Коментар Катерини Зарембо про новий склад уряду для “Дзеркало Тижня“.
“29 серпня — день початку роботи нового парламенту і формування уряду — демонстративно розділив владу й гроші. Владу — абсолютну, а гроші — дуже великі. Усе, що буде далі, — це історія способів обміну грошей на владу (або на свободу) і влади — на гроші” — саме так ми почали б статтю про перспективи політичних процесів, якби довелося комусь із попередніх президентів отримати таку масштабну владу, яку отримав Зеленський. Що стосується нової історії — ми будемо не такі категоричні.
У Зеленського є шанс багато що змінити. У парламентсько-президентській республіці фактично встановлена республіка президентська. Тепер Зеленський може все й відповідає за все. У нього є ресурс — реальний і потенційний. Суспільство йому довіряє; зниження корупційної ренти може пожвавити економіку; розумно вирішене земельне питання — наповнити скарбницю. Коли в твоїх руках уся влада, треба тільки точно знати, чого ти хочеш і як цього досягти…
Від сформованого за одним присідом уряду пахне містом, наївністю, ефектом Даннінга-Крюгера, прагненням змінити негайно все й показати себе. Загалом, вийшла непогана вітрина, яка, безперечно, буде доповнена підсобкою “правильних” заступників. Тих, кому ми віримо, контролюють ті, кому ми довіряємо…
Чи міг склад Кабінету міністрів президента Зеленського бути сильнішим? Звісно, міг. Тільки в сесійному залі серед депутатів неодіозних фракцій можна набрати, щонайменше, два міцніших склади. Але на Банковій вирішили — “навіщо, адже й так красиво”. Ну, наприклад: сонячного, як міньйон, Олексія Гончарука врівноважує похмуро-іронічний Арсен Аваков. Першому можна сказати, що робити, у другого — запитати. Першим — потішити й надихнути своїх, другим — спробувати втримати від різких дій чужих. Щодо першого бути впевненим — не вкраде. Про другого точно розуміти — поділиться.
Розпалені великими цілями теоретики, візіонери й кілька практиків з розгону влетять у смолу бюрократичних процедур, кадрового голоду, невирішеності зарплатного питання, усвідомлення зруйнованості систем управління, необхідності миттєво включатися у формування бюджету — на тлі скасування, переформатування та заснування дев’яти старих і чотирьох нових міністерств. Члени нового уряду, більшість яких ніколи не брали хабарів, хоча б тому, що їм їх ніхто не пропонував, зіштовхнуться зі спокусами, нулі в яких вимірюються сантиметрами. Що їм робити — нав’язливо розказуватиме МВФ. Кому і як — вкаже Андрій Богдан; підправить — Володимир Зеленський і по-македонськи нашепчуть два Шефіри. Текучка заїдатиме, Фейсбук — пожиратиме час, набуття навичок говорити “ні” всередині й зовні — забиратиме більше сил, ніж здається. Виклики багатьом виявляться не по зросту. Як мамині туфлі в чотири роки. Але вони спробують. Зрештою, все нове на старті здавалося безглуздим.
Про тих, кому туфлі якраз, а кому — на виріст, у цьому номері розповідає команда DT.UA.
Альона Бабак, міністр розвитку громад і територій, 49 років
29 серпня президент Володимир Зеленський із трибуни парламенту вперше чітко вимовив магічне слово “децентралізація” і дав зрозуміти, що його команда має намір продовжити реформу. Того ж дня в Україні зник як функція віцепрем’єр з регіональної політики разом з уже звичним до нього додатком у вигляді “мінрегіонбуду”, але з’явилася опція з місткою функціональною назвою: Міністерство розвитку громад і територій України. А також його очільниця — Альона Бабак, президентова землячка, народний депутат восьмого скликання від партії “Самопоміч”, а тепер — міністерка від партії “Слуга народу”.
Скажемо більше: Альона Валеріївна стала людиною, котра має допомогти президентові виконати принципово важливе для нової владної команди завдання. І не просто тому, що “папєрєдніки” залишили “слугам” у спадок глибоко розгорнуту на всю країну реформу, яку просто так не перестрибнеш. Уб’єшся. А тому, що для досягнення своєї точки неповернення Зеленському потрібна влада на місцях. І вже цього року. І, бажано, в рамках чергових виборів з п’ятирічною гарантією. Тому TRANSITION BOOK віцепрем’єра Зубка з докладним планом продовження децентралізації, а також відчайдушні спроби лобістів-децентралізаторів пояснити молодій команді важливість того, що відбувається у країні, в розрізі цієї горизонтальної реформи, виявилися досить доречними. Конфлікту інтересів немає. Поки що.
Тепер про очільницю нового міністерства та її суто тактичну роль у майбутній децентралізації всієї країни. Оскільки Альона Бабак жодного стратегічного й професійного стосунку до цієї складної теми не має. Вона не з пулу експертів і політиків, які розробили і впроваджують децентралізацію. Однак професійний бекграунд нової міністерки все ж таки дозволяє сказати, що в неї є свій погляд на розвиток громад і територій в Україні. У професійному багажі викладачки іноземних мов, а також магістра за фахом “Бізнес-адміністрування” і спеціалізацією “Фінанси” Олд Домініон Університету (штат Вірджинія, США) удосталь історій, котрі стосуються розвитку сфери ЖКГ.
Так, наприкінці 1990-х Альона Бабак працювала аналітиком і координатором проєктів міжнародної допомоги з реструктуризації підприємств житлово-комунального господарства та реструктуризації соціального сектору в консалтинговій компанії ПАДКО. 2004-го стала членом правління й співзасновником Всеукраїнської благодійної організації “Інститут місцевого розвитку”. Міністерка — авторка понад 30 наукових праць з питань реформування житлово-комунального господарства та регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. У 2007–2013 рр. працювала в Комітеті економічних реформ при президентові України, була членом численних робочих груп і комітетів з питань реформування житлово-комунального господарства. У 2014 р. Альона Бабак стала народним депутатом України восьмого скликання від партії “Самопоміч”. Упродовж скликання обіймала посаду заступника голови комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства. Нова міністерка брала участь у розробці закону про ЖКГ, у підготовці ще десятків профільних законопроєктів. Досить активно виступала з парламентської трибуни й користувалася інструментом депутатських запитів. Її характеризують як комунікабельного, активного, організованого професіонала.
Усе це, безперечно, плюси Бабак. Оскільки ЖКГ залишається у віданні нового міністерства, а наша героїня тут — як риба у воді. Правда, її опонентів давно не полишає відчуття, що Альона Валеріївна у своїх реформаторських розвідках усе ж таки запливла не туди. Нова міністерка живе у світі ринкових ілюзій, які переносити автоматом на нашу реальність украй небезпечно. Приймати такий закон про ЖКГ й автоматично перекладати відповідальність за старий аварійно-небезпечний житловий фонд виключно на потенційних членів ОСББ — велика помилка. Двадцять років триває цей серіал, а потенційні члени — українські громадяни — якось не дуже добре самоорганізовуються. Тим часом будинки продовжують руйнуватися, балкони — падати. І швидкість цих необоротних процесів зростає. А все тому, що без реальної державної цільової програми підтримки і реформування ЖКГ будь-які починання — блеф.
Однак, за нашою інформацією, у період виборчої кампанії Альона Бабак неодноразово перетиналася зі своїм земляком, майбутнім президентом Зеленським, і зуміла намалювати йому “гарну капіталістичну картинку реформи ЖКГ на основі усвідомленої участі в ній громадян”. У її оточенні кажуть, правда, що сама Альона Валеріївна не дуже й рвалася на цю високу посаду. Але президент встиг увірувати в її магічні ринково-грантові здібності. І тепер міністерці доведеться вийти зі світу можливих ілюзій (а може, й навпаки —креативу та успіху), і не на словах, а на ділі змінювати нашу реальність та ментальність. І вже на практиці перевірити життєздатність своїх житлово-комунальних проєктів. При цьому паралельно Бабак доведеться тримати в руках пульт управління від ключової для країни реформи — децентралізації.
