Під час другої панельної дискусії “Ad hoc альянси, амбітні партнерства: як співпраця в Європі та Азії змінилася з 2022 року?” японські та українські експерти обговорили взаємопов’язаність війни Росії проти України з ризиками в Індо-Тихоокеанському регіоні, посилення ролі Китаю та КНДР, а також практичні напрями оборонного партнерства між Україною, Японією та європейськими державами.
Далі вашій увазі ключові думки від панелістів VI Форуму Україна-Японія:
Кен Ендо, професор, Університет Токіо
Україна може розраховувати на Японію у «Коаліції охочих» з огляду на надану значну фінансову підтримку. Японія є п’ятим за обсягом донором допомоги Україні, і ми готові продовжувати цю підтримку й надалі. Нинішня пауза або тиша в допомозі може пояснюватися тим, що ми зосереджені на взаємодії з деструктивним урядом США — нашим єдиним союзником у сфері безпеки, а також внутрішніми політичними потрясіннями напередодні загальних виборів, які відбуваються саме зараз.
Японія мала б піти далі, ніж просто надання невійськової допомоги Україні. Варто розглянути можливість направлення персоналу Сил самооборони Японії для участі в розмінуванні — як на суходолі, так і в Чорному морі. Дискусійним залишається питання, чи можемо ми просунутися ще далі — наприклад, постачати засоби протидії дронам і ракетам. Такі кроки дали б Японії можливість отримати практичний досвід, інформацію тощо.
Якими б не були механізми підтримки, гарантії безпеки на кшталт статті 5 НАТО можуть виявитися недостатніми для повноцінного забезпечення безпеки у післявоєнний період. Ми входимо в нову епоху — певний постліберальний міжнародний порядок. Тому з одного боку, є позитивні елементи, але з іншого, принаймні з японської точки зору, відчуваються межі можливостей «Коаліції охочих».
Юрій Пойта, керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
Прийняття рішень у Китаї залишається непрозорим процесом, тому доцільно застосовувати класичну теорію загроз, що складається з трьох елементів: наміри, можливості та наявність сприятливого моменту.
Наміри, які залишаються незмінними, формують перший елемент загрози. Другий елемент — наявність ресурсів і потенціалу для реалізації загрози, які Китай та Північна Корея систематично нарощують. Третій елемент — наявність сприятливого моменту для застосування загрози; поєднання намірів і зростаючих можливостей з появою зручного моменту значно підвищує ймовірність глобального конфлікту.
Китайська загроза в Індо-Тихоокеанському регіоні та в Європі взаємопов’язана. Оцінка є складною через поєднання двох театрів операцій та неоднозначне сприйняття Європою Китаю – чи то як випробування, чи загрози, або стабілізатора при зменшенні ризиків. Тривале військове будівництво та навчання Народно-визвольної армії Китаю (НАВК) стають інтенсивнішими та складнішими. Операції «сірої зони» з регулярним направленням літаків і кораблів до повітряного простору та берегів сусідніх країн, включно з Японією, Кореєю, Філіппінами та Тайванем, слугують тестуванням союзів США з регіональними партнерами. Військово-цивільне злиття, коли цивільний сектор інтегрується у військові завдання, підвищує комплексність операцій. Приклад – застосування тисяч риболовецьких суден у координації з флотом і береговою охороною як елементів розвідки та стримування втручання третіх країн.
Підготовка НВАК може перебувати на фінальному етапі підготовки до вторгнення на Тайвань, хоча часові рамки залишаються невизначеними.
Китай координує дії, спрямовані на розділення Європи та послаблення трансатлантичних зв’язків, створюючи умови для підвищення російської загрози на континенті. Наприклад, монополія Китаю на добування і обробку рідкоземельних матеріалів супроводжується експортним контролем, застосування якого може підірвати виробничі можливості європейських і азійських країн у сфері озброєння; за оцінками, у разі зупинки постачань промисловість Європи може зупинитися протягом місяця.
