Коментар Сергія Солодкого для “Сегодня“.

Сьогодні на Червоній площі в Москві пройде, як його охрестили, парад “побєдобєсія” – військовий парад з нагоди 75-річчя закінчення Другої світової війни. Взагалі цей парад був запланований на 9 травня, як кульмінація перезавантаження влади Володимира Путіна на наступні роки, а може й десятиліття, якби не пандемія коронавірусу, яка зруйнувала плани Кремля. Посунути на 1 липня довелося і розпіарений референдум щодо конституційних змін, які обнулять президентські терміни Путіна і дозволять йому правити Росією вічно.

Не буде сьогодні на параді в Москві і поважних закордонних лідерів, які для російського споживача мали засвідчити легітимність і поважність Путіна в світі. Найбільш невдало через технічну несправність свого першого борту відмовився їхати президент Хорватії Зоран Миланович. Саме тому кремлівській пропаганді нічого не залишалося, як створити інші інформаційні приводи, які б обговорювали не тільки в Росії, але й в усьому світі.

Першим стала стаття Путіна у The National Interest, в якій очільник Кремля фактично виправдовує окупацію країн Балтії і пакт Молотова-Ріббентропа – змову нацистської Німеччини і сталінського СРСР. Ну а її кульмінацією стала пропозиція Путіна зібратися на саміт п’ятьом ядерним країнам – постійним членам Ради безпеки ООН, які мають право вето. Цю ідею вже охрестили “Ялтою-2” з переділу світу.

На додачу до статті на російських федеральних каналах вийшло і перше посткарантинне фільм-інтерв’ю Путіна. Спрямоване воно здебільшого на внутрішню аудиторію, щоб мобілізувати росіян перед референдумом щодо зміни Конституції РФ. Проте деякі месседжи там адресовані суто для країн колишнього радянського табору. Найяскравіша цитата Путіна, яку вже охрестили передвісником нової великої війни, ось ця:

“Виникає питання: якщо та чи інша республіка увійшла до складу СРСР, але отримала до свого багажу величезну кількість російських земель – традиційних російських історичних територій, а потім вирішила вийти зі складу? Але тоді б виходила хоча б, з чим прийшла, і не тягла з собою подарунки від російського народу”.

Чи означає це, що Путін не зупиниться і почне ще одну війну проти своїх сусідів? Хто стане першим? Разом з провідними українськими дипломатами і експертами сайт “Сьогодні” розбирався, до чого готуватися Україні та що насправді означають ці стаття та інтерв’ю Путіна.

 

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014-2019 рр.

“По-перше, Путін може почати ескалацію через безсилля, оскільки час для нього спливає. Він уважно дивиться на перебіг передвиборчої кампанії в США і бачить невизначеність. По-друге, він дуже сподівався хоча б на пом’якшення санкцій, а в ідеалі – на їх скасування через свою аргументацію навколо коронакризи. Але і ЄС, і США чітко сказали, що ці санкції ніяк не впливають на здатність Росії боротися з коронавірусом. Власне, так воно і є. Вони ніяк не стосуються ні медичного обладнання, ні медикаментів.

По-третє, внаслідок перезавантаження від однієї путінської моделі, яку я досі називаю гібридною автократією, до іншої, російська бюрократія і місцева влада будуть набагато жорсткіше контролюватися. Проблема не тільки в перезавантаженні Путіна, як президента Росії, а у перезавантаженні колективного Путіна, тобто російських еліт і тієї частини росіян, які його підтримують. Ну і плюс ціни на нафту, падіння рейтингів і те, що росіяни побачили, що насправді центральна влада мало чим допомогла і не хоче ділитися грошами від “жирних” років.

Наступні 6-9 місяців можуть бути небезпечними в плані і військової, і гібридної ескалації, і спроб дестабілізувати Україну. Це може бути літо, це 100% може бути осінь. Осінь, я вважаю, може бути дуже небезпечною, підв’язаною під вибори, під те, що восени ми будемо набагато жорсткіше відчувати економічні наслідки коронакризизи за всіма існуючими економічними прогнозами. Путін підвищуватиме ставки, гратиме щонайменше на дестабілізацію, можливо об’єднану з військовою ескалацією або послідовністю провокацій.

