Наприкінці жовтня до України приїде Північноатлантична рада – керівний орган НАТО. Чого варто чекати? На яких напрямках сконцентрувати зусилля у час, що залишився? Чи готова новосформована українська влада до цього візиту?

Головний актив Києва – те, що попри кардинальне перезавантаження влади, євроатлантична інтеграція лишилася курсом розвитку країни. До цього варто додати призначення першокласних фахівців на профільні посади у новому уряді та низку зустрічей між посадовцями України та НАТО на найвищому рівні, за результатами яких сторони залишилися задоволені одна одною.

Утім, залишаються питання, що матимуть вирішальне значення для подальшої співпраці.

Альянс чекає від України впровадження ключових реформ, що пробуксовують роками, але Київ не завжди демонструє намір робити очікувані кроки.

Цей аналіз, здійснений у рамках підготовки TRUMAN Index, охоплює розвиток відносин із Альянсом з 1 квітня по 1 жовтня 2019 року, тобто у період перезавантаження влади в Україні.

Зе!натовці: нові відповідальні за відносини з Альянсом

Перші місяці роботи нової влади засвідчили: в президентській команді та у партії влади з’явилися фахівці, добре обізнані і зі стратегічними, і з тактичними питаннями порядку денного євроатлантичної інтеграції України.

Йдеться, насамперед, про Вадима Пристайка, який має репутацію переконаного євроатлантиста, а з 2017 року очолював місію України при НАТО.

Він був одним з перших дипломатів, котрі приєдналися до команди новообраного президента, а згодом очолив МЗС. В уряді збереглися посада віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, яку обійняв Дмитро Кулеба (ця кандидатура не викликає застережень), та підпорядкований йому Урядовий офіс з координації євро- та євроатлантичної інтеграції.

Понад те, за неофіційною інформацією, в Кабміні планують розширити повноваження віцепрем’єра: він отримає право законодавчої ініціативи, а натовський вектор в Офісі буде посилений.

Нова команда зручна для НАТО тим, що багато може.

Наприклад, вона здатна зрушити з мертвої точки реформи, які роками стоять на порядку денному відносин України з Альянсом. Ця влада не зможе покладати на опозицію чи на партнерів по коаліції відповідальність за блокування важливих законопроєктів.

І на додаток, нова влада вимагає від НАТО помітно менше за попередників.

Так, якщо у Порошенка в останні місяці його каденції говорили про намір отримати План дій щодо членства (ПДЧ) на Лондонській зустрічі голів держав-членів НАТО в грудні 2019 року, то Зеленський в принципі не наполягає на присутності України у Лондоні (наразі формат саміту не передбачає участі держав-партнерів).

В Альянсі також схвально ставляться до нових відповідальних за євроатлантичну інтеграцію. Крім вже згаданих Пристайка та Кулеби, йдеться і про нового міністра оборони Андрія Загороднюка.

До Зе!команди приєдналися й інші колишні волонтери. Зокрема, Давид Арахамія, який очолив фракцію “Слуги народу” у ВР та увійшов до комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Його колега по комітету й колишня колега Загороднюка в Офісі реформ Мар’яна Безугла очолила підкомітет із запровадження цінностей та стандартів НАТО. Те, що в комітеті з питань нацбезпеки з’явився такий підкомітет – добра новина (у Раді попереднього скликання його не було).

До речі, в комітеті з питань зовнішньої політики є підкомітет з питань законодавчого забезпечення курсу на набуття членства в ЄС та НАТО, який очолила депутатка від “Євросолідарності” Марія Іонова.

Безугла та Іонова куруватимуть два головні напрямки співпраці з Альянсом – безпековий і політичний відповідно.

Однак деякі інші призначення стримують оптимізм.

Йдеться про представників найбільш довіреного кола президента: радника Зеленського Андрія Єрмака, голову СБУ Івана Баканова чи невідомого в дипломатично-експертно-безпекових колах Олександра Завітневича, який очолив комітет ВР з питань нацбезпеки.

Складається враження, що їх обирали не так за профільною експертизою, як за ступенем особистої довіри між ними та головою держави.

Насторожують і розбіжності в заявах представників Зе!команди щодо євроатлантичної інтеграції України. Так, у вересні представниця уряду у Верховній Раді Ірина Верещук взагалі поставила під сумнів євроатлантичні перспективи України, заявивши, що “не можна йти туди, де нас не чекають”.