Володимир Бородянський, міністр з питань гуманітарної політики, 45 років
Як керівник Міністерства гуманітарної політики України Володимир Бородянський фігура як очікувана, так і контроверсійна. Очікуваність пов’язана з тим, що ще в липні він був призначений радником президента України Володимира Зеленського з гуманітарних питань. І Бородянський (у тому числі) активно розробляв концепцію злиття кількох гуманітарних напрямів “під одним дахом”: культура, справи молоді та спорту, інформполітика. Отже, нинішня посада міністра з питань гуманітарної політики передбачає такі собі якості ніцшеанської “надлюдини” — треба буде ефективно вкорінюватися, вирішувати досить різні проблеми в досить різних і відповідальних “осередках” гуманітаризму. Треба буде встигати і на спортивні заходи, і на засідання Кабміну, і на культурні акції у філармонії чи оперному театрі (посада це передбачає).
Як відомо, Володимир Володимирович — один з найуспішніших менеджерів у нашій телевізійній сфері. Багато в чому завдяки його зусиллям і таланту канал СТБ став одним з лідерів телевізійного ринку України, а безліч нових форматів, упроваджених у цей ринок завдяки Бородянському, стали справжніми хітами та рейтинговими бомбами: “Україна має талант”, “Х-фактор”, “Танцюють всі”, “Холостяк” і багато іншого.
Бородянський народився на Львівщині, у Новому Роздолі. Його кар’єра — це успішне навчання в Київському національному економічному університеті, потім робота комерційним директором в одній з масових газет, потім діяльність в Альфа-Банку як керівника відділу з управління медіаактивами.
З 2004 року — його зоряна година на СТБ як голови правління. Згодом очолив медіахолдинг Віктора Пінчука StarLightMedia. В.Бородянський двічі отримував премію “Телетріумф” за свої досягнення в українському телебізнесі. І тому не дивно, що президент Зеленський вибрав у ролі радника близьку за духом і професійними якостями людину: управління і конвертація емоцій мас — їхній коник. Але міністр — це про сенси. Утім, як і президент.
Природно, особа Володимира Бородянського як керівника гуманітарної сфери в культурних колах сприймається іноді складно, іноді — неоднозначно, з побоюванням. Побоювання пов’язані насамперед з тим, що стовповою дорогою нового відомства стане системне маневрування на колії масової культури та кінобізнесу, буцім на шкоду культурі традиційній, національній. Мовляв, те, що йому близьке, тим він і займатиметься, те й лобіюватиме. Але хіба національне не може бути сучасним? Тим часом в оточенні п. Бородянського стверджують інше. Мовляв, він людина, яка системно відслідковує сучасні культурні процеси, цікавиться сучасним театром, музикою. Саме Бородянський активно допомагав становленню деяких театральних проектів Раду Поклітару й Наталії Ворожбит. Уже зараз у надрах старого конаючого Мінкульту діють спеціальні групи “мозкового штурму” в різних галузях культури, залучаючи до цих груп менеджерів, теоретиків і практиків.
Спорт для Бородянського тема досить нова. У ній він буде обережним, хоча сфера потребує радикальних змін. Якщо Україна — цивілізована країна, то спорт у ній має знову стати масовим. Необхідні жорстка ревізія використання державних коштів і вишукування нових джерел фінансування для розвитку інфраструктури: нових залів, полів, спортмайданчиків, басейнів, ковзанок. Усі “велосипеди” щодо цього у світі винайдено. І один з них — відрахування від лотереї. І з цього питання доведеться домовлятися або воювати з Ігорем Коломойським, який уже поклав око на цей бізнес.
Звичайно ж, серйозна проблема, яка спіткає п. Бородянського, — неможливість клонувати свою особистість одночасно на різні ділянки й різні фронти… Медіа, пропаганда, спорт, молодь, народні промисли, зруйновані історичні замки, прем’єри в національних театрах… Тому серйозну роль у цих маневрах відіграватимуть “люди Бородянського”, тобто заступники й куратори, відповідальні за той чи інший напрям. За інсайдерськими даними, театральний напрям у команді Бородянського може курирувати менеджер Андрій Палатний, соратник Влада Троїцького по Гогольfest. Про інших кураторів і соратників повідомимо пізніше.
Дмитро Дубілет, міністр Кабінету міністрів, 34 роки
Без “людини Коломойського” у новому Кабміні не обійшлося. І опинилася ця людина на перехресті всіх доріг і напрямків — на посаді міністра Кабінету міністрів. Позиція вигідна, міністр без портфеля, як правило, не публічний (хоча які вже тепер правила?), зате відповідальний за організацію роботи не тільки уряду, але й віцепрем’єрів, у курсі всіх рішень, які готує та приймає КМУ, і може на будь-якому етапі їх підготовки втрутитися в процес. Ідеальний агент, але як не можна заперечувати зв’язок Дубілета з Коломойським, так і не варто забувати, що у Дмитра Олександровича є своя історія стосунків з Андрієм Богданом та Олексієм Гончаруком. Саме Дубілет познайомив цих двох. Та й рішення піти в уряд, за словами самого Дубілета, було для нього раптовим, — ще місяць тому він планував переїжджати в Лондон, щоб розвивати там свій проєкт Koto. Тобто не можна однозначно стверджувати, що призначення Дубілета — це план Коломойського.
Однак не варто й забувати, що 34-річний Дмитро Дубілет працював у Приватбанку IT-директором, а його батько впродовж майже 20 років був головою правління цього банку. Не знати, не розуміти, не брати участі, а згодом не виправдовувати того, що відбувалося в банку, Дмитро не міг. Він “свій” змалку. І тепер одержав доступ до всіх проєктів документів, які мають пройти через Кабмін або зникнути в ньому назавжди.
Закінчив Дубілет міжнародні відносини в КНУ ім. Тараса Шевченка й Лондонську бізнес-школу. Також навчався у США й Німеччині. Керував проєктами в MasterCard. Потім перейшов працювати в банк до батька і там розбудовував IT-напрям. Розбудовував успішно, створивши масу креативних рішень, і суттєво вплинув на розвиток не лише Приватбанку, а й усього українського банківського сектору, постійно підвищуючи планку для конкурентів. Втім, у генія Дубілета є й темний бік. У матеріалах розслідування Kroll про розкрадання в Приватбанку, а також у матеріалах позову банку проти колишніх акціонерів, поданого в США, стверджується, що для виведення з банку грошей з метою їх відмивання та подальшої легалізації було створено спеціальний IT-алгоритм, щоб множинні переведення з рахунків на рахунки проходили максимально швидко, а “слід грошей” було складніше вловити. Важко повірити, що цей алгоритм створювався без участі Дмитра Дубілета.
Ці таланти “темного боку” можуть стати в пригоді, якщо Дубілета підключать до проєкту “держава в смартфоні”. Теоретично його має розвивати Михайло Федоров, новий міністр цифрової трансформації, але SMM-ник Федоров такого проєкту функціонально не потягне й може звалити на себе лише його просування в маси. Зате “державу в смартфоні” потягне Дубілет, а заодно й Industrial Innovation Group, яка вже почала підготовку проєкту і складається з компаній і керівників, що раніше входили до консорціуму ЄДАПС, що прославився за часів Януковича корупційними схемами. Якщо вони спрацюються, бути лиху. Ці хлопці прийшли заробляти на роялті, і треба буде дуже уважно стежити за їхніми руками.
Проте навіть якщо цього не станеться, про користь Дубілета для держави говорити зарано. Безумовно, документообіг у секретаріаті КМУ величезний, а його систему діловодства можна вдосконалювати нескінченно. Але чи буде цікавий цей проєкт Дмитру, якого знайомі з ним люди описують як “дуже креативного, але вкрай несистемного”?