Щодо статті Путіна. По-перше, я вважаю, що вона дійсно в основному спрямована до західної аудиторії. По-друге, стаття – про уникнення спільної відповідальності за початок Другої світової війни. Ми всі прекрасно розуміємо, що така відповідальність була і через переговори, і через пакт Молотова-Ріббентропа. Ми не кажемо, що, умовно, у сталінського СРСР була рівна відповідальність з нацистською Німеччиною. Але ця відповідальність була. Це співвідповідальність. Те, що фундаментально заперечує Путін. По-третє, він намагається звинувачувати західні держави (і їх ніхто не виправдовує, звісно, це було дуже негативним поштовхом для Другої світової війни). Але ж вони не укладали пактів з нацистською Німеччиною. Вони не захоплювали чужі території, в тому числі українські і території балтійських держав. Тому тут про жодне порівняння не йдеться.

Четвертий дуже важливий момент – в цій статті Путін реально виправдовує сталінський Радянський Союз, кажучи, що це все було задля міркувань безпеки. Так само, як він зараз каже, що ми, умовно, воюємо із Заходом, який нам загрожує, тому ми окупували Крим і Донбас. Він не каже відверто, що ми окупували Донбас, але це факт, який відомий всьому світу. Він намагається цю відповідальність якимось чином загладити.

П’ятий важливий момент – “Ялта-2” неможлива. Ми йдемо до нового світового ладу. Це не буде завтра чи післязавтра. Але ми туди рухаємося. “Побєдобєсіє”, яке існує в Росії, важливо показувати і на зовнішню аудиторію, щоб утримувати сприйняття Росії, як переможниці у Другій світовій, і брати участь у будь-яких домовленостях щодо нового світового ладу. Але це позбавлене сенсу – це маразм. Росія є державою-агресором і не може претендувати на такий самий статус, як 75 років тому, коли завершилася Друга світова.

Ця стаття – це абсолютно свідома і дуже цілеспрямована спроба представити факти, як криве дзеркало. Те, що робить Путін, я називаю вибірковою історією. Він підбирає цитати і факти абсолютно спотворено. Те, що присутнє в статті – це тотальне спотворення реальності. Тому ця стаття спрямована на те, щоб пройтися внутрішньою аудиторією напередодні параду після нової доктрини використання ядерної зброї, напередодні конституційних голосувань. Але також напередодні саміту постійних членів Ради безпеки ООН, який так проторює Путін. Ми не знаємо, чи він відбудеться. Але п’ять країн – постійних членів не можуть вирішувати долі інших країн. Будь-яке прагнення до наступної “Ялти” – це фарс. Але Путіну критично важливо продати таку домовленість всередині країни, бо росіяни все більше бачать, що його образ десакралізується. Він має монопольний стан в російській політиці, він своєрідний “смотрящій”, президент. Але цей сакральний образ починає суттєво страждати”.

Олена Снігир, асоційований експерт Центру глобалістики “Стратегія XXI”

“Стаття і інтерв’ю Путіна спрямовані здебільшого на внутрішню аудиторію. Через пандемію коронавірусу плани росіян провести помпезний парад 9 травня в Москві зірвалися. Значить треба створити інший інформаційний привід, про який би всі говорили. Тепер всі говорять і ще довго говоритимуть про статтю та інтерв’ю.

В статті є дуже цікавий момент – ідея зустрічі п’ятірки лідерів ядерних держав. Це, власне, той формат, якого не вистачало Путіну, коли його попросили з G8. Звичайно, глобально п’ятірка нічого не вирішить. Але для Путіна це буде дуже великим плюсом саме в іміджевому плані, що він знову в п’ятірці наймогутніших держав, які володіють єдиним унікальним інструментом – правом вето в Радбезі ООН. Буде дуже погано, якщо ця ідея Путіна спрацює. Я розумію, можливо, бажання Китаю. Трамп з обережністю до цього ставиться. Проте, ті ж самі Велика Британія і Франція мали б розуміти небезпеку такого кроку і які наслідки це може мати.

