– Що означає поняття антисистемний кандидат або рух?

– Взагалі це поняття народилося не в Україні. Воно походить з європейських політичних теренів. І говорить воно про те, що з’являються такі кандидати, які критикують сучасний лад. Це може бути критика існуючої політичної системи. Наприклад, в Італії йдеться про те що, цей демократичний устрій, що зараз існує, не є достатньо результативним для громадян. Має бути більш результативна система.

Що пропонували італійські антисистемники – це онлайн демократія. Що громадяни мають брати участь в обговоренні законопроектів через онлайн платформу. Такий різновид більш прямої демократії. Іншим значенням антисистемності є протистояння існуючим політикам. Може йтися так, що ось є політичний клас, який себе дискредитував, а ми не такі. Ми інші. Ми взагалі не з політики. Так і починаються антисистемні рухи.

В тій ж самій Польщі його розпочинав один відомий комік. Він був не єдиним ідеологом, але одним із них. Як правило, такі люди не мають політичного досвіду, але при цьому вже мають популярність. Антисистемник – це людина не з політичної системи, але вже з певними репутаційними дивідендами.

– Ви казали, що це світова тенденція. Як вважаєте, чому антисистемники отримують досить непогану підтримку?

– Власне, це тому, що ми спостерігаємо кризу демократії у світі. Певна частина виборців у різних країнах світу вважає, що вона не відповідає їхнім інтересам. Якщо говорити про ЄС, то критикують такий «міфічний Брюссель», який ніби не представляє інтереси громадян. Хоча країни-члени мають представництво і в Європейській раді, і в Європарламенті. Це і є пряма демократія. Але про це забувається. Людям здається, що є якась третя сила, яка вказує державам, що робити. Через це такі антисистемні кандидати здобувають популярність. Крім того, можна зазначити, що вони часто використовують такі платформи, які традиційна політика обирає менше. Скажімо, нові медіа.

– В Україні є запит на антисистемних кандидатів?

– Звичайно, є. Ми бачимо як команда Володимира Зеленського позиціонує себе, як антисистемна. І запит на неї колосальний. Зараз ми бачимо, що Володимир Зеленський очолює рейтинги кандидатів у президенти. Високі рейтинги в його партії. Я схильна вважати, що їх підтримують більше через їхні методи, ніж через їхні пропозиції. Бо їхні пропозиції є досить традиційними. Вони повторюються у деяких інших кандидатів. Вони за своїм змістом не є оригінальними, але вони оригінальні за подачею.

– Про що свідчить досвід країн, в яких антисистемні рухи та кандидати отримали владу?

– В Європі багато прикладів із антисистемними рухами, я найкраще знаю приклад Італії. Рух «5 зірок» довго насправді йшов до значної електоральної підтримки, аби пройти в парламент та сформувати уряд. Не так швидко, як команда Володимира Зеленського. Напевно можна очікувати, що вони пройдуть в парламент. Не знаю, чи стане він президентом, але вони матимуть певні важелі. Власне, «5 зірок» при владі знаходяться у складі правлячої коаліції лише рік. По-друге, вони не єдині сформували коаліцію. Ще рано підбивати якісь підсумки. Вони дійсно роблять певні кроки, які обіцяли. Вони їх впроваджують. А щоб побачити – ефективні вони, чи загрозливі, потрібен час.

Але я би сказала, що такий феномен (антисистемники – ред.) має певну небезпеку. Оскільки часом такі рухи складають люди, які дійсно горять певною ідеєю. Вони її несуть, але вони не завжди мають певні експертні шляхи втілення цих ідей. І можуть поспішати. І це схоже на популізм. Часто антисистемників називають популістами. Роблять щось на догоду виборцям, але не завжди прораховують наслідки.

Інтерв’ю опубліковано на сайті “Донбас.Реалії”.