«М’яка сила» (з англ. Soft Power) — це здатність отримувати бажаний результат через привабливість, а не примус. Наскільки наша держава є привабливою в очах інших країн — питання цікаве, неоднозначне та, на жаль, досі відкрите. Аналітики дослідницького Центру «Нова Європа» вирішили проаналізувати «популярність» України через розповсюдженість впливів «м’якої сили» серед країн Східноєвропейського регіону. Своєрідним каталізатором дослідження, стало обрання Президентом України Володимира Зеленського, що зчинило сплеск інтересу до нашої держави з боку сусідів. Адже, на думку, дослідників центру, через свій медійний бекграунд, відомість, російськомовність та «політичну молодість» сам Володимир Зеленський став рушієм «м’якої сили» у регіоні.

ПРО ЩО ЦЕ ДОСЛІДЖЕННЯ?

Авторка дослідження, директорка Центру «Нова Європа», Альона ГЕТЬМАНЧУК, про ідею, методологію та головний меседж роботи:

— Приводом для цього дослідження послугувала реакція на президентську кампанію в Україні, до якої було привернуто багато уваги. «Подивіться на нас — все можливо» — цей заклик Зеленського до пострадянських країн викликав чимало уваги.

На відміну від попередніх передвиборчих перегонів в Україні, в президентських виборах 2019 року взяв участь і здобув блискавичну перемогу не просто непрофесійний політик, але й російськомовний комедійний актор, відомий у багатьох пострадянських країнах. Відтак перебігом процесу обрання нового президента України цікавились не лише експерти й політично активні громадяни, але й ширший загал.

Ми відстежили чи президентство Зеленського сприяє посиленню м’якої сили на пострадянському просторі, чи зацікавленість була викликана одноразовим «ефектом виборів».

На наш погляд, президентство Володимира Зеленського могло б послугувати трьом важливим цілям:

•  Зростання інтересу та цікавості до розвитку процесів в Україні (не лише у контексті війни).

•  Перетворення України на альтернативний Москві дипломатичний центр тяжіння та привабливу модель пострадянського простору.

•  Чи зможе Зеленський стати демократичною альтернативою Путіна?

Нашу методологію схвалив Джозеф Най (автор концепції «м’якої сили»), вона є абсолютно унікальною і водночас відповідає дослідницьким стандартам.

У рамках цього дослідження було проведено Анкетування серед 55 експертів, які працюють у сферах політичної аналітики, міжнародних відносин, культури та бізнесу із застосуванням 13 індикаторів, які було розроблено на основі трьох джерел формування «м’якої сили», Проведення глибинних інтерв’ю з 38 експертами згідно з наведеними у таблиці індикаторами «м’якої сили», а також дискурсивний аналіз медіаконтенту — дослідження кількості і риторики повідомлень у медіа, які висвітлювали українські події.

Можемо констатувати: Україна цікава іншим пострадянським країнам не як маленька Росія, чи як велика Білорусь, а цікава як демократична і орієнтована на зближення з Європейським Союзом, як своєрідний тренд-сетер демократичних та євроінтеграційних процесів у регіоні.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Аналітикиня Центру «Нова Європа» Ганна МЄДВЄДЄВА представила основні висновки дослідження:

•  Президентство Володимира Зеленського загалом посилило привабливість України у досліджуваних країнах. Водночас цей ефект був найбільш помітним під час виборчої кампанії в Україні i не зміг належним чином закріпитись у перший рік президентства. Ефект посилення відбувся через залучення різних елементів «м’якої сили» президента у різних країнах (наприклад, у Казахстані Зеленський сприймався позитивно через свою політичну «молодість»).

•  Найвищий індекс привабливості України через розповсюдження «м’якої сили» у Молдові — 6.7 балів з 10, далі Грузія (6.4), Казахстан (6.2), Білорусь (5.8), а найнижчий показник привабливості у Росії — 4.7 балів.

•  Найбільш відкрита авдиторія до сприйняття Зеленського, а разом з ним і України — опозиційна аудиторія, політично свідомі громадяни, проєвропейська аудиторія та експертна спільнота.

•  Інтерес до досліджуваних подій викликаний тим, що у низці країн наявні схожі виклики: безпекові питання, російська агресія, екологічні проблеми, гальмування антикорупційних процесів, посилений вплив олігархів. На українську владу та особисто Володимира Зеленського покладають сподівання, що Україна зможе відповісти на вищезазначені виклики.

В Україні є потужний ресурс «м’якої сили»: вільні медіа, активне громадянське суспільство, відкрита політична система, туристична привабливість, прогресивні креативні індустрії. Ці фактори не залежать від особистості, а є тим, що українці здобули протягом останніх років. На жаль, треба констатувати, що українці не завжди свідомі цього потенціалу та не використовують його повною мірою.

Перший заступник директора Центру «Нова Європа» Сергій СОЛОДКИЙ окреслив основні рекомендації:

• Лише демократична, реформована Україна стане справжньою «м’якою силою» для громадян регіону. Успіх України в протидії корупції, деолігархізації, опорі російській агресії може перетворити державу на свого роду модель політичної поведінки іншими країнами.

•  Одним із перших доказів змін для закордонних відвідувачів стане зміна підходів у роботі прикордонників і митників. У досліджуваних країнах досі поширюється інформація про неввічливих українців на кордоні, які, до того ж, почасти вимагають хабарі.

•  Українському керівництву у своїй комунікації для зовнішніх аудиторій слід звертати увагу на ті зміни, сильні сторони перетворень, які вже стали можливими. Зокрема, право вільного волевиявлення на виборах, вміння громадян брати на себе політичну відповідальність, досягнення підтримки від провідних держав світу, тощо.