Ні, за допомогою такого формату скласти нову “Ялту-2” неможливо. Там немає Німеччини, яка сьогодні нічим не поступається Франції та Великій Британії, а в деяких питаннях і обходить їх. Якщо говорити про ядерні держави, то де Індія, а також Ізраїль і Пакистан? Як рішення умовної “Великої п’ятірки” впливатимуть на НАТО та ЄС? Після Другої світової війни Ялтинську конференцію сформували країни, рівних яким в геополітичному просторі не було. Зараз ситуація зовсім інша. Ця п’ятірка ядерних країн з правом вето не може ухвалювати рішення, не рахуючись з іншими країнами і структурами. І Путін це теж дуже добре розуміє, тому для нього це більше іміджевий аспект. До того ж, всі свої політичні і міжнародні питання в цьому хаосі і розбалансованій міжнародній системі Росія вирішує дуже справно. Її все влаштовує. Все нормально, окрім того, що Путіна не запрошують за стіл з пристойними людьми. Це його трохи нервує і йому б хотілося цю ситуацію виправити.

Що ж до ризику нової війни Росії проти України, думаю, сил для цього у них достатньо. Питання в тому, чи є для цього зручний політичний момент? Тобто, чи ризики від такого кроку для Путіна і Росії переважатимуть користі, які вони розраховують отримати. Щойно Путін зрозуміє, що настав зручний момент, що в бік України, Грузії, Молдови або іншої країни ніхто не дивиться, всі зайняті якоюсь глобальною проблемою, яка раптово виникла, або з’являється якась підстава, щоб піти у наступ, Путін це зробить.

Тобто, щойно з’явиться нагода, у мене немає ніякого сумніву, що вони підуть на такий крок. Підуть на якесь захоплення чергових територій. Але ми говоримо про застосування армії. Війна не припинялася і не зупиниться завтра. Вона йде різними методами: інформаційно, культурно, економічно, соціально і технологічно. Всі ці сфери задіяні.

Тому щойно у них буде зручна нагода, звичайно, вони застосують збройні сили. Сказати, коли це станеться, складно. Гіпотетично можна уявити, що такі сприятливі умови можуть створитися, коли в Україні виникне внутрішньо-політичне загострення, коли складеться приблизно така ситуація, як під час Революції Гідності, коли влада перебувала в хаосі. Так, тоді, думаю, Москва не зупиниться десь в східних областях або Криму. Вони намагатимуться використати свій новий шанс на повну. І куди вони дійдуть, можна тільки здогадуватися”.

Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань

“Путін намагається приватизувати СРСР. Але сучасна Росія – це не Радянський Союз. Це агресивний і непрогнозований економічний карлик, який порушує міжнародне право. Моя категорична думка – Росія не має права знаходитися в Раді безпеки ООН. Всі розмови Путіна про те, що Росія має бути в новому оркестрі країн, які вирішуватимуть долю світу, не мають під собою жодних підстав. Це фейковий президент фейкової держави. Вся велич і величезні масиви заліза, які показуватимуть на параді, розбилися щонайменше двічі в невеличких конфліктах в Сирії та Лівії. Росіяни ледве ноги унесли з Лівії, коли Туреччина просто застосувала свої безпілотники “Bayraktar”, які є на озброєнні української армії, знищивши всі потуги російських військ. Те саме було і в Сирії.

Тому, я впевнений, що серйозно Росію ніхто не сприймає. Особливо говорячи про намагання Москви застовбити собі місце у якійсь “Ялті-2”. А от що стосується пострадянського простору, тут дійсно для нас є величезна загроза. Ми, на жаль, не стали членами НАТО і ще не встигли збудувати високотехнологічні ЗС, які б могли розбити цю пострадянську, залізну і напівіржаву армію Росії. Ми, наприклад, програємо Росії на морі, якій вдалося там створити досить потужне ракетне угруповання.

Ситуація для Путіна в Росії погіршується, ціни на нафту, які є критичними для розвитку РФ і системи, яку збудував Путін, вже не виростуть. Коли пацюка заганяють в кут, він може огризатися. На пострадянському просторі Путін якраз і може демонструвати свою велич. Він не полізе в Естонію – країну НАТО. Але він може спокійно атакувати Україну, Грузію, Білорусь і Молдову. За це йому буде лише глибоке занепокоєння з боку Заходу. Ми це вже проходили і у 2014 році, і 25 листопада 2018 року, коли росіяни відкрито атакували українські військові кораблі. Так склалося, що за пострадянський простір ніхто не заступиться. Поки що, на жаль, Україна не інтегрувалася, окрім країн Балтії, в європейську і євроатлантичну цивілізацію, залишаючись в сірій зоні. Для Путіна існування цієї сірої зони і є шансом демонстрації своєї регіональної і, як він вважає, глобальної сили.