З 2015 р. Дубілет займався розвитком порталу державних послуг iGov, який теоретично мав надавати громадянам електронні послуги, підвищуючи рівень сервісів держави. Фактично портал нагадує швидше перелік інструкцій: які довідки потрібні, де їх узяти, куди віднести. Тобто щось ви дійсно можете оформити онлайн, але у великій кількості випадків нести треба руками, а йти — ногами. Щоб було інакше, треба здійснити колосальну роботу з внесення багатьох змін у різні нормативні акти й спрощення регуляцій. Кропітка та невдячна праця. Просуванням порталу iGov у маси теж займаються абияк, якщо ознайомитися з дуже скромною статистикою надання послуг через портал. Очевидно, що комерційному проєкту Monobank (банк без відділень, що працює за ліцензією Universal Bank) Дубілет приділяв значно більше уваги й сил, ніж державним послугам. І хоч би не занудьгував він у СКМУ, де креативу дуже мало, зате бюрократії — через край.
Андрій Загороднюк, міністр оборони, 41 рік
“Якби мене призначали міністром, я б із сьомої ранку, у шапці й з бутербродами від мами, стояв під Кабміном”, — пожартував один великий чиновник. Але, на щастя, вже оголошеного спікером кандидата на посаду міністра оборони Андрія Загороднюка, який спізнився і якого так відчайдушно намагався побачити в залі президент України, все ж таки знайшли. Після перерви. Але перш ніж позначити три основні пріоритети нового міністра оборони, які він презентував депутатам, варто зупинитися на його компетенціях. Професійних і людських.
Андрій Загороднюк, випускник Київського національного університету ім. Т.Шевченка, університету Ворик і Оксфорда, що чудово орієнтується у фінансах, офшорах і праві. Він вважає себе “спадковим нафтовиком”. Його батько, Павло Загороднюк, — відома людина в нафтовидобувній галузі, засновник і керівник низки компаній (у тому числі й групи “Надра”), у липні 2019 року став одним з новопризначених директорів Наглядової ради в “Укрнафті”, де на даний момент, як стверджують деякі ЗМІ, представляє інтереси Ігоря Коломойського. До цього консультував уряди Тимошенко й Азарова.
Безумовно, авторитет, зв’язки і гнучкість батька відіграли певну роль у розкритті підприємницького потенціалу майбутнього міністра оборони. Але аж ніяк не вирішальні. Оскільки Андрій Загороднюк, який до цього досить довго попрацював у різних компаніях галузі, у підсумку зміг не тільки відкрити власний бізнес — компанію “Діскавері — бурове обладнання (Україна)”, а й стати згодом ключовим гравцем на ринку створення бурових установок. Усього один, зате який факт: серед партнерів компанії значиться й British Petroleum. Щоправда, недоброзичливці одразу згадають про британські офшори Загороднюка, де зареєстровані “дочки” “Діскавері — бурове обладнання (Україна)”.
Проте незалежні в оцінках, але близькі до ринку люди, які знають Андрія Загороднюка, стверджують, що він “давно далекий від батька, з бізнесом дає собі раду сам, і якщо про нього щось сьогодні говорити, то тільки хороше”. У створенні позитивного образу нового міністра оборони відіграє свою роль і та обставина, що 2014 року Андрій Загороднюк став волонтером і довго допомагав армії. Якийсь час очолював Раду волонтерів при Міністерстві оборони, а потім був “легалізований” у статусі керівника Офісу реформ при МОУ, відкритого на кошти іноземного гранта.
До новообраного президента його привели Арахамія і Гусєв (нині губернатор Херсонської області) — брати по волонтерському цеху. Уже після обрання нового президента Андрій Загороднюк став позаштатним радником Володимира Зеленського, а також членом наглядової ради державного концерну “Укроборонпром”. Що з усього переліченого вище стало вирішальним чинником для президента, який зробив під час війни ключову ставку на людину від війни досить далеку, ми можемо тільки здогадуватися. З одного боку, можна постаратися прислухатися до тих, хто вважає, що хвилюватися взагалі не варто. Оскільки армією керує начальник Генштабу. І тут у нас усе ОК. Ну, а стратегія і розробка політики — саме те, у чому сильний новий міністр оборони.
А можна прислухатися й до самого нового міністра, який, виступаючи перед депутатами, зумів у три пункти вкласти всю свою програму. У результаті вийшов такий собі не дуже виразний образ держави, яка раптом повернулася обличчям до військовослужбовця, оперативно “перевдягла” його за стандартами НАТО, пообіцяла не красти й на цих залізобетонних підставах попросила залишитися служити. При цьому так і не уточнивши — навіщо? Невоююча армія у момент війни — це структура, яка деградує і розкладається. Психологічно й мотиваційно насамперед. І формувати політику й стратегію новому міністрові оборони, схоже, доведеться саме з цієї точки. З неї ж доведеться дивитися в очі і офіцеру, і рядовому. Які поки що ставляться до неофіта зі скепсисом тих, хто понюхав пороху. Андрій Загороднюк у фіналі свого виступу висловив, на наш погляд, важливу думку про те, що міністр оборони повинен формувати політику й стратегію не тільки для армії, а й для країни в цілому. Повинен відповістити на запитання: як зробити життя людей спокійним?
А по суті — пояснити, як закінчити війну. І ключове тут — як? Нова команда влади, як і стара, уникає прямої відповіді. Перманентне дрейфування від Мінського формату до Нормандського, у вигляді навіть надзвичайно гострих заяв чи м’яких телефонних дзвінків, не визначає головного: ми у підсумку “обнімаємо” окуповані території і приймаємо на всіх московських умовах — чи категорично “відрізаємо”? Чи воюємо? Зависання із цим рішенням веде нас у прірву. Але чи відчувають це новий міністр оборони і той, хто запропонував його призначити?
Оксана Коляда, міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та ВПО, 38 років
Більш публічною полковник запасу, учасниця бойових дій з позивним “Скай” стала торік як співорганізаторка першого форуму ветеранів-волонтерів “Там, де ми, — там Україна”. На форумі обговорювалися питання створення Мінвет — ідея Олександра Третьякова, яку Петро Порошенко використовував як політичний хід. Саме в його команді у березні 2019-го Оксана Коляда зайшла в нове міністерство і, треба віддати належне, останні кілька місяців ретельно працювала над його створенням.
На форумі цього року багато активних ветеранів висловлювали невдоволення тим, що експрезидент фактично приватизував тему патріотизму й захисників. Тому нового президента зустріли непогано. У відповідь Зеленський пообіцяв, що Мінвет, про скасування якого багато говорилося останнім часом, залишиться, і запропонував ветеранській спільноті самим подати кандидатуру нового міністра, бо І.Фріз була обрана депутаткою ВР.
28 серпня Рада ветеранів України звернулася до президента з офіційною пропозицією одноголосно схваленої кандидатури Оксани Коляди. Бо вона, “по-перше, стояла біля джерел новонародженого міністерства і добре знає суть процесів, які там іще відбуваються. По-друге, це рішучий і конструктивний офіцер з бойовим досвідом, що вміє працювати на результат. І, по-третє, вона дуже добре розуміє важливість зв’язку з ветеранською спільнотою і вміє до неї прислухатися”.
Уродженка Волочиська Хмельницької області закінчила Львівський інститут внутрішніх справ за фахом “правознавство” 2002 року. 2007-го отримала диплом магістра права. З 2003-го по 2015-й служила у МВС. У 2015—2017 рр. була начальницею управління комунікації та преси Міноборони. У 2016—2017 рр. розробила спеціальні курси для журналістів, які працюють у зоні АТО, і почала процес створення регіональних військових пресцентрів (Авдіївка, Сєвєродонецьк). Під час загострення бойових дій в Авдіївці у січні 2017-го Оксана Коляда створила повноцінний пресцентр, координувала роботу українських та іноземних журналістів, організовувала прямі включення і працювала безпосередньо на передовій (Промка, Зеніт, Бутівка). Протягом трьох місяців 2017-го була заступницею командувача АТО.
2018-го Коляда стала однією зі співорганізаторок Міжнародної конференції “VETS: світові практики інтеграції ветеранів у мирне життя”, брала участь у відборі “Нові лідери” зі своїм проектом “Будинок ветерана”, посівши 11-ту позицію серед найкращих проектів. Наприкінці 2018-го проект “Будинок ветерана” був успішно реалізований без жодної копійки державних коштів.
Заміжня. Виховує двох синів.
Однак уранці в день призначення стало відомо, що команда Зеленського вирішила об’єднати функції Мінвет з МінТОТ, додавши до цього відповідальність за ВПО.