• Україна повинна підтримувати лідерські позиції щодо ведення діалогу з країнами регіону щодо протидії російській агресії — можливо, через створення різного роду платформ. Насамперед це стосується тих держав, які самі стали об’єктами воєнних дій Росії — Грузії та Республіки Молдова.

• Українські політики мають більш делікатно підходити до ухвалення рішень, публічних заяв, які можуть зачіпати питання, чутливі для наших природних партнерів. Необачність, необдумана зарозумілість породжує недовіру, послаблює усі країни, які йдуть шляхом демократизації і протидії російській агресії. Можновладцям в Україні варто взяти до уваги: найчастіше пасаж «українські політики часом обирають тон заяв, властивий більше росіянам» можна було почути від експертів у Молдові і Грузії.

• Важливо формувати своєрідний клуб друзів України в інших державах, до якого б входили лідери громадської думки — зокрема, журналісти, аналітики, блогери. Ініціатором створення такого осередку могли б стати наші посольства.

• Першим особам держави (передовсім президенту) варто брати участь у прес-брифінгах не лише для відомих мас-медіа країн ЄС чи США, але також і для журналістів Східноєвропейського регіону.

• Ознайомчі бізнес-візити, дво— і багатосторонні бізнес-форуми, виставки могли б стати ще одним способом для приваблення інвестицій від підприємців інших країн. Серед сфер, які можуть бути цікавими для іноземних бізнесменів, — ІТ-сектор, туризм, медичні послуги, косметологія, організація заходів, реклама, дизайн.

• Зміни в Україні найкраще б могли презентувати креативні ініціативи. Традиційні, забюрократизовані культурні заходи лише утверджують образ типової пострадянської країни, яка не сприймає перетворень і експериментів. Існує контраст між тим образом України, який представляють етноцентричні заходи посольств і тим враженням («креативна нація», трендсеттер), яке складається в іноземців, які відвідуали державу або працювали з українцями.

«Всі партнери чітко зазначають: комунікація має йти російською мовою, для того, щоб вони розуміли, що відбувається в Україні. Тут постає внутрішня дилема: бо не можна надати таку рекомендацію можновладцям, бо ми виступаємо за єдину державну українську мову, але з іншого боку розуміємо: щоб посилити «м’яку силу» в пострадянських країнах і витискати меседжі російської пропаганди — інституції мають більше комунікувати російською мовою. Одним з секретів популярності виборчої компанії у регіоні було саме те, що комунікація велася значною мірою російською мовою. Ми маємо вирішити, яким чином зробити так, аби абсолютно не дискримінуючи українську мову, а навпаки її посилюючи, не забувати про можливість позиціонування України на пострадянському просторі, залучаючи російську мову. Важливо зазначити також, що, на жаль, жодна з досліджуваних нами країн на сьогодні не є союзником України, над цим треба працювати», — додатково зазначає Альона Гетьманчук.

ПОЗИЦІЯ ВЛАДИ

Євгеній ЄНIН, заступник Міністра закордонних справ України:

— Дослідження виявляє маркери, на які треба звернути увагу. Зазначу, що дипломатія — прибутковий бізнес, у який ти маєш вкластися. Потрібно зробити так, щоб кожен дипломат пам’ятав, що він працює за кошти платників податків, що він є промоутером для своєї країни. Коли ти всередині системи, то маєш дещо інший погляд на те, що відбувається, тож подібні дослідження важливі для розуміння основних напрямків роботи.

Андрій БУКВИЧ, представник Офісу Президента України, генеральний директор директорату зовнішньої політики :

— Документ дає альтернативний погляд на те, що відбувається в посольстві. Дуже важливо, щоб в Україні була гарна позитивна синергія між державним та недержавним секторами. В Офісі Президента тривалий час точиться дискусія про створення російськомовного контенту, який розповсюджувався би на Сході України, допомагаючи нам тактично вирішувати політичні завдання повернення українських територій. Велися дискусії про можливість залучення російськомовного контенту до програм «Суспільного» мовника, водночас, враховуючи розвиток сучасних медійних технологій, можу сказати, що контент є — питання у його популяризації. Сайт «Укрінформ», на мою думку, є чудовим прикладом подання контенту іншими мовами, тож можливо уряду варто було б посили цей напрямок.

ЯК НАМ РЕАГУВАТИ?

Ганна ГОПКО, народна депутатка України VIII скликання, громадська діячка:

— Доцільно було б показати презентацію цього проєкту у профільних комітетах Верховної Ради, тоді всі рекомендації можна було б ґрунтовно пропрацювати. Зокрема, у парламенті VIII скликання ми створили міжпарламентську асамблею: Україна-Грузія-Молдова. Це додатковий інструмент, який мав би поглибити наші відносини і допомогти ідентифікувати Україну не лише як лідера у Східноєвропейському партнерстві, а й як лідера для конкретних країн. Також у нас була парламентська «група дружби» з Білоруссю, ми розглядали можливості економічної співпраці з нашими транскордонними територіями, тому вважаю, що Україна має відігравати важливу роль у зовнішній політиці Білорусі, зокрема напередодні президентських виборів.

Для держави Україна, зважаючи на змінність влади,  важливо вибудовувати відносини на рівні інституцій. За цей рік діяльності Президента відбулася певна еволюцію від ейфорії до розчарування в обіцянках, стурбованість відсутності реформ, це важливо мати на увазі. Зовнішня політика неможлива без успіху та внутрішніх перетворень, але для успішної гри на міжнародній арені надзвичайно важливо вибудувати всередині країни «національну збірну», коли інтереси держави стоять вище окремих політичних інтересів.