Китай має стратегічний інтерес до підтримки постійної загрози з боку Росії для Європи або її можливого вторгнення, що створює сприятливі умови для реалізації власних планів щодо Тайваню. Одночасно в Європі з’являються ознаки усвідомлення цієї логіки, хоча частина сигналів вказує на зростання голосів, які закликають до покращення відносин з Китаєм.
Наталія Бутирська, експертка з Східної Азії, асоційована старша аналітикиня Центру «Нова Європа»
У 2022 році тодішній прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда зазначив: «Сьогодні Україна, а завтра може бути Східна Азія». Ця заява дозволила акумулювати підтримку Японії та Південної Кореї для України, відображаючи не декларативність, а стратегічний розрахунок, спрямований на зміцнення безпеки в регіоні та взаємозв’язків з Європою. Загрози в Індо-Тихоокеанському регіоні та Європі взаємопов’язані і не можуть розглядатися окремо.
Представники Східної Азії беруть участь у війні Росії проти України. Північна Корея та Китай виступають як прямі та непрямі суб’єкти підтримки агресії Росії. До держав, що підтримують Україну, належать Японія та Південна Корея. Динаміка війни в Європі безпосередньо впливає на безпекову ситуацію в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Північна Корея значно посилила підтримку Росії. За різними оцінками, близько 40% боєприпасів, використаних Росією, надходили з Північної Кореї. Північнокорейські підрозділи, залучені до підтримки військових виробництв та польових операцій, відзначаються високою дисципліною та професіоналізмом, що свідчить про їхнє недооцінювання як з боку Європи, так і глобальної спільноти.
Інтеграція військово-промислових комплексів Росії та Північної Кореї створює пряму загрозу Європі. Технологічні можливості Північної Кореї постійно удосконалюються на полі бою та в рамках співпраці з Росією. Росія передає Північній Кореї технології, зокрема щодо малих атомних реакторів для підводних човнів. Зброя, яку раніше вважали неточною, тепер демонструє високу ефективність, що підвищує глобальний статус Північної Кореї.
Відсутність ефективної координації міжнародних партнерів, включно із західними державами та міжнародними інституціями, дозволяє Північній Кореї підвищувати свій військовий та дипломатичний потенціал. Ігнорування з боку США вимог Північної Кореї щодо визнання її ядерного статусу спрямовує зовнішню політику Кім Чен Ина на максимізацію власної автономії та глобального впливу.
Поточна ситуація свідчить про те, що загроза з боку Північної Кореї зростає. Без спільних міжнародних заходів зі стримування ця загроза продовжуватиме збільшуватися.
Цуйоші Гороку, доцент, Університет Нісегакуся
Війна в Україні вплинула на японське сприйняття гарантій безпеки. Гарантії безпеки США за статтею 5 вже понад півстоліття є наріжним каменем безпеки Японії. Війна в Україні нагадала Японії, наскільки важливо мати такі гарантії, адже Росія продовжувала атакувати Україну, уникаючи при цьому очевидних непрямих атак чи агресії проти території НАТО. Водночас ця війна показала, що самого лише членства в альянсі або наявності союзників недостатньо. Тож ще один важливий урок, якого мужньо навчив нас український народ, полягає в тому, що світ допомагає лише тим, хто насамперед допомагає собі сам.
Відповідно до Стратегії національної безпеки від 2022 року Японія нині реалізує три основні напрями дій.
Перший — це посилення власних оборонних спроможностей на безпрецедентному рівні: збільшення оборонного бюджету та, попри історичну суперечливість цього кроку, набуття спроможності до контрудару. Водночас цей зсув у безпековій політиці не слід трактувати як дистанціювання Японії від США чи як намір йти самостійним шляхом.
Навпаки, значення альянсу зростає — не лише для безпеки Японії, а й для підтримання статус-кво в регіоні. Тому другим напрямом є зміцнення механізмів союзництва та трансформація альянсу в більш інтегрований формат.