І хоча увесь її виступ не можна тлумачити як заклик до відмови від євроатлантичної інтеграції, ці слова таки відбивають скепсис деяких ключових членів Зе!команди щодо НАТО.

Відносини з Альянсом дійсно не належать до топ-царин, що цікавлять Офіс президента. А без політичної волі Зеленського та його оточення перспективи на запровадження реальних реформ залишаються примарними.

ТОП-5 реформ для України та НАТО

Представники Альянсу невтомно повторюють перелік з п’яти головних реформ, які є пріоритетними для українсько-натовського порядку денного і згадані в ухваленому торік Законі про нацбезпеку.

Отже, лакмусовим папірцем того, чи справді Україна прагне інтегруватися до НАТО, є наступні зміни:

– ухвалення закону про Службу безпеки, який би позбавив СБУ невластивих для неї функцій з розслідування економічних злочинів;

– створення нового парламентського комітету з нагляду за Службою безпеки та розвідкою;

– ухвалення закону про розвідку;

– ухвалення закону про поводження з державною таємницею та секретною інформацією;

– реформа оборонної промисловості та закупівель, включно з законом про державне оборонне замовлення.

Найпроблемнішою видається реформа СБУ.

Ще в статусі першого заступника голови Служби Іван Баканов публічно отримував від президента завдання боротися з корупцією, хоча це має бути виключеним із функцій Служби безпеки. Вже у статусі голови СБУ він виступив проти позбавлення Служби функції боротьби з економічною злочинністю (ще одна невластива функція, згідно з очікуваною реформою).

За нашою інформацією, Баканов уникає обговорення цього питання з представниками Міжнародної дорадчої групи, яка вже декілька років працює над розробкою цієї реформи спільно з українськими партнерами, а також відмовлявся від зустрічей із західними фахівцями з питань безпеки, які спеціально для цього приїздили до Києва.

Наразі видається, що для нової української владної верхівки (як, до речі, і для попередньої) СБУ є надто важливим інструментом впливу, щоби жертвувати ним в ім’я впровадження євроатлантичних стандартів.

Бракує поступу і за іншими пунктами.

Так, посилаючись на відсутність відповідного закону, представники монобільшості не створили комітету з нагляду за Службою безпеки та розвідкою – важливий елемент цивільного демократичного контролю за спецслужбами в країнах-членах Альянсу, який зазвичай очолюють представники опозиції. І хоча у межах комітету з нацбезпеки створений підкомітет з такою назвою, його очолив представник влади – Давид Арахамія.

Реформа оборонпрому та держзакупівель, за словами представників влади, “перебуває в стані розробки”. Але тут є і позитивна новина: завершений конкурс на здійснення аудиту “Укроборонпрому”, який виграла компанія “Baker Tilly Ukraine”.

Подія року у відносинах з НАТО

Діалог із НАТО на найвищому рівні був доволі насиченим: це і телефонні розмови, і перший закордонний візит президента Зеленського у Брюссель, і його зустріч з генсеком Столтенбергом на полях Генасамблеї ООН у вересні.

Та головною подією року у цій царині, безумовно, стане візит в Україну Північноатлантичної ради, тобто представників усіх 29 держав-членів Альянсу разом із генсеком Єнсом Столтенбергом, запланований на 31 жовтня.

Ідея візиту виникла ще торік, після атаки Росії на українські кораблі в Керченській протоці і мала стати жестом солідарності з Україною. Візит мав відбутися в липні, проте після президентських виборів у НАТО розсудливо перенесли його на той час, коли в Україні завершиться перезавантаження влади.

Те, що візит все ж відбудеться, – безумовно позитивний сигнал. Як і те, що Рада відвідає не лише Київ, а й Одесу на знак підтвердження своїх рішень про посилення присутності НАТО в Чорному морі й затвердження так званого “Чорноморського пакету” – низки заходів з допомоги Україні та Грузії.

Проте в НАТО не дійшли консенсусу щодо відвідання Сходу України.

Деяким членам Альянсу такий крок видався надто політично чутливим і “провокаційним”.

Не було одностайності також стосовно деяких інших заходів, які могли б відбутися в Одесі, але не були схвалені всіма представниками.

У фокусі візиту буде оцінка виконання Комплексного пакету допомоги НАТО Україні, ухваленого у 2016 році.

Ця оцінка є не просто процедурним заходом. Йдеться, у тому числі, про майбутнє трастових фондів, які Альянс створив для України. Планові активності низки трастових фондів, зокрема з логістики та стандартизації, С4 (абревіатура від англійської назви “command, control, communications & computers”) та кібербезпеки завершуються чи вже завершилися, і тепер Альянс має ухвалити рішення, чи потрібно їх продовжувати, або ж модифікувати, наповнивши новим фінансуванням.

