Версію українською любязно опублікувало видання Liga.net.

Співавтором матеріалу також є Елі Тененбаум, директор Центру безпекових студій, Ifri.

Без надійних гарантій, що Україна залишиться під захистом, припинення вогню може виявитися значно гіршим, ніж сам конфлікт.

Європейська коаліція має наполягати на тому, що включення надійних і ефективних гарантій безпеки для України є обов’язковою передумовою будь-яких серйозних переговорів. І Європа повинна бути готовою надати ці гарантії самостійно, розгорнувши війська на українській території для стримування можливого масштабного російського наступу в майбутньому.

Без залізних гарантій, що Україна залишиться під захистом, припинення вогню може виявитися значно гіршим, ніж сам конфлікт, а недостатнє врегулювання може стати фатальним не лише для України, а й для континенту загалом.

Метою європейського розгортання було б не надання комплексної оборони Україні. Найімовірніше, це мала б бути гарантійна сила, що виступає як стримувальний фактор проти великомасштабної агресії Росії та готова швидко реагувати на випадок нападу. Така модель часто називається “корейською”, оскільки військова присутність США в Південній Кореї забезпечує подібне стримування агресії з боку Північної Кореї.

В Україні європейська військова присутність діяла б як захисний щит безпеки та сигналізувала б про непохитну відданість Заходу. Це змусило б Росію утриматися від ескалації, оскільки ще одна інвазія в Україну могла б призвести до високого ризику втягування Європи та НАТО.

Військове розгортання європейської коаліції вимагало б значного наземного компонента, принаймні чотирьох-п’яти багатонаціональних бригад комбінованих сил під постійною командною структурою. Війська мали б бути розташовані на сході України, готові до бою, мобільні та адаптовані до українських умов.

Коаліція працюватиме оборонно, розташовуючись щонайменше за десяток миль від передової лінії та дотримуючись правил ведення бойових дій, що підкреслюють їхню стримувальну позицію.

Згода на таку гарантію безпеки виглядатиме надзвичайно непривабливою для Росії, з огляду на її поточну військову перевагу. Москва вже відкинула угоду від березня 2022 року, попередню спробу завершити війну, оскільки відмовилася ухвалити гарантії безпеки, які набудуть чинності у разі порушення угоди Росією.

Путін, як і з самого початку, робить ставку на зменшення інтересу США та стомленість Європи та, ймовірно, зараз вважає, що йому краще виграти час і дочекатися, коли нова адміністрація Трампа стане нетерплячою і надасть Україні умови, що знизять її вимоги до угоди.

Москва, отже, потребує переконання. Можливо, допоможе те, що середньострокові перспективи Росії не такі сильні, як здається. Великі втрати на полі бою значно зменшили кількість і якість російських військ. Підвищення підписних бонусів для вступу до армії свідчить про труднощі, з якими стикається Москва, намагаючись підтримати набір.

Більшість обладнання, яке Росія надсилає на передову, є відновленим з запасів часів холодної війни, які хоча й великі, але значно виснажені. Тим часом російська економіка перегріта: публічні витрати зростають, так само як інфляція та відсоткові ставки, а країна втрачає людський капітал та технологічну перевагу.

Коли прийде критичний момент — невідомо, багато залежить від зовнішньої підтримки, яку Росія зможе отримати, але це може статися вже наприкінці наступного року. Коротко кажучи, Росія виснажується, але Україна виснажується швидше. Це означає, що Путін піддається тиску, але Захід повинен збільшити свої зусилля, щоб вирівняти шанси між Києвом і Москвою.

Ці зусилля повинні містити як розширення військової підтримки Україні, так і посилення економічного тиску на Росію. Подібно до підходу президента США Річарда Ніксона у 1972 році, коли він посилив бомбардування та дипломатичний тиск на Північний В’єтнам, мета полягає в тому, щоб змусити супротивника вступити в переговори.

Сьогодні пряма інтервенція може бути неможливою, але примусові заходи можуть вплинути на розрахунки Росії. Нещодавнє рішення США зняти обмеження на використання Україною далекобійної зброї для ударів по Росії є давно очікуваним кроком у правильному напрямку, але ще багато чого потрібно зробити, включно зі збільшенням постачань засобів ППО та боєприпасів, збільшенням фінансової допомоги та прискоренням військових тренувань.

Європейські країни також можуть конфіскувати заморожені російські активи, використати ці кошти для прискорення постачання зброї в Україну та впроваджувати вторинні санкції щодо постачальників з Центральної Азії, Східної Азії та Близького Сходу, які підтримують військові зусилля Росії. З посиленням тиску на військовому та фінансовому фронтах Росія буде змушена розглянути угоду, яка передбачає надійні гарантії безпеки для України.

Якщо Росія залишатиметься непоступливою, Європі доведеться взяти на себе основну частину фінансової допомоги для підтримки України в затяжному конфлікті. І потреба в європейському розгортанні в Україні не зменшиться. Частина гарантійної сили — як-от ППО та бойові авіапатрулі чи ударний батальйон для виконання тренувальних завдань — може бути розгорнута навіть під час війни.

Така позиція показала б Росії, що Європа рішуче налаштована захищати суверенітет України та що європейські війська будуть присутні там, попри обставини. Це сказало б Путіну, що навіть коли політика змінюється, Захід готовий стояти на своєму.