Густав Грессель, Старший науковий співробітник, European Council on Foreign Relations (ECFR Berlin):

Постачання озброєння в Україну є одним із найефективніших способів протидії російській агресії. Європейці принципово недооцінюють важливість воєнної перемоги над Україною як частини загальної стратегії Росії.

Ми маємо усвідомлювати, що допомога Україні у цій війні – це те, що ми в першу чергу робимо для себе. Перше, що європейці неправильно зрозуміли – наскільки ця війна важлива для нашої власної безпеки.

Ми не чітко визначили мету війни. Чи Україна має лише вистояти, чи перемогти, як має виглядати перемога? Зрештою, цілі війни визначають засоби, які ви використовуєте. На жаль, у США та європейських країнах точаться дуже бурхливі дебати щодо того, що є остаточним етапом, як далеко ми маємо зайти та які ризики можуть бути пов’язані із цим. У Європі дуже різне бачення стратегій війни в Європі і різні оцінки, пов’язаних із нею ризиків. Це призводить до того, що ми не розглядаємо нашу військову підтримку через військову логіку війни та через попит на постачання.

Зрештою, важливо, чи зможе Україна утримати лінію фронту і чи мають українські солдати в Бахмуті, Авдіївці чи Кремінній необхідну бронетехніку, боєприпаси та протитанкові ракети. Дуже приємно дбати про свій електорат і партійну доктрину, але це абсолютно не стосується ключового питання – чи встоїть Україна?! І це саме та проблема, яка стоїть перед Європою.

Неможливо роками забезпечувати Україну із наявних запасів, вони практично порожні. Нове оборонно-промислове виробництво стане наріжним каменем військової допомоги Україні. Проблема в тому, що європейці поки що не мають спільної стратегії розподілу навантаження щодо постачання в Україну. Чим довше ми відкладатимемо вирішення цього питання, тим більшими будуть проблеми, які ми матимемо координувати в останній момент. Але ми потроху рухаємось у правильному напрямку. 

Ацуко Хігашіно, Доцентка, Університет міста Цукуба:

Вторгнення в 2014 році дійсно стало величезним шоком для японської громадськості, але шок від анексії не можна порівняти з війною у 2022 і 2023 роках. Японці дуже швидко забули про жахливі події 2014 року. Вони не змогли передбачити, що може статися в найближчому майбутньому. Тому й почали переконувати себе, що Крим культурно і лінгвістично вже давно належить Росії, а відтак ми не можемо ніяк зарадити ситуації. Цей різновид самонавіювання був очевидним у 2014 році.

2022 і 2023 усе змінили – багато японців зрозуміли, що тепер мова йде про вторгнення, що це не може бути прийнятним для японського народу, і ми маємо впливати на ситуацію, ми реально повинні зупинити Росію. Наша свідомість докорінно змінилася через хоробрість та відвагу, яку проявив український народ. Це дуже важливий момент для Японії. 

Позиція Японії насправді не змінила Україну, це саме Україна серйозно змінює Японію! Вплив Японії на Україну не був дуже великим, тому що ми не можемо реально допомогти Україні в питанні постачання зброї через різні обмеження з нашого боку. 

Інтерес Японії до цієї війни набагато вищий, ніж інтерес будь-якої іншої країни Східної Азії, включаючи Китай і Південну Корею. Усі мої південнокорейські колеги визнавали, що інтерес до цієї війни у Південній Кореї очевидно нижчий, ніж у Японії, тому багато з них були справді здивовані, коли, приїхавши до нашої країни, побачили в книжковому магазині тисячі книжок про війну в Україні. 

Пітер Дікінсон, Редактор UkraineAlert, Atlantic Council:

Перед початком повномасштабного вторгнення було багато самокритики, в Америці точилася величезна дискусія, чи правильно давати Україні будь-яку зброю. Тоді була надана допомога, однак були обмеження щодо її використання. І це відображає той психологічний бар’єр, який Захід загалом має щодо взаємодії та конфронтації з Росією.

Цього року тенденція дуже чітка – ми відійшли від постачання невеликої кількості зброї, коли ми думали, що Україна впаде, до великих постачань, які включають артилерію та танки. Вже за місяць або влітку ми цілком можемо побачити літаки на полі бою.

Якщо Трамп прийде до влади, то підтримка України може зменшитися, але я не думаю, що будь-який американський президент зможе її істотно знизити. У минулому Трамп робив заяви на підтримку Путіна, однак підтримка України у Конгресі США зберігалась. Крім того, Трамп надавав зброю Україні, чого не робив, наприклад, Обама. Тому тут важко конкретизувати сценарій розвитку подій. Однак однозначно зміна президента не стане вирішальним аспектом для істотного зниження підтримки України.

Мічіто Цуруока, Доцент Університету Кейо:

Як організація G7 зараз активніша та згуртованіша, ніж будь-коли раніше. G7 відіграє дуже важливу роль не лише в допомозі Україні, а й у санкціях проти Росії. Головування Японії у G7 означає, що Японія відповідає за ведення дискусій G7.

У минулому формат G7 був ефективним у стратегічних пріоритетах для країн-членів об’єднання чи Заходу, але він був поганим у виконанні рішень. Нарешті G7 більше бере участь у забезпеченні та реалізації санкцій проти Росії. Наразі G7 працює над створенням Механізму координації виконання зобов’язань, який буде спрямований на належне дотримання режиму санкцій проти Росії. Це новий початок інституціоналізації G7 і новий порядок денний японського президентства.  

Раніше G7 зосереджувався на обмеженні імпорту з Росії, зокрема енергоносіїв, нафти тощо. Зараз ми зосереджені на зміцненні експортного контролю, йдеться про те, щоб Росія не отримала необхідне для виробництва зброї обладнання чи продукцію. Російська оборонна промисловість використовує також і вітчизняні матеріали для виробництва зброї. Тож це є пріоритетом для G7 зараз. Однак контроль над цим для нас є новим викликом. 

Багато країн у світі дуже неохоче стають союзниками G7 чи ЄС. Індія є яскравим прикладом. Водночас цього року Індія головує у G20, тому вона відіграє важливу роль і прагне стати лідером Глобального Півдня. Ми розчаровані позицією Індії щодо Росії, однак зарано відмовлятися від залучення Індії до нашої спільної роботи в протидії російської агресії.

Лео Літра, Старший аналітик Центру “Нова Європа”:

ООН не в змозі відповісти на загрозу, яку ми маємо сьогодні. G7 виявився набагато ефективнішим як інструмент для допомоги Україні та подолання російської агресії. Водночас ми бачимо, що більш важливі міжнародні інституції, такі як ООН, були менш ефективними, проявляючи свою неспроможність відповісти на сьогоднішню загрозу.

Деякі країни досі вважають, що вони можуть залишатися нейтральними в нинішньому контексті, що, на мою думку, є неприйнятним. Однак це лише підкреслює обсяг роботи, яку ми маємо виконати, щоб переконати більше країн бути на нашому боці.

Україна має потужну трансатлантичну підтримку та дуже серйозну фортецю в Азії – Японію! Токіо значною мірою приєднався до політики Заходу, за винятком військової підтримки. Проте Японія має багато інших інструментів, щоб допомогти Україні, включаючи санкції, фінансову підтримку та підтримку в рамках G7!