Ветерани виступають категорично проти такого об’єднання, вважаючи різними стратегічні завдання кожного з напрямів, тепер об’єднаних під одним дахом. “Уже вкотре нам знову демонструють хронічне нерозуміння контекстів і елементарну некомпетентність у питаннях ветеранської спільноти, — сказано в офіційній заяві Ради ветеранів України. — Справді, згідно з європейським підходом, “постраждалі від війни” — це загальна категорія населення, яка включає в себе як переселенців, так і поранених, осіб з інвалідністю, постраждалих від мін та ін. Але цей підхід працює тільки для локальних конфліктів, які вже завершені.
Ветеранська спільнота — не соціальники в пошуках пільг. Це люди, з якими держава уклала договір, — вони захищають її, а держава опікується ними. Саме за дотриманням цього договору має стежити й доповнювати його Мінвет…
…Додавання міністерству невластивих функцій, особливо враховуючи, що ВПО у нас рівно в п’ять разів більше, ніж учасників бойових дій, є викривленням його функцій як формувача державної політики”.
Нові завдання “гібридного” міністерства — бути лобістом на рівні уряду й суб’єктом законодавчої ініціативи з питань ветеранів, вирішувати питання ВПО і формувати поки що неіснуючу політику щодо окупованих територій — справді видаються малосумісними і майже нездійсненними. Крім того, можуть спровокувати конфлікти за ресурси, бюджет одного міністерства.
Хоча ідеологічно в такому об’єднанні питань війни і миру, можливо, є сенс. Принаймні президент Зеленський, схоже, абсолютно серйозно намірився повернути окуповані території до складу України, створивши для цього Міжнародний фонд з відновлення інфраструктури та економіки Донбасу.
Дотепер Мінвет, по суті, був таким собі невеличким аматорським клубом, який іще не встиг стати на ноги, до того ж так і не отримавши ресурсів. Об’єднання двох міністерств в одне — величезний бюрократичний біль, який створить безліч труднощів і зіб’є темп усіх запланованих Мінветом ініціатив мінімум на півроку. Тож новому міністрові Оксані Коляді вже сьогодні доведеться відповісти собі на запитання: чи спроможна вона займатися таким масивом складних завдань чи хоча б контролювати корупцію?
Владислав Криклій, міністр інфраструктури, 32 роки
В уряді Олексія Гончарука посаду міністра інфраструктури обійняв 32-річний уродженець Києва Владислав Артурович Криклій. 2009-го року майбутній член Кабміну здобув ступінь магістра економічних наук Київського національного університету ім. Т. Шевченка, а 2015-го — ступінь кандидата економічних наук.
Свій кар’єрний шлях розпочав із відділу роботи з цінними паперами на фондовому ринку в КБ “Інтербанк”, яким до зміни власників керував його батько, Артур Криклій. Крім того, кілька років Владислав був співробітником департаменту корпоративних фінансів у компанії “Аструм інвестиційний менеджмент”, а потім — директором “Кіно-театру”. Відомо, що він розбудовував платформу продажу квитків Tickets.ua.
У 2014-му молодий економіст став радником міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з питань впровадження інформаційних технологій, і вже наступного року очільник МВС призначив його заступником начальника ДАІ, — Криклій займався ліквідацією Державтоінспекції.
Восени 2015 року майбутній міністр став начальником Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ, де займався реформою центрів, розвитком сфери електронних послуг. Криклій також був головою робочої групи із впровадження багатостраждальної автоматичної фото- та відеофіксації порушень ПДР. За словами самого чиновника, цю систему протестували й технічно до запуску готові, але для її роботи в “бойовому режимі” ще потрібно завершити юридичне обґрунтування.
В інтерв’ю “Гордону” майбутній міністр розповідав, що працювати у МРЕВ йому запропонувала перший заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе. Серед досягнень своєї роботи у МВС Криклій називає: впровадження нових процедур реєстрації, екзаменування, відкриття більш як 100 сервісних центрів нового зразка, запуск електронного кабінету водія тощо. Загалом оцінює діяльність
своєї команди на чотири з плюсом.
Тепер же замість роботи в правоохоронних органах Владислав Криклій, що пройшов у Раду за списками “Слуги народу” під 12-м номером, хоче реалізувати “потенціал України в частині інфраструктури”.
Він називає одним зі своїх пріоритетів будівництво якісних, зокрема бетонних, доріг та їх своєчасний ремонт. Крім того, виступає за екстрене прийняття закону про габаритно-вагові комплекси, які зможуть автоматично фіксувати перевантаження і проїзд без дозволу, а також за можливе впровадження незалежного інженера для контролю якості дорожнього полотна.
Як повідомлялося, Криклія спочатку називали одним із головних претендентів на голову комітету з питань транспорту та інфраструктури. Однак згодом з’ясувалося, що 32-річний чиновник претендує на соліднішу посаду.
Новоспечений голова Мінінфраструктури також відомий у медійному просторі тим, що фігурував в антикорупційних розслідуваннях. У 2017 році журналісти Bihus.info повідомляли, що він задекларував Mercedes S500 (2008 р.в.), зазначивши ціну 149 тис. грн (19 тис. дол.), хоча ринкова вартість 22–25 тис. дол. Власником авто Криклій став до держслужби. Він заявляв, що ціна не занижена й Mercedes він не купував, а отримав від товариша в рахунок виплати валютного боргу. Таку цифру в декларації, за словами Криклія, він вказав згідно з довідкою-рахунком.
Крім того, журналісти Харківського антикорупційного центру після аналізу декларації Криклія за 2016 рік заявляли, що раніше він придбав чотирикімнатну квартиру площею 120 кв. м у київській новобудові за заниженою вартістю.
А за даними руху ЧЕСНО, ще коли майбутній міністр працював у правоохоронних органах, ДФС запідозрила компанію “Вебікс”, у якій він був бенефіціаром, у незаконній діяльності як конвертцентр. Було відкрито провадження за фактом фіктивного підприємництва та сприяння в ухилянні від сплати податків в особливо великих розмірах. Згідно з даними YouControl, Криклій вийшов зі складу засновників фірми влітку 2016 року. Сам він каже, що справами фірми не цікавився.
Дмитро Кулеба, віце-премєр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, 38 років
Призначення Дмитра Кулеби на посаду віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у складі нового уряду є, безумовно, доброю новиною. По-перше, завдяки репутації Кулеби: як дипломат, комунікатор та фахівець із європейських питань він однозначно шанований. По-друге, тому, що було збережено саму посаду віце-прем’єра: ще всередині літа ходили чутки, що всі віце-прем’єрські портфелі ліквідують. Однак два все ж таки залишили, у тому числі — з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, який у попередньому уряді обіймала Іванна Климпуш-Цинцадзе.
Дмитро Кулеба — кар’єрний дипломат, у Міністерстві закордонних справ працював із 2004 року (з перервою у 2012–2014 роках). Повернувшись до МЗС у 2014-му, обійняв посаду посла з особливих доручень з питань стратегічних комунікацій. Комунікації — справді сильна сторона Кулеби. Він не тільки розвивав цей напрям у системі МЗС, а й проводив “роз’яснювальну роботу” з питань міжнародної політики на своїй сторінці у Фейсбук і є одним із найвідоміших публічних дипломатів країни (наразі його сторінка у ФБ налічує понад 20 тис. фоловерів).
Попри невластиву дипломатам відвертість та часом навіть критичність його публічних дописів щодо дій будь-яких стейкхолдерів, і популярність, дипломатична кар’єра Кулеби рухалися тільки вгору: 2016-го він був призначений на посаду постійного представника України при Раді Європи, а в новому уряді отримав ще вище призначення.
При цьому Кулеба, цілком у європейському дусі, встиг поєднати дипломатичну роботу з літературною діяльністю. За останній рік він видав книжку в жанрі нон-фікшн “Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот”, а також, що, в контексті його нової посади, має навіть більше значення, — своє бачення майбутнього Європи та місця України в ній у збірці “Нова Європа”.
