У виборчих перегонах наша держава опинилася в європейському “тренді” – відтепер Україна має і свою антисистемну партію, яку представляє не кар’єрний політик.
Уже є безліч матеріалів про європейські прецеденти цього явища. А мені хотілося би сфокусуватися на одній конкретній паралелі, а саме – між антисистемним італійським рухом “5 зірок” та українською версією, яку представляє Володимир Зеленський.
Тоді як “Слуга народу” – структура нова, “5 зірок” вже має певний політичний досвід, а отже, дає підстави для оцінки, наскільки успішною є боротьба із “системою” і чи можна бути неполітиком у політиці.
Подібних рис дійсно вистачає.
Почнімо із заявленої “антисистемності”. Обидві політичні сили позиціонують себе саме так: ми проти чинної політичної системи і політичного класу, ми – не такі, як вони, через що і Зеленський, і “п’ятизіркові” наполягають на визначенні своєї структури як руху, а не партії.
Обидві сили оголошують себе апологетами “прямої демократії”, тобто наближення громадян до ухвалення рішень: Зеленський обіцяє зробити зі своєї передвиборчої кампанії шоу у прямому ефірі, а “5 зірок” створили так звану “платформу Руссо” для віртуального обговорення законопроектів із громадянами (її ефективність наразі під питанням).
Спільною є також і гумористична складова – ідейним натхненником “5 зірок” був італійський комік Беппе Грілло, активна політична фігура і блогер, який, щоправда, свою кандидатуру на вибори не висував.
Питання, яке постає до антисистемних рухів у Європі (та й взагалі у світі) – а чи дійсно вони є настільки поза системою, як хочуть здаватися?
У випадку “5 зірок” народний улюбленець отримував підтримку від бізнес-структури – міланського підприємця Джанроберто Казаледжо (який, подейкують, до створення власної політичної сили сам був прихильником “Ліги Півночі”).
Після його смерті у 2016 році “сірим кардиналом” руху є його син Давіде. За оновленим статутом і посада голови партії, і “гаранта” (Грілло) є змінними, тоді як будь-якого механізму унезалежнення руху від Казаледжо та його “Асоціації Руссо” не передбачається.
Зрештою, незмінною є і спільна риса популізму: “5 зірок” будували свою кампанію на обіцянках про базовий (мінімальний) дохід та інших соціальних покращеннях для “маленького італійця” (сама назва “5 зірок” є алюзією до високої якості: за словами Грілло, “ми всі могли б мати п’ятизіркове життя”). Зеленський мріє про те, “щоб українці запливли жирком”.
Які висновки можна зробити з досвіду “антисистемників” в Італії?
Перехід у систему. “5 зірок” спромоглися пройти до парламенту з високим результатом: 25% у 2013 році та цілих 32% у 2018-му, отримавши найкращий результат на виборах. Щоправда, більшості для формування уряду одноосібно їм не вистачило, і “5 зірок” сформували коаліцію з “Лігою” Маттео Сальвіні, порушивши цим власні запевнення у тому, що в італійському політикумі вони “проти всіх”.
Залежність. Попри набрані голоси, “п’ятизіркові” опинилися у ролі “другої скрипки” для Сальвіні, який зі своєю партією отримав майже вдвічі гірший результат, але виконанням передвиборчих обіцянок (наприклад, показове закриття італійських портів для нелегальних мігрантів) у поєднанні з контролем над державними ЗМІ зміг суттєво наростити свій рейтинг.
Не забуваймо також і про Казаледжо, якого деякі італійські ЗМІ називають найвпливовішою особою Італії: він, наприклад, брав участь у презентації системи базового доходу разом з Луїджі ді Майо та італійським прем’єром Джузеппе Конте.
Популізм. Вже у січні цього року італійський уряд оголосив про запровадження мінімального базового доходу на рівні 780 євро та зниження пенсійного віку. Щоправда, базові математичні підрахунки підказують, що закладеної у бюджеті суми може бути недостатньо: 7 мільярдів євро у розрахунку на 5 мільйонів безробітних становить трошки більше 100 євро щомісяця, але аж ніяк не мінімальні 780.
При цьому зовнішній борг Італії є другим у ЄС після Греції та становить 113% відносно ВВП країни. Вірогідно, “5 зірок” діють за принципом, який приписують покійному Казаледжо: “Якщо ти щось зробив, але не вмієш це прокомунікувати – це все одно, що ти цього не робив. Але якщо ти вмієш це прокомунікувати – робити це вже необов’язково”.
Звичайно, варто пам’ятати, що ідеальної схожості не буває, а паралелі треба сприймати умовно.
Невдовзі стане зрозуміло, що об’єднує і що відрізняє українських “антисистемників” від їхніх європейських “колег”.
Статтю було опублікавано на сайті видання Європейська правда.
