подібного не сталося. Україні потрібно показати, що поле для політично-дипломатичного маневру не таке вже й широке, як це могло здатися деяким. Незважаючи на безпрецедентну довіру до влади в Україні, і таку ж унікальну парламентську розстановку сил, потрібно брати до уваги, що значна частина суспільства не готова сприйняти повернення окупованих територій за всяку ціну. На цьому етапі насправді вкрай важливим є включення в активні переговори наших західних партнерів. Ще за часів Порошенка українські дипломати попереджали колег з Франції та Німеччини, поступки Києва без серйозних кроків Росії у відповідь можуть привести до внутрішньополітичної дестабілізації. Таким чином, вікно можливостей, яким так всі хочуть зараз скористатися, може закритися всерйоз і надовго. Чи розуміють це наші західні партнери? Чи готові включитися і натиснути на Володимира Путіна, щоб він трохи зменшив свій натиск? Виникає багато питань: наскільки Париж і Берлін здатні це зробити і зацікавлені в цьому взагалі? Навряд чи варто розраховувати на якісь кроки в цьому напрямку з боку Парижа: французи не бачать нічого драматичного в поступках Києва і навіть розраховували на них. Щодо підходів Берліна – не все однозначно: Україні варто інтенсифікувати свої переговори з Німеччиною в цьому напрямку, дуже важлива довіра на вищому рівні. Для Путіна на цьому етапі недостатньо простого узгодження “формули Штайнмаєра”. Недостатньо навіть одностороннього відведення військ. Росія давала неодноразово зрозуміти: її цікавить автономізація окупованих територій (при цьому Москві байдуже, як це буде оформлено юридично – під виглядом децентралізації або якось інакше) і прямі переговори з представниками підконтрольних Росії районів Донбасу. Для Москви важливо, щоб її наратив про громадянську війну в Україні став реальністю. Це дозволить їй наполягати на скасуванні будь-яких санкцій, які були прив’язані до подій на Донбасі.

Сергей Солодкий

первый замдиректора Центра “Нова Європа”

На сьогоднішній день саміт лідерів Нормандського формату потрібніше Володимиру Зеленському, і в Росії це розуміють. І чекають, що зможуть за це отримати. Але мені здається, що якісь нездійсненні умови або вимоги з боку Росії не будуть висуватися нескінченно. Тобто, у міру того, як Україна буде йти на одні поступки, інші з’являтися навряд чи будуть на рівному місці. Думаю, росіяни хочуть позначити моменти, які зроблять подальше просування по шляху виконання Мінського протоколу практично неминучим. В обмін РФ погодиться на зустріч в Нормандському форматі. Вони теж зацікавлені змінити те, що зараз відбувається на Донбасі. Вони хочуть подивитися, чи можна змінити нинішній конфлікт низької інтенсивності на Донбасі на щось більш “заморожене”. У Москві вважають, що в Мінському протоколі закріплена прийнятна і справедлива ціна за виведення російських військ і повернення кордону під контроль України. Це і амністія, і автономія – все те, з приводу чого нам ще чекають великі і, судячи з усього, гострі дебати. Росія бачить, що підписаного на останньому засіданні Тристоронньої контактної групи Леонідом Кучмою листа недостатньо. Ціна поступок зростає разом з внутрішнім тиском. Володимир Зеленський починає коригувати свою позицію і робити те, що нагадує поведінку Петра Порошенка. Тобто, коли говорить одне, а потім, під впливом внутрішніх протестів, опору і внутрішньої ситуації в цілому, починає обставляти це умовами, відкладати і т.д. Для Росії в якийсь момент стало зрозуміло, що Петро Порошенко виконувати Мінськ не буде. Тому вони зараз і перевіряють, чи буде його виконувати Володимир Зеленський. Створюються попередні умови і перед самим самітом і, можливо, на самому саміті, щоб поступки стали найімовірнішим сценарієм поведінки нового президента України. Просто підписаного Леонідом Кучмою листа по “формулі Штайнмаєра” Росії мало. Він не має юридичної сили. Їм потрібно, щоб це стало частиною українського законодавства. Вони можуть почекати з цим і до кінця року, зайві два з половиною місяці особливої ​​ролі не грають. Їм краще отримати більш надійні гарантії того, що Україна готова на поступки, як попередня умова зустрічі, ніж поспішати і влаштовувати зустріч найближчим часом. Повторюся, що президенту Зеленському саміт в Нормандські форматі потрібніше. Зараз перебуваємо в ситуації, коли росіяни поставили підготовку на паузу і дивляться, наскільки серйозний президент України у своїй готовності рухати процес мирного врегулювання на Донбасі, чи не скаже він в якийсь момент щось на зразок того, що спробував, але, вибачте, у мене Майдан збирається, населення проти, тому я не зможу.

Николай Капитоненко

ассоциированный эксперт Международного центра перспективных исследований