На дипломатичних посадах останніх років Кулеба проходив бойове хрещення у кількох історичних для України кампаніях — під час референдуму в Нідерландах щодо Угоди про асоціацію з Україною та в Парламентській асамблеї Ради Європи, де відбулося кілька раундів “боїв” стосовно повернення Росії до ПАРЄ після того, як російська делегація відкликала свою участь в Асамблеї , відреагувавши на резолюції та обмежувальні заходи, прийняті ПАРЄ у відповідь на російську агресію в Україні.
Попри те, що обидві кампанії закінчилися для України тактичним неуспіхом, робота Дмитра Кулеби здобула високі оцінки у професійних дипломатичних та експертних колах. Зокрема, щонайменше, без його координаційної, комунікаційної та кулуарної роботи ПАРЄ піддалася б тиску Росії та дружніх до неї країн набагато швидше. Крім того, завдяки досвіду роботи у Страсбурзі новий віце-прем’єр має розбудовану мережу відносин із європейськими дипломатичними колами.
Очевидно, що на новій посаді Кулебу очікують нові виклики. Йдеться як про ті функціональні перешкоди, які й раніше стояли на заваді роботі віце-прем’єра: відсутність в урядовому офісі права законодавчої ініціативи, а також права вето при розгляді урядом проектів нормативно-правових актів, що суперечать Угоді про асоціацію та євроатлантичну інтеграцію України, — так і про збереження вектора європейської і євроатлантичної інтеграції на порядку денному уряду загалом.
Не є таємницею, що нова влада не сприймає європейську та євроатлантичну інтеграцію як центральний вектор розвиту країни, — інакше важко пояснити, чому посада профільного віце-прем’єра взагалі опинялася під загрозою ліквідації, а також чому виникли труднощі з наповненням складу парламентського комітету з питань євроінтеграції. Відтак, викликом для Кулеби буде зберігати інтеграцію України до ЄС і НАТО не тільки у практичній — як, скажімо, перегляд економічної частини Угоди про Асоціацію, впровадження стандартів НАТО у ЗСУ тощо, — а й у стратегічній площині.
Денис Малюська, міністр юстиції, 37 років
До парламенту Денис Малюська пройшов під 21-м номером від “Слуги народу”. Закінчив Київський національний університет ім. Т.Шевченка та Університет Лондона; в обох навчальних закладах здобув юридичну освіту. У 2000–2010 роках працював у юридичних фірмах та адвокатському об’єднанні. Профіль Малюськи — регулювання підприємницької діяльності, спорів та банкрутства.
З 2010-го й аж до рішення піти в народні депутати працював юридичним радником із розвитку приватного сектора Світового банку. На цій посаді надавав технічну підтримку урядам України та країн Центральної Азії. Згодом його обрали заступником голови правління Офісу ефективного регулювання (BRDO/World Bank Group) — неурядового аналітичного центру, який тоді очолював Олексій Гончарук.
Після призначення Гончарука заступником очільника ОП з економічних питань (за рекомендацією керівника Офісу президента Андрія Богдана), Малюська став його радником. На Банковій майбутній міністр займався земельними питаннями, зокрема активно коментував відкриття ринку землі, заплановане на 2020 рік, називаючи його ключовим чинником розвитку економіки. Безперечно, це й стане одним з головних пріоритетів Малюськи на посаді міністра.
Денис Малюська вважає хаотичність українських реформ серйозною проблемою. У статті для DT.UA він зазначив, що Україні не варто наслідувати інших, натомість запропонував орієнтуватися на “тих, хто ефективніший за них”, — Google, Apple, Amazon та ін. — у контексті застосування технології дизайн-мислення або ж просто експериментування. Юрист не вірить у класичний інститут дерегуляції ринків: на його думку, він помер іще 10 років тому. Називає земельну реформу ключовим чинником швидкого зростання української економіки, проте вказує на необхідність жорсткої антирейдерської політики.
Одним з питань, які Малюська повинен буде вирішити на посаді міністра, є підвищення інвестиційної привабливості України. Іноземні партнери регулярно й небезпідставно скаржаться на законодавчі та юридичні проблеми в Україні. Щоб досягти амбітної мети нового технократичного уряду — зростання ВВП на рівні 5–7%, — потрібно розібратися із цими скаргами. Як і з вищезгаданим відкриттям ринку землі. За прогнозами Світового банку, зняття мораторію на продаж землі сприятиме щорічному зростанню ВВП щонайменше на 2%.
Та головне завдання новоспеченого міністра — зруйнувати схеми і подолати рейдерство, що глибоко вкоренилися в Мін’юсті. Спрогнозувати успішність Малюськи на цій ниві важко. Та очевидно: якщо він справді серйозно за це візьметься, то наживе собі чимало ворогів, зокрема й в Офісі президента.
Оксана Маркарова, міністр фінансів, 42 роки
Оксана Маркарова молода й неймовірно працездатна. Вона прийшла до Мінфіну з Наталкою Яресько та керувала апаратом міністерства за прем’єрства Яценюка. У Кабміні Гройсмана Маркарова спочатку була першим заступником міністра фінансів, потім в.о. міністра й, нарешті, з 22 листопада 2018-го — міністром.
Маркарова — людина, яка, маючи мету, готова докласти максимум зусиль задля її досягнення. Вона випустилася з Києво-Могилянської академії з дипломом магістра екології, вже розуміючи, що, як і багато хто, помилилася з вибором професії. Тому ще студенткою почала працювати в американському фонді прямих інвестицій Western NIS Enterprise Fund, одразу після закінчення навчання на рік поїхала до Вашингтона на стажування у Світовому банку, а потім здобула ступінь магістра у сфері міжнародних публічних фінансів і торгівлі в Університеті Індіани. До приходу на держслужбу впродовж десяти років очолювала інвестиційну групу ITT, і варто зазначити, що після звільнення Маркарової ITT втратила колишні блиск і лиск. Мінфін, щоправда, наразі теж не засяяв, але однозначні поліпшення в його роботі після приходу Маркарової очевидні.
Причому очолила вона відомство в один із найскладніших періодів. Україна входила у смугу пікових виплат за зовнішніми боргами, відносини з МВФ відчутно охолонули, бюджет поточного року ледь виконувався, — практично всі видатки, крім соціальних, були заморожені, а робота над проектом наступного держбюджету от-от мала увійти в активну стадію. Злі язики тоді шепотіли, що місяць-другий, і Оксана Сергіївна, яка мріяла стати міністром, дуже пошкодує про те, що мрія справдилася. Навіть якщо й був такий момент, Маркарова цього не показала.
Борги Україна віддає зразково-показово, дефіцит бюджету компенсується, держбюджет на наступний рік був поданий парламенту вчасно, ухвалений швидко, а головне — був дуже консервативним, реалістичним і стриманим. І щоб документ вийшов саме таким, Маркарова під час його підготовки мусила дуже багатьом і дуже переконливо відмовляти. А це, мабуть, найкраща якість, що має бути у міністра фінансів, принаймні поки Мінфін залишається міністерством бухгалтерії.
За Маркарової в момент, коли участь України в програмі МВФ була під питанням, Мінфін примудрився залучити на зовнішніх ринках мільярд доларів, і це було найдешевше розміщення за кілька останніх років. Окрім того, Маркарова ініціювала низку справді важливих для країни змін — реформу корпоративного управління й трансформації у секторі держбанків, запровадження середньострокового бюджетного планування, чергову спробу реформувати митну й податкову служби. Звісно, до Мінфіну завжди будуть питання, приміром, чи доходять до регіонів усі гроші або ж частина відбивається від стінки назад? Але загалом Маркарова — ефективний міністр-виконавець. Щоправда, не найкращий міністр-реформатор.
Західна освіта дається взнаки, Оксана Сергіївна з великим пієтетом ставиться до міжнародних фінансових організацій і уважно дослухається до їхньої думки. Це завжди консервативно, стримано й нерідко контрпродуктивно, адже навіть там, де саме час зробити стрибок, міжнародні фінансові організації вважають за краще пересуватися поповзом, аби ненароком не підвернути ноги. Тому, хоч як прикро це буде для прихильників податку на виведений капітал, очікувати від Маркарової радикальних реформ не варто, — вона точно не ризикуватиме й не піде на конфлікт із МФО.