День Незалежності України в серпні – саме на цю дату Путін полюбляє створювати нам якихось проблем. І вересень – це буде дійсно пекельна пора. Думаю, після того, як він проведе всі ці паради і голосування, йому треба буде ще щось робити, щоб показати, що гіршає в Росії не тому, що він такий, а тому що це натовці та українці винні. З його боку може бути якийсь крок, щоб спровокувати цю ситуацію. Путін завжди намагається дестабілізувати Україну зсередини, бо це для нього, як для кдбшника, більш звичний шлях. Якщо це не виходить, то він йде військовим шляхом. Наскільки я бачу, їм поки що не вдається розхитати ситуацію в Україні зсередини. Тому для Путіна вимальовується тільки один варіант – це якась військова авантюра”.

Сергій Солодкий, перший заступник директора Центру “Нова Європа”

“Нічого нового у останніх заявах Путіна немає. Він повторює те, що вже давно неодноразово говорив. Для мене більш “програмним” у цьому сенсі є виступ російського лідера від 2008 року, який найточніше вже давно розкрив його світобачення. Маю на увазі звернення до лідерів країн-членів НАТО на саміті в Бухаресті у 2008 році, в якому він, зокрема, закликав не приймати Україну до НАТО. Ще в 2009 році, на 70-ту річницю початку Другої світової війни, Путін так само робив чимало заяв щодо підступність західних країн, які вели сепаратні переговори з Гітлером. Тому в сьогоднішніх заявах і справді нічого нового: напевно, важко бути при владі двадцять років і не повторюватися…

Який сигнал він цим подає світові? Перший: своїм історичним екскурсом у National Interest, він свідомо чи несвідомо підводить читача до думки, що Німеччина не зовсім була і винуватою у розв’язуванні Другої світової війни. Він наче підказує, що, напевно, не все однозначно і з відповідальністю Росії за вчинену агресію проти України, Грузії чи в Сирії…

Його ключова ідея полягає у викритті підступних переговорів західних країн із Гітлером, які начебто і розв’язали руки Берліну. Проблема в тому, що на Заході нікому і на думку не спадає виправдовувати Мюнхенську змову. Путін начебто веде діалог сам із собою, із вигаданим опонентом. І Мюнхенська змова, і пакт Молотова-Ріббентропа – такі ж ганебні події. Більше того, можу нагадати, що колишній німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр (теперішній президент Німеччини) ще у 2014 році відмовляв російську верхівку від спроб домовитися шляхом визначення сфер впливу (під час його промови перед студентами в Єкатеринбурзі у грудні 2014 року). Намагання Путіна показати, що одна змова трішки більш ганебна, аніж інша – це радше фліртування з тими, хто постійно вишукує таємничі, неіснуючі мотиви у політиці західних країн (що особливо характерно для російської пропаганди останніх двох десятиліть). Путін – знову ж свідомо чи ні – дає зрозуміти, що злочин, порушення міжнародного права може бути виправданим…

Чому ця стаття з’явилася саме зараз? У Кремлі побоюються негативних трендів в економіці, розуміють, що пропаганда може давати збій. Найближче оточення президента може сумніватися в доцільності підтримки статус-кво, якщо відчуватиме надвисокі загрози для самих себе і своїх статків. Путін вкотре дає сигнал, що хотів би домовитися, почати все з чистого аркуша. І тут теж немає нічого нового – такі спроби робляться з першого дня агресії проти України (робилися і до того).

