Денонсація Договору про співробітництво України і Росії в Азовському морі і Керченській протоці від 2003 року зменшуватиме поле для правових маніпуляцій Москви і вноситиме бодай мінімальну визначеність. Це головний аргумент щодо припинення дії Договору по Азову. У разі його денонсації Україна та Росія мають послуговуватися нормами Конвенції ООН про морське право від 1982 року, яка дає можливість встановити режим територіального моря у вигляді 12-мильної зони від вихідних ліній. Міжнародний статус має позбавити Росію підстав для свавілля з правового боку. Зрештою денонсація відновлюватиме історичну справедливість, оскільки український президент підписував договір в 2003 році під значним тиском зі сторони Москви.
Найбільш дискусійне питання, яке, очевидно, стримує українських дипломатів від денонсації, — це можливий вплив такого кроку на вирішення спорів між Україною та Росією в міжнародних судових інстанціях. Варто зазначити, що не всі правники в Україні підтримують таку позицію, вважаючи, що якраз чинний договір не дозволяє цього робити. Певний ризик полягає також і в дискредитаційній кампанії, яку Москва фактично вже розв’язала проти України.
Центр «Нова Європа» рекомендує якомога активніше інформувати міжнародних партнерів про ситуацію в Азовському морі.
Представники української влади також мають говорити одним голосом щодо ситуації в Азовському морі, оскільки неоднозначні заяви послаблюють позицію України на міжнародній арені.
Центр «Нова Європа» звернувся до дипломатів, військових, правників, науковців із запитанням оцінити ступінь ризиків та загроз для України як в разі денонсації договору, так і за умови його нерозірвання. Це мемо має сприяти зваженому схваленню остаточного рішення. Під час підготовки аналітичного документа була використана власна експертиза Центру, а також оцінки Андрія Риженка, Бориса Бабіна, Володимира Василенка, Антона Кориневича, Тимура Короткого.
Читайте повну версію мемо за посиланням
Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження» та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).