Тимофій Милованов, міністр економічного розвитку, торгівлі і сільського господарства, 44 роки
Тимофій Милованов, почесний президент Київської школи економіки (КШЕ), професор Пітсбургського університету, заступник голови Ради НБУ.
Міністром фактично двох учорашніх міністерств (Мінекономрозвитку й МінАПК) став економіст зі світовим ім’ям, високооплачуваний лектор і відомий блогер. Більшу частину свого життя Милованов навчався (улітку 2004 р. став доктором філософії з економіки) або викладав у Німеччині й США.
З 2015 року він дедалі частіше почав з’являтися у вітчизняних ЗМІ, став блогером. Темами для своїх блогів нерідко обирав зміни в суспільстві, реформи в державі, у яких висловлював неординарні думки і навіть давав поради владі, разом із тим пророкуючи повну її зміну добре освіченою молоддю.
Став іще цікавішим ЗМІ після того, як Київська школа економіки, яку він очолює, провела навчання представників партії “Слуги народу” у Трускавці.
Міністр має дружні стосунки з лідером партії “Голос” Святославом Вакарчуком і головою РНБО Олександром Данилюком. Впевнено сказати, що він чиясь людина, складно. Можна лише констатувати, що до Ради НБУ він потрапив 2016 року за президентства Порошенка.
Відомо також, що Тимофій Милованов був серед учасників телепроекту “Нові лідери”, запущеного в березні 2018 року в рамках медіагрупи Starlightmedia, що належить Віктору Пінчуку. Ще один важливий нюанс: за даними сайту “Укррудпром”, Київська школа економіки заснована 2006 року Консорціумом економічних досліджень та освіти і Фондом Віктора Пінчука (за даними “Укррудпрому”, він фінансує КШЕ більш ніж на 70%).
Його сильні сторони — високий рівень освіти і гарна теоретична економічна підготовка. Сам себе він називає теоретиком, і як людина науки не має достатнього практичного досвіду управління. Тим більше буде непросто розібратися в практичних нюансах і організувати роботу фактично двох великих міністерств під одним дахом.
Добре, що у прем’єра,який закінчив МАУП, міністром економічного розвитку буде людина з мізками професора Пітсбургського університету, але потрібен іще й досвідчений менеджер в одній особі. Адже міністерство курирує важку індустрію країни, українську оборонку, держрезерв, нарешті, а тепер ще й землю, і всі пов’язані з нею питання. І все це віддано в руки однієї людини, яка не проходила стажування навіть просто в кріслі директора заводу. Але ж працювати доведеться не в соціальних мережах, а з реальним сектором економіки, з промисловістю. Без реального сектора немає розвитку. У нас він умирає. Без промисловості, виробництва ми плем’я, а не держава.
Великим плюсом для цієї посади можна вважати розуміння міністром того, що стандартні методи Заходу в Україні не працюють. Він вважає, що Україні не мають нав’язувати свою думку, наприклад, Міжнародний валютний фонд чи Світовий банк: “Вони будуть нав’язувати нам, як жити. Ми не повинні піддаватися цьому. Ми не повинні сподіватися на те, що Америка нас врятує. Нам потрібно вирішувати всім суспільством, як ми маємо жити. Оскільки методи, запропоновані нам західним світом, на пострадянському просторі не працюють. У нас немає країн, успішно інтегрованих у глобальну економіку й у глобальний світовий простір. Стандартні методи Заходу не працюють”.
Міністр налаштований на необоротні реформи. Він упевнений, що саме інституціональні реформи — зброя України: “Варто показати нашим зовнішнім і внутрішнім ворогам необоротність реформ, і тиск на нас зменшиться”.
Тепер громадяни України матимуть можливість зрозуміти, наскільки теорія подружиться з практикою…
Ганна Новосад, міністр освіти і науки, 29 років
Представляючи новий склад Кабміну в парламенті, прем’єр-міністр Олексій Гончарук сказав про Ганну Новосад: “Це людина, котра приїхала з Європи, щоб реформувати Міносвіти”.
Темпи, з якими Ганна Новосад зробила кар’єру, вражають. 2011-го року вона отримала диплом бакалавра політології в НАУКМА, 2013-го закінчила магістратуру в Нідерландах, 2014-го прийшла в МОН, а 2019-го сама стала міністром. Тобто всього років шість (якщо лічити від магістратури) тривав шлях від студентської лави до крісла головного чиновника в системі освіти й науки.
У МОН Ганна Ігорівна зайшла разом із командою Сергія Квіта. Інна Совсун, тоді заступниця міністра, запросила її на посаду помічниці. Пізніше Новосад очолила управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції. Для такої посади в неї був добрий бекграунд: навчалася в магістратурі Маастрихтського університету, де отримала ступінь магістра європейських студій, була стипендіаткою Фонду Сороса. Крім того, під час навчання в магістратурі Ганна Новосад стажувалася в аналітичних центрах Іспанії та Чехії, була учасницею українсько-канадської парламентської програми.
Коли міністром стала Лілія Гриневич, Ганна Новосад обійняла посаду генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції.
Ганну Новосад вважають креатурою прем’єр-міністра Олексія Гончарука.
Головним плюсом нової керівниці МОН називають європейську освіту і те, що вона ніколи не була причетною до плагіатних скандалів. Відзначають також її порядність і ретельність.
Якщо ж говорити про мінуси, то він один, але вагомий, — це відсутність досвіду. Судячи з офіційної біографії, нова міністерка ніде, крім міністерства, не працювала. А їй же дістанеться величезне господарство — садки, школи, виші, наукові установи і так далі, і таке інше. Зсередини все це працює трохи не так, як бачиться з міністерства. Доведеться приймати рішення, розуміти нюанси й підводні течії, бачити тенденції і розуміти перспективи в освіті та науці. Це величезна відповідальність.
“Мені відповідальність брати не страшно, за умови, що в мене буде хороша й сильна команда. Без команди, навіть якщо ти найкращий у світі міністр, ти нічого не зробиш”, — заявила Новосад у коментарі агентству “Інтерфакс-Україна”.
Однак, навіть маючи найкращу команду, міністрові все ж таки доведеться стати останньою інстанцією, котра приймає ключові рішення з важливих питань. І тут дуже багато важать професіоналізм та досвід, інакше доведеться повністю покладатися на думку інших, отже є ризик потрапити під вплив і стати об’єктом маніпуляцій.
Зважаючи на все, Ганна Новосад, як і Лілія Гриневич, сфокусується на освіті. Нова міністерка пообіцяла (правда, поки що у Фейсбук), що реформа школи буде пріоритетом уряду. А як же наука? Про неї Новосад згадала поки що стисло: обіцяє працювати над зміною підходів в управлінні та фінансуванні вищої освіти і науки.
Тим часом учені закидають МОН Лілії Гриневич, що воно провалило інтеграцію в Європейський дослідницький простір. Що не виконані рекомендації Європейського аудиту наукової системи. Що реформа науки, передбачена законом про наукову й науково-технічну діяльність, не здобула рішучої підтримки. Що досі не створені ефективні інструменти та умови для боротьби з плагіатом. Усе це теж має стати пріоритетами нового уряду, якщо він мислить стратегічно і розуміє роль науки в державі.
Міністерство освіти і науки — це основа основ усіх перетворень, саме тут перебуває принтер нових людей та ідей. На такі посади, як керівник МОН, треба призначати не своїх, а найкращих. Очевидно, що в країні знайдеться не менш як сотня людей, які на цьому місці були б доречнішими й ефективнішими, ніж Ганна Новосад. Нові молоді обличчя — це добре, головне — щоб за ними не було старого тулуба.
Олексій Оржель, міністр енергетики та захисту навколишнього середовища, 35 років
Міністр енергетики та захисту навколишнього середовища Олексій Оржель може виявитися як ефективним менеджером, так і просто фронтменом. А реально управляти підконтрольним об’єднанням двох міністерств буде в найкращому разі прем’єр Гончарук. Саме він запросив Оржеля свого часу як експерта енергогалузі до Офісу ефективного регулювання (BRDO), який очолював із 2015-го. Він же рекомендував Оржеля на посаду голови об’єднаних міністерств.
