Коментар Сергія Солодкого для “Сьогодні”.

Кілька раундів переговорів політичних радників лідерів “нормандського формату” 12 червня в Парижі і 3 липня в Берліні зрушень по Донбасу не надали. За інформацією німецького видання Spiegel, саме на зустрічі в Німеччині Москва фактично висунула Україні ультиматум – до 6 липня на засіданні ТКГ в Мінську представити проєкт змін до української Конституції, які б передбачали особливий статус Донбасу. Пізніше віцепрем’єр-міністр України, перший заступник голови делегації України в ТКГ Олексій Резніков заявив, що на зустрічі радників лідерів держав “нормандського формату”, яка відбулася 3 липня в Берліні, російська сторона не ставила ультиматумів Україні, а українська делегація знову пояснила, що в Конституції України не може бути ніяких “особливих статусів”.

У розумінні Кремля особливий статус – це федералізація України з правом вето Донбасу, який контролюватиме Росія, на будь-які зовнішньополітичні рухи Києва. Тобто, фактично, демонтаж суверенітету України. За версією Кремля, країна повинна назавжди залишитися в сфері впливу Російської Федерації.

Скандал за підсумками чергового раунду консультацій ТКГ увечері 8 липня спалахнув на тлі висловлювання представника Росії в ТКГ Бориса Гризлова про “створення в Україні ще двох держав”. В інтерв’ю сайту “Сьогодні” (повна версія буде опублікована в понеділок, 13 липня – Авт.) міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що Гризлов, зробивши таку заяву, “пустився берега”. МЗС вже направив листи міністрам закордонних справ “нормандського формату” про неприпустимість подібних висловлювань.

За фактом, за підсумками чергового раунду консультацій ТКГ, про особливий статус Донбасу і зміни української Конституції не йшлося. А на наступний день в інтерв’ю російським ЗМІ заступник голови російської Адміністрації президента Дмитро Козак заявив, що вихід України з Мінська кінцем світу для Москви не буде. Хоча буквально пару днів тому Козак говорив про фіналізацію сторонами додаткового комплексу заходів по припиненню вогню. Очевидно, що Москва пов’язує рішення політичних та безпекових питань Мінська, що категорично не влаштовує Україну, яка продовжує втрачати своїх військових.

Паралельно через своїх маріонеток російська пропаганда вкидає тези про приєднання т. зв. “ДНР”/”ЛНР” до Росії. Аналогічну інформацію поширювали і про можливе входження до складу Росії окупованих грузинських Абхазії і Південної Осетії.

Чи розглядає Росія можливість подальшої окупації і анексії ОРДЛО за кримським сценарієм? Чи може Київ підштовхнути до цього Москву заявами про вихід з Мінська і переформатування “нормандського формату”? Або ж Україна може сама звільнити і повернути собі окупований Росією Донбас? Всі ці питання сайт “Сьогодні” поставив провідним українським експертам.

Олена Снігир, експерт Центру глобалістики “Стратегія XXI”

“Останнім часом з боку України лунає багато заяв про можливість перегляду Мінських домовленостей. Тобто, якщо вони не працюють в такому вигляді, можливо, доцільно їх якось переглянути, щоб вони все ж запрацювали. Це правильна думка, але поки незрозуміло, що це означатиме на практиці. що ми більше не працюємо над порядком денним Мінських домовленостей? Які пункти ми звідти виключаємо? Про що ми говоримо натомість? Що буде тригером виходу України з “Мінська”?

Ми пам’ятаємо, що “Мінськ-2” був підписаний, коли Росія порушила “Мінськ-1”. Тобто, щось має статися для того, щоб запустився новий процес. Хто буде підписувати новий “Мінськ”? Тому що Росія точно скаже, що вони там взагалі