Японія також розширила двосторонню безпекову та оборонну співпрацю з однодумцями — такими, як Австралія, Південна Корея, Філіппіни, країни Європи, зокрема й Україна. Ці формати не є формальними союзами і не передбачають гарантій безпеки, однак вони широко сприймаються як інструмент стримування.
Ці три напрями, які взаємодоповнюють один одного, є логічною відповіддю Японії на погіршення безпекового середовища з огляду на питання гарантій безпеки США за адміністрації Трампа.
В умовах зростаючих сумнівів щодо гарантій безпеки теоретично лунали заклики до створення власної ядерної зброї або пошуку інших союзників як «план Б». Проте наразі жоден із цих варіантів не є реалістичним для Японії. Сполучені Штати відіграють ключову роль, і формальний союз із ними не має альтернативи. Тому іншого шляху, окрім як продовжувати й посилювати нинішні напрями дій, не існує.
Дмитро Шульга, керівник програми «Європа і світ», Міжнародний фонд «Відродження»
Обговорення Сполучених Штатів домінує на цьому українсько-японському форумі, оскільки саме американські безпекові гарантії залишаються головним фактором підтримання міжнародного порядку та глобальної безпеки. США мають безпрецедентні можливості проєктувати силу в будь-якому регіоні світу, що робить їх ключовим актором як для Європи, так і для Азії. Жодна інша держава не може забезпечити співставний рівень стримування чи безпекових гарантій.
Європа та Східна Азія можуть отримати користь від взаємного навчання, аналізуючи досвід України, Росії, Європи та США. Обговорення стосуються не лише надійності чинних гарантій, а й їхньої довгострокової ефективності, що є критично важливим для стратегічного планування. Підтримка Японією України має не лише ідеологічний, а й прагматичний характер, базуючись на розумінні того, що міжнародна політика і безпека визначаються прецедентами та конкретними результатами, а не деклараціями.
Майбутнє формування коаліцій і розвиток партнерств мають ґрунтуватися як на реалізмі, так і на амбіціях. США залишаються незамінним союзником для Японії.
Європейські країни та Україна можуть зробити внесок, посилюючи взаємні спроможності, зокрема через обмін знаннями, підготовку, підтримку протиповітряної оборони, закупівлю озброєнь і обмін розвіданими. Досвід України у протидії Росії та Північній Кореї надає цінні уроки для Японії, оскільки потенційні противники також вивчають ці процеси.
Успіх України відповідає стратегічним інтересам Японії, а підтримка її оборонних спроможностей має залишатися пріоритетом, навіть якщо безпекові гарантії США наразі неможливо повністю замінити.
Модераторка: Леся Огризко, директорка, Sahaidachnyi Security Center
Серед наших західних партнерів і європейських друзів Україна стала полігоном для випробування нових технологій, нових типів ведення війни, інновацій, які народжуються безпосередньо на лінії фронту. Але ми також є полігоном для перевірки міжнародних альянсів, нових форматів коаліцій, таких як «Коаліція охочих». Ми є тим простором, де можна отримати експертизу не лише про нас самих, а й про Росію, про європейські країни і загалом про Захід, якщо такий термін узагалі ще існує у 2026 році.
Коли в Україні ми міркуємо про 2026, 2027 чи будь-який інший момент у майбутньому, ми усвідомлюємо, що якщо щось станеться навколо Тайваню, це матиме колосальний вплив і на нас, і на наш світ, і на глобальну ситуацію загалом. Те саме стосується й наших японських партнерів, які розуміють: усе, що відбувається на нашій лінії фронту, безпосередньо впливає на безпеку Східної Азії, Індо-Тихоокеанського регіону та, зрештою, всіх інших регіонів світу.
Взаємопов’язаність була наскрізною темою нашої дискусії. Ми обговорювали практично всі частини світу, кожен регіон. І я думаю, що коли ми говоримо про взаємозв’язок між європейськими та азійськими країнами, усі розуміють, що не існує такого поняття, як «їхня війна».
Відеозапис Форуму доступний українською та англійською.
Фотозвіт Форуму можна знайти тут.
Медіапартнер: Укрінформ.