Хоча в енергогалузі (і не тільки) подейкують, що за цією комбінацією стоїть Аваков, один із небагатьох перепризначених міністрів у новому уряді — глава МВС.
До призначення міністром Олексій Оржель керував сектором “Енергетика” BRDO і очолював Українську асоціацію відновлюваної енергетики. Представляється експертом енергетичної галузі, щедрим (дотепер) на коментарі. Має право — працював у відділі НКРЕКП не один рік під керівництвом справді професіоналів. Зокрема, заступником начальника відділу управління генеруючих підприємств. (У сприянні прийняттю енергорегулятором ціни на вугілля для ТЕС за формулою “Роттердам+” його не запідозрити: з 2014-го офіційно Оржель у приватному бізнесі.)
Саме цей відділ займався тарифами. Коли тоді ще майбутній депутат і представник Зеленського в Кабміні Андрій Герус, також із досвідом роботи в НКРЕКП, наполягав на впровадженні аукціонів із продажу, зокрема, “зеленої” електроенергії, Оржель був проти. І часто виходило, що на засіданнях і конференціях Оржель фактично говорив в унісон із ДТЕК Ахметова. Не злочин, але примітний факт, особливо в період роботи тепер уже міністра в “тарифному” відділі енергорегулятора.
Якщо ж уважно придивитися до очолюваної Оржелем Української асоціації відновлюваної енергетики, нескладно помітити, що в асоціації чотири основні напрями — сонячна, вітрова, біо- і гідрогенерація. Але захищав Оржель завищені тарифи тільки для сонячної та вітрогенерації. Причому до цього був помічений у ділових взаєминах з Ігорем Тинним. Розробляв систему тарифоутворення для сонячної енергетики, яка дала змогу ексвіцепрем’єру Клюєву, нині втікачу, заробляти мінімум уп’ятеро більше за інші генерації на “зеленому” тарифі для сонячної енергетики.
Біоенергетики борються за своє місце під сонцем силами власної асоціації. Як і самостійно виживає велика гідрогенерація. (Для малих ГЕС цілком високий тариф.)
Можливо, тому що в статуті асоціації Оржеля серед засновників основні — виробники електроенергії “з сонця”? Та й очолив він її, вочевидь, через статусність. Ближче до виборів.
Утім, відмовити представнику партії “Слуга народу” Олексію Оржелю, який значився під номером 16 у партійному списку, у професіоналізмі, необхідному чиновникові, складно. Він закінчив Інститут енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, отримав ступінь магістра за фахом “Енергетичний менеджмент”. Потім вісім років (до 2014 р.) працював у національному регуляторі.
За два дні до призначення переформатованого Кабміну більшість співпричетних до енергогалузі були переконані, що головою Міненерго нова Верховна Рада затвердить тимчасового виконувача обов’язків голови НЕК “Укренерго” Всеволода Ковальчука. Не тому, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. А у зв’язку з ідеєю “Нафтогазу України” приєднати оператора енергопередачи та разом із ним одержати необхідний сертифікат, тому що НАК реально не встигає з анбандлінгом і сертифікацією нового оператора ГТС — “Магістральних газопроводів України”. НАК і “Укренерго” підпорядковані Мінфіну, тому сподівалися вирішити проблему анбандлінгу малою кров’ю та швидко. Досить було б одного рішення (наказу) Мінфіну. Очолити всю цю структуру мав голова правління “Нафтогазу” Андрій Коболєв. Але навіть технічна автономність оператора енергопередачі не влаштовувала б голову “Укренерго” Ковальчука. Імовірно, і тому його пропонували в міністри енергетики (геть з очей). Але, вочевидь, щось не склалося в НАКу. Тим паче, що Міненерго останніми роками — не такий уже ласий шматок. Йому дісталися проблеми держшахт та їхні борги.
“Слуги народу” ситуацію переграли — вирішили об’єднати Міненерговугільпром і Мінекології. Цей шматок жирніший. Не через турботу про екологію, а у зв’язку з тим, що в такий спосіб в одних руках опинилися держенергетика та енергоресурси. Тут потрібен стовідсотково свій “слуга” конкретних представників народу. Не енергетик, не шахтар, не атомник. Тим паче, що до НАЕК “Енергоатом” нікого з міністрів близько не підпускали, зокрема вже ексголову Міненерго Ігоря Насалика. У галузі кажуть, що його доля — опікувана ним Калуська ТЕС. А для масштабних планів потрібна інша людина. Нею і виявився донедавна заступник нового прем’єра Олексія Гончарука під час його перебування головою BRDO Олексій Оржель.
Хоча й Міненерго, і Мінекології як виконавчі держоргани мали криком кричати, що таке об’єднання міністерств взаємовиключне й тільки створює підґрунтя для корупції. Але всі промовчали…
Що очікувати від нового міністра на новій посаді? Прем’єр Гончарук у ВР сказав, що в нього є місяць, щоб представити програму нового Кабміну. Та й зустріч Зеленського з Трампом у Польщі, схоже, розладналася. Є час подумати, що і як пообіцяти американським інвесторам. Він тримає ніс за вітром, гнучкий і договороспроможний. Не даремно ж у Фейсбуці Оржель пише про шельфові родовища вуглеводнів і необхідність залучити інвесторів. Тепер буде шанс продемонструвати, на що він здатний як енергоменеджер.
Зоряна Скалецька, міністр охорони здоров’я, 39 років
Навколо призначення на посаду міністра охорони здоров’я розігралася справжня колізія. Прізвища претендентів тасувалися, як карти в покері, напружена інтрига трималася до останнього дня.
Як уже повідомляло DT.UA, найбільш імовірним претендентом на посаду міністра охорони здоров’я України був керівник Національної служби здоров’я Олег Петренко. Його кандидатуру підтримало експертне співтовариство і схвалили на Банковій. Петренко — один з експертів, які розробляли концепцію реформування системи охорони здоров’я, що лягла в основу ухваленого Верховною Радою закону. Однак він відмовився від крісла міністра. Причиною послужила висунута під час співбесіди умова — усі заступники будуть від Банкової.
Потім упродовж дня напередодні засідання парламенту тривало “ворожіння на картах”, хто ж прийде на місце Уляни Супрун. У ролі претендентів джерела озвучували різні імена — ексочільника Одеської ОДА Максима Степанова, професорки Ольги Голубовської, колишнього помічника Олега Мусія Олександра Чумака, а також голови Державного експертного центру Тетяни Думенко. Увечері після співбесіди на Банковій було затверджено кандидатуру М.Степанова, якого, вочевидь, кадрові умови Банкової влаштовували. А Банкову влаштували медпроекти ексгубернатора Одеси.
Однак вибухнув скандал, пов’язаний із розпіареним нардепом від “Слуги народу” Д.Арахамією проектом “держава у смартфоні”. На День Незалежності компанія IIG влаштувала перед публікою “технологічне шоу”, продемонструвавши надшвидке друкування паспорта та розхвалюючи на всі лади технологічну революцію з цифровізації держпослуг. Але, як виявилося, за “новими паспортами” приховується “старий корупційний спрут” — консорціум ЄДАПС, власники якого стали фігурантами розслідування США. Членами IIG є колишні керівники ЄДАПС і той самий власник — Ю.Сидоренко. Про цю сумнівну угоду розповів “Обозреватель”, власник якого Михайло Бродський — автор ідей реімбурсації, референтних цін на ліки та багатьох інших у медсфері — підтримував кандидатуру Степанова і був одним з гробарів схем ЄДАПС. На підсумковій нараді з обговорення претендентів на міністерські портфелі від Арахамії, кажуть, пролунало голослівне звинувачення, що М.Степанов, А.Аваков і М.Бродський ділять між собою 5 доларів від друкування кожного українського паспорта. У результаті кандидатуру Степанова відхилили.