Підтримка України з боку НАТО справді потребує перегляду.

Питання лише в тому, наскільки готовий буде Альянс пропонувати і втілювати нові проєкти. Особливо з огляду на те, що і у виконанні наявних проєктів підтримка з боку держав-членів Альянсу, які брали участь у відповідних трастових фондах, надходила не завжди в повному обсязі і вчасно.

Стандарти НАТО і Україна

У червні президент Зеленський заявляв, що з 2020 року в діяльності ЗСУ має розпочатися запровадження стандартів НАТО – хоча насправді цей процес відбувається в Україні вже майже п’ять років.

Спекулювання навколо тези про “перехід на всі стандарти НАТО” в різний час спричиняло чимало непорозумінь.

По-перше, сам термін “стандарти НАТО” в Україні використовують для позначення двох різних понять: документи, що встановлюють сам стандарт (т.зв. “Allied Publications”), і найкращі практики держав-членів Альянсу, котрі не закріплені в нормативних документах.

По-друге, в українському медійному просторі панує плутанина щодо кількості стандартів, які Україна зобов’язалася запровадити. Загалом стандартів НАТО понад 2000, але є також перелік з 219 стандартів, визначених пакетом Цілей партнерства Україна-НАТО (причому там йдеться про опрацювання – тобто оцінку потреби у запровадженні, а не власне запровадження). Крім того, з 2015 року Україна запроваджувала певні стандарти, які не визначено Цілями партнерства, з огляду на поточні потреби.

Та важливо розуміти, що перехід на стандарти НАТО не є запорукою членства.

Високий рівень боєздатності армії та взаємосумісність її збройних сил зі збройними силам держав-членів НАТО справді є одним з показників, на які в Альянсі звертають увагу при розширенні. Він не єдиний, не головний і, за великим рахунком, не обов’язковий – є держави, які доводили сумісність до належного рівня вже після вступу до Альянсу. Ба більше, якщо виходити з формальної кількості, то Україна вже прийняла більше стандартів, ніж деякі члени НАТО (що не дивно – потреби та структура збройних сил Люксембургу та України дещо різниться).

Але перехід на натівські стандарти – це питання не лише членства, а ефективності ЗСУ.

Мета полягає не просто в досягненні певних цифр, а в зміні світогляду у Збройних силах.

Заява нового міністра оборони Загороднюка про те, що перехід на стандарти НАТО є одним з пріоритетів міністерства, безумовно, тішить. Але Україні варто розробити чіткий та прозорий механізм моніторингу процесу опрацювання та запровадження стандартів НАТО з реалістичними й досяжними цілями на коротку та середню перспективу.

Коли обидва у виграші

Отже, попри зміну облич в українському політикумі, та незважаючи на суперечливі сигнали, зокрема щодо реформи СБУ, Україна та НАТО не припиняють щоденної співпраці на багатьох рівнях.

Причому Київ готовий піти на нові кроки, важливі для союзників.

Так, Україна висловила готовність збільшити внесок у проведення миротворчих операцій під проводом НАТО, і найближчим часом має оголосити про відповідні рішення, кажуть співрозмовники в українських органах влади.

Водночас зростає підтримка вступу України до НАТО серед населення.

За даними спільного масштабного соцопитування центру “Соціальний моніторинг”, Українського інституту соціальних досліджень ім. Яременка та Соціологічної групи “Рейтинг”, на травень 2019 року 48,9% українців проголосували б за приєднання до НАТО, якби відбувся референдум про вступ України до Альянсу.

А моніторинг електоральних настроїв українців соціологічної групи “Рейтинг” з травня по червень 2019 року сягнув рекордних показників: 53% українців підтримують вступ України до НАТО.

Не втратити підтримки населення у цій царині, ефективно здійснювати реформи і запроваджувати найкращі практики Альянсу – основні завдання нової української влади на майбутні роки.

Автори:

Агентство стратегічних комунікацій TRUMAN;

Катерина Зарембо, Маріанна Фахурдінова, Центр “Нова Європа”

Вже три роки агентство стратегічних комунікацій TRUMAN Agency разом із центром “Нова Європа” відслідковує прогрес України у відносинах з ЄС, США, Китаєм, Росією та НАТО. Висновки аналітиків знаходять кількісне вираження у цифровому показнику – TRUMAN Index.