«День» розпочав розмову з першим заступником директора Центру «Нова Європа» Сергієм СОЛОДКИМ із запитання про те, яку роль за ці чотири роки відіграли Мінські домовленості:
— Мінські домовленості дали можливість призупинити гостру фазу конфлікту, суттєво зменшити інтенсивність воєнних дій. Вони дали час для України спробувати знайти додаткові важелі впливу на Росію для припинення агресії, час для втілення реформ і консолідації західної підтримки для перетворень у країні.
Інше питання — наскільки ефективно українська влада могла скористатися цим часом? З одного боку, санкції як ЄС, так і США тривають — відбувається їх поступове посилення. Як ЄС, так і США активно взаємодіють з Україною для досягнення реформаторських успіхів. З іншого боку, підтримка Заходу так і не призвела до припинення російської агресії. Більше того, залишається ризик масштабного нападу з боку Росії. В ЄС і США, на жаль, так само часто говорять про «втому» від зволікань, байдужості, ухиляння багатьох українських можновладців на шляху втілення реформ.
Проте головний виклик полягає навіть не в зовнішніх викликах, а у внутрішніх. Чи адекватно українське суспільство сприймає зовнішні загрози? Чи не вдалося Росії розмити хронологію подій, відповідальність сторін за ці чотири роки? Чи не відчули себе впевненіше ті політики, сили, які прагнуть просувати російський порядок денний в Україні? Нинішній рік ключовий, бо він дасть відповідь на ці запитання. Саме тому сьогодні міжнародні актори затамували подих, очікуючи хто вестиме країну далі; яку політику почне впроваджувати.
— Як ви думаєте, як зрушити ситуацію з місця, щоб повернути окуповані території? І як варто трансформувати Мінський формат чи на що змінити?
— Україна має продовжувати втілювати свій підхід: спочатку вирішення безпекових питань (режим тиші, відведення озброєння) і потім поступовий перехід до політичного блоку. Експромти в цьому питанні не просто небажані, але містять суттєві загрози.
Для України важливо зберегти нинішню підтримку ЄС та США і розпочати діалог щодо оцінки й можливої модифікації підходів примусу Росії до миру. Очевидно, що дотеперішня політика, особливо Євросоюзу, дає збої. Країни Євросоюзу від початку, ще п’ять років тому не дали досить потужного сигналу Росії про те, що санкції матимуть серйозний і неминучий характер. Різні політики різних країн Євросоюзу досі надсилають хибні сигнали про необхідність пом’якшення санкційного тиску. ЄС повинен нарешті перейти від етапу вагань до етапу рішучості. Аж до того, щоб Росія чітко усвідомлювала, що на неї чекає через місяць невиконання Мінських домовленостей, що на неї чекає у разі чергового порушення того чи іншого міжнародного документа. Мав би бути відкритий і чіткий перелік заходів. Це був би підхід так би мовити «санкційної лавини»: чим більше порушень, тим більш масивні та серйозні обмежувальні заходи. Сьогоднішній підхід — це наче «санкційна лотерея»: Росія вдається до агресивного кроку і спостерігає за тим, чи відреагує якось ЄС і США, чи не відреагує ніяк. Досить часто Москві вдається витягати щасливий лотерейний білет, коли ЄС ніяк не діє, а окремі політики в ЄС посилено наголошують на необхідності діалогу.
Мінський формат можна зберегти, можна і змінити — проблема не в форматі, проблема в неготовності Росії дотримуватись будь-яких домовленостей. Потрібно, відтак, думати не про те, як змінити формат, а як змусити Москву бути відданою миру.
З повним матеріалом газети “День” можна ознайомитися тут.