Ім’я Зоряни Скалецької (Черненко) було озвучене в останній момент. Виступаючи в парламенті, прем’єр-міністр Олексій Гончарук заявив, що це він запропонував її Верховній Раді на посаду міністра охорони здоров’я. Хоча можна припустити, що пані Зоряну пролобіював депутат фракції “Слуга народу”, який очолив профільний комітет Верховної Ради, засновник клініки “Борис” Михайло Радуцький. Підтвердженням чого є його скандальне листування (із проктологічним матом) під час засідання парламенту зі словами: “Моя людина! Зоряна Черненко”. (До речі, це до питання про гігієну ухвалення рішень.)
Зоряна Степанівна Скалецька (у першому шлюбі — Черненко) народилася 9 серпня 1980 року у Львові. 2002-го отримала кваліфікацію фахівця в галузі права. Закінчила аспірантуру в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Захистила дисертацію на ступінь доктора права за темою “Правовий статус пацієнта в Польщі та Україні. Порівняльний аналіз”.
Зоряна Скалецька (Черненко) — провідна експертка з питань медичної реформи в “Реанімаційному пакеті реформ” (РПР), голова правління Української медико-правової асоціації, директорка ГО “Форум здоров’я”, членкиня Всесвітньої організації медичного права. Очолює комісію з питань реформування системи охорони здоров’я Громадської ради при Мінздоров’я.
Викладає в Школі охорони здоров’я НаУКМА. Заступниця декана факультету правових наук.
У неї двоє дітей — Ярина і Маркіян. Син — студент “Могилянки”.
У середовищі медиків поставилися до призначення Зоряни Скалецької на посаду головного лікаря країни стримано. Одні переконують, що це все-таки кращий вибір з усіх озвучених кандидатур. Вона досить грамотна в питаннях правового забезпечення реформи охорони здоров’я, не замішана в корупційних скандалах, і те, що вона не має медичної освіти, не смертельно, якщо її заступниками будуть справжні професіонали у своїй галузі. Однак є побоювання, що вона продовжуватиме курс на згортання державного сектора охорони здоров’я та запровадження платної медичної допомоги, а також лобіюватиме інтереси іноземних фармкомпаній.
Співрозмовники зазначають і таку якість пані Зоряни, як уміння сприймати іншу, альтернативну точку зору і робити правильні висновки. З іншого боку, у пані Зоряни неврівноважений характер, що може шкодити роботі, а також налагодженню контактів. Але чого не налагодить вона, те налагодить Радуцький. Йому пенісів на всі ануси вистачить.
Юлія Соколовська, міністр соціальної політики, 34 роки
Того, хто стане міністром Мінсоцполітики, заздалегідь називали політичним самогубцем, усвідомлюючи, яка гора невирішених “папєрєднікамі” проблем і який тягар суспільних очікувань притисне цю людину. Бажання стати самогубцем виявляли одиниці. Ті ж, хто виявляв, явно не підходили за параметрами. За словами голови Комітету ВР з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення — депутатки від “Слуги народу” Галини Третьякової на зустрічі з представниками “Української мережі за права дитини”, шукали термінатора, який повністю перезавантажить систему, звільнить усіх і переатестує. Тому називати ймовірні кандидатури на посаду “соціального” міністра довго ніхто не наважувався, відмахуючись тим, що “тривають торги”.
Ім’я 34-річної киянки Юлії Соколовської зазвучало тільки ввечері 28 серпня, напередодні призначення. Що їй пообіцяли, і чому вона погодилася — залишається загадкою. Власне, про нового міністра взагалі відомо не дуже багато. Хоча зовні Юлія Соколовська не схожа на термінатора, її послужний список вражає. Випускниця КНЕУ ім. Гетьмана та Національної академії держуправління при президентові України за фахом “держуправління” встигла попрацювати в КМДА. У 2014–2015 рр. була директоркою департаменту в Мінекономрозвитку та торгівлі. У 2015–2016 рр. очолила департамент фінансування соціального сектору та охорони здоров’я, брала участь у роботі команди проекту з верифікації соцвиплат Андрія Рязанцева. У 2016–2017 рр. очолювала уже в секретаріаті Кабміну департамент з питань стратегічного планування та координації держполітики. З 2017-го по нинішній час керувала напрямом зі стратегії, прозорості та розвитку eHealth проекту USAID Deloitte “Підтримка реформи охорони здоров’я”, була консультантом у Мінфіні. Цього літа викладала на тренінгу для депутатів від “Слуги народу”.
Професіоналка, чудова керівниця, хороша людина. Спокійна, врівноважена, розважлива, уміє прислухатися до інших, має власну думку, аргументує позицію. Уміє працювати з командою. Ставить цілі й працює на результат. Трудоголік, сама зробила себе як професіонала — таку думку висловлюють про Юлію Соколовську ті, кому доводилося з нею працювати.
Про те, якими будуть пріоритети в численних сферах діяльності багатофункціонального міністерства, поки що можна лише здогадуватися.
З оточення на сторінці Фейсбук видно, що в нового міністра є контакт із головою профільного Комітету ВР Галиною Третьяковою, яка до обрання народною депутаткою була гендиректоркою “Української федерації страхування”, ексголовою СК “АСКА-Життя”, та є відомою прихильницею накопичувальної пенсійної системи — виключно на індивідуальні рахунки фізосіб.
Сама Юлія Соколовська — фінансистка з явним ухилом на оптимізацію витрат і верифікацію, що для нового уряду є чи не найважливішим завданням. Безперечно, в основі соціальної політики однаково лежать фінанси, які потрібно ефективно розподіляти. Проблем у соціальній сфері — безліч. Насамперед — непомірна кількість узятих у попередні десятиліття часто популістських зобов’язань перед різними категоріями громадян, наслідком чого є роздуті бюджети, які не вирішують питання подолання складних життєвих обставин і соцзахисту в цілому, не кажучи вже про профілактику.
У бізнесу — малі прибутки, зокрема через високі ставки податків і ЄСВ; радянський КЗпП, який не переглядався з 1971 року.
Очевидно, що з таким бекграундом Юлія Соколовська в першу чергу візьметься за верифікацію виплат і пільг, упровадження єдиної бази, можливо, кодифікацію законодавства, зокрема трудового, і т.п.
Розпочати з оцінки зробленого попереднім урядом пообіцяв і прем’єр-міністр Олексій Гончарук. Це добре. Аудиту ухвалених нормативних актів і реалізованих міжнародних проектів не проводилося ще ніколи. Такі кроки необхідні, щоб вивільнити кошти і перерозподілити їх на напрями, які забезпечуватимуть такий довгоочікуваний соціальний захист.
Та чи є в блискучої фінансистки, макроекономістки, якою, згідно з послужним списком, є Юлія Соколовська, розуміння, на що саме треба буде спрямувати вивільнені ресурси? Які заходи, механізми соцполітики забезпечать профілактику, мінімізують і подолають складні життєві обставини людей, родин? Чи не завершиться “велика чистка” соціальної сфери звітами про досягнення KPI, наприклад, “зменшення частини перерозподілу витрат на соцзахист у ВВП”, “скорочення кількості отримувачів такої-то пільги” тощо?
Хотілося б, щоб Мінсоц перестав бути виключно міністерством виплат, а став формувачем справді соціальної політики, яка орієнтована на людину, у тому числі маленьку, на сім’ю, дитину, і в якій KPI говоритимуть про охоплення соціальними послугами, виявлення дітей у ситуації ризику, запобігання соціальному сирітству тощо. Адже виплати — не єдиний фактор допомоги в різних життєвих ситуаціях. Часом вони мають протилежну дію, формуючи так зване споживацьке ставлення. “Хотілося б, щоб новий міністр Мінсоцполітики був термінатором-2, — каже керівниця ГО “Соціальна синергія” Маріанна Онуфрик. — Тим, хто не тільки “мочить” усіх поганців, а й захищає маму з дитиною. А з ними — й майбутнє”.
Інформацію збирали: Інна ВЕДЕРНІКОВА, Олег ВЕРГЕЛІС, Алла ЄРЬОМЕНКО, Катерина ЗАРЕМБО (Центр “Нова Європа”), Алла КОТЛЯР, Юлія МОСТОВА, Оксана ОНИЩЕНКО, Юлія САМАЄВА, Таїсія СЕМЕНОВА, Сергій СЛЕДЗЬ, Марина СЛИЗОВСЬКА, Лідія СУРЖИК.
