Старший аналітик Центру «Нова Європа» Лео Літра виступив на дискусійній панелі, присвяченій співробітництву аналітичних центрів держав-учасниць Східного партнерства, під час Eastern Partnership Reflection Forum 2019 у Кишеневі. У панелі також взяли участь міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску та посол ЄС в Молдові Петер Міхалко.

Ключове питання форуму – Східне партнерство у наступні 10 років: якою має бути стратегія ЄС?

Форум організував Institutul pentru Politici și Reforme Europene.

Наводимо тези виступу Лео Літри про Східне партнерство та виклики євроінтеграції.

«У випадку України участь у програмі Східного партнерства потрібно розділити на 2 частини: до Революції Гідності, коли Східному партнерству не приділялося багато уваги, та після російської агресії у 2014 році, внаслідок якої Україна стала більш послідовною у своїй політиці.

Позитивні результати співпраці між Україною та ЄС у рамках Східного партнерства:

1. Лібералізація візового режиму. З моменту, коли це стало можливим у червні 2017 року, українці перетнули кордон 43 мільйони разів. Безвізовий режим також вплинув на географічні напрямки українців.
2. Енергетичний вимір. В Україні раніше суттєву проблему становили непрозорі енергетичні угоди, що призводили до значних втрат бюджету. З того часу, як Україна не купує російський газ, принаймні офіційно, ситуація значно змінилася. Це стало можливим завдяки запровадженню законодавства ЄС у галузі енергетики та використанню механізму реверсу газу, що допомогло зробити енергетичний сектор більш прозорим.
3. Система державних закупівель. ЄС наполягав на тому, що ця сфера повинна бути більш прозорою, тому Україна запровадила систему публічних державних закупівель “Prozorro”, внаслідок чого лише за 2,5 роки вдалося заощадити 2 мільярди доларів. Система все ще не є досконалою, але набагато кращою, ніж раніше.

Поразки української політики:

1. Комплексна інституційна розбудова не вдалася. Незважаючи на те, що цей процес було розпочато ще у 2009 році, закон про державну службу був прийнятий лише у 2016 році. Однак його результати все ж неоднозначні.
2. України та кошти ЄС. В Україні, безумовно, є позитивні приклади, коли державні установи реалізовували проекти, на які виділялись кошти ЄС, але є також приклади нецільового використання коштів. У майбутньому ЄС варто зосередитись не лише на наданні фінансування, а й на посиленні спроможності України впроваджувати подібні проекти.
3. Ненабуття чинності Угоди щодо спільного авіаційного простору. Україна стала заручницею розбіжностей між Іспанією та Великобританією щодо Гібралтару. Якщо Brexit трапиться, проблеми більше не існуватиме, проте такий розвиток подій все ж має негативні наслідки, оскільки проект так і не було реалізовано з моменту укладення угоди 6 років тому.

Рекомендації щодо подальшої співпраці між Україною та ЄС:

• Якщо ЄС хоче відродити Східне партнерство, то у нього необхідно додати безпековий вимір. Боротьбу з корупцією в ЄС часто розглядають як елемент м’якої безпеки, і ЄС надає велику допомогу Україні у цій сфері. Однак нам потрібні нові формати для забезпечення безпеки: наприклад, участь країн Східного партнерства в PESCO або відкриття офісів Консультативних місій ЄС в регіонах, що вже відбувається в Україні та є дуже позитивним знаком.
• ЄС повинен переглянути квоти на торгівлю для України. Поточні квоти базуються на даних про торгівлю між ЄС та Україною за 2006-2008 рр., що адекватно не відображає поточний стан речей.
• ЄС варто переглянути процес формування власної політики. Україна адаптуватиме власне законодавство до законодавства ЄС у багатьох сферах, але при цьому вона не має права голосу, коли ЄС приймає нові закони, які Україні потім доведеться впроваджувати. Якщо ЄС ухвалює закони, які потім будуть імплементувати Україна, Молдова та Грузія, ці країни повинні мати можливість принаймні мати доступ до проектів таких законів та, у випадку виникнення пропозицій, їх пропонувати.»