Коментар Альони Гетьманчук для Atlantic Council (повний текст коментаря доступний лишке англійською).

“Тоді як колишній президент України Петро Порошенко дотримувався стратегії “найперше – безпека” на сході України, його наступник Володимир Зеленський застосував альтернативний підхід, який можна охарактеризувати як “найперше – люди”. Ця політика призвела до певних обмежених успіхів, включаючи три обміни полоненими та реконструкцію мосту у Станиці Луганській, що значно полегшило життя місцевого населення. Зеленський також продемонстрував чітку політичну волю до припинення війни. Він не чекав жодних ознак доброї волі з боку Путіна. Натомість він зробив ряд непопулярних односторонніх поступок, які викликали протести та широку критику в Україні. Серед них: прийняття «формули Штайнмаєра» та згода на розведення військ з численних пунктів по лінії фронту.

Тим часом Росія не зробила жодних суттєвих кроків у відповідь. В результаті стало очевидним, що наявності політичної волі в Києві недостатньо для припинення війни. Натомість Москва тримає ключ до миру. Це найважливіший висновок, який можна зробити з першого року президентства Зеленського. Зараз багато чого залежатиме від здатності Путіна зрозуміти, що українське суспільство не дозволить жодному українському президенту прийняти мир на російських умовах. Йому також слід визнати, що президентство Зеленського – це унікальна можливість закінчити єдину війну в Європі. Якщо Путін відмовиться це визнати, то міжнародному співтовариству, включаючи США, слід буде наголосити на цьому”.