Чи вдасться Путіну цього разу? Навряд чи. Насамперед тому, що політики в ЄС чи США вже давно не сприймають всерйоз його статті, заяви та інтерпретації. Він може змусити сісти за стіл переговорів, удаючись до шантажу (“якщо не зустрінетеся, то можлива війна”). Але шантажем ніколи не відновиш і не встановиш довіру. Навіть якщо за певних обставин відбудеться зустріч між лідерами країн (постійних членів Ради безпеки ООН), то навряд чи це призведе до досягнення сталих домовленостей. Росія все одно сприймається, як одна з серйозних загроз для світової безпеки, все одно світові потуги докладатимуть зусиль задля того, аби цю загрозу мінімізувати. Це забиратиме час, інколи видаватиметься, що Захід здає позиції, однак Росії за нинішньої верхівки і за нинішнього небажання лідера зробити висновки, не варто розраховувати на порозуміння, якщо Москва не скорегує власну політику (що, звісно, малоймовірно). Світ чекає від Путіна не інтерпретацій історії, але рішень, які б показували повагу Росії до міжнародного права – передусім ідеться про відновлення територіальної цілісності і суверенітету України”.

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Цетру Разумкова

“Стаття Путіна, яку він так довго анонсував, не є просто одним з матеріалів, хоча він не так часто пише статті. Це частина великої інформаційної кампанії, присвяченої подіям, які відбудуться в Росії: Параду перемоги і референдуму щодо змінам до Конституції. Це також частина масованої інформаційної кампанії, спрямованої, як на населення Росії, так і на переважно західну публіку. Хоча там є досить багато месседжів і для пострадянського простору.

Один із ключових месседжів, на мій погляд, – це пропозиція західним лідерам зібратися на так би мовити “Ялту-2”, де Росія буде за одним столом із країнами-переможницями. Я трактую цей месседж Путіна так : якщо ви цього не сприймете, значить ми і надалі будемо вас переконувати. Ну а виходячи з досвіду того, як Росія веде свою політику, виходячи з нашого власного досвіду, як підписувалися сумнозвісні Мінські угоди, слід очікувати ескалації, щоб примусити чи-то противника, чи-то партнера сісти за стіл переговорів. Тобто, в цьому я бачу своєрідне попередження Путіна: або ви погоджуєтеся на мої умови, або чекайте подальших сюрпризів.

Фільм також йде, як на внутрішню, так і на зовнішню публіку. На внутрішню з тим, щоб знову мобілізувати росіян. Всередині самої Росії, як свідчать їх соціологічні опитування, “Кримнаш” вже видохся, плюс нагромаджуються економічні та соціальні проблеми на фоні коронавірусу. Тобто, патріотизм вже явно не працює. Тому Путін намагається його якимось чином реанімувати всередині. Але те, що йде на зовнішню публіку, в тому числі і на Україну, – це нагадування, що ви всі невдячні. Крим лунає, починаючи від змін до Конституції, де ще раз записується, що будь-які зміни територій – це буде кримінальним злочином. Тобто, йде натяк на те, що будь-хто, хто ініціюватиме питання повернення Криму, одразу ж наражається на кримінальну справу. Тобто, Україні і західним партнерам постійно надсилають сигнали, що питання Криму закрите.

Якщо ж говорити про подальші загрози, думаю, хто б там не розказував, що Путіну не вигідна нова операція з “відкриття” Північно-Кримського каналу, чи ескалація на Донбасі… Якщо навіть всі ці докази дуже логічні, вони нариваються на одне велике питання: подивіться хоча б на шестирічну історію російської політики. Рішення, починаючи від Криму, були невигідні Росії, мали короткочасну вигоду для Путіна і тому з точки зору здорового глузду зараз оцінювати його рішення, на мій погляд, досить ризиковано.

Сьогоднішній парад Перемоги має обернутися на великий пшик. Там не буде закордонних гостей, не буде того ефекту, який очікується. Референдум за конституційні зміни теж під великим питанням. Тому може виникнути ситуація, коли Путіну терміново потрібно буде щось робити. В даному випадку Україна, мені здається, якщо не на першому місці, то десь на одному з перших, де він може спробувати якимось чином знову провернути колись успішну ідею маленької “побєдоносної” війни. Загрозу я бачу саме з Півдня, і певна кампанія з легітимізації можливої агресії вже проведена. Ну а відповіді наших посадовців про те, що ми нічого не боїмося, на мій погляд досить безвідповідальні, оскільки навіть якщо у нас є військові можливості зупинити цю агресію, ціна такої оборони може бути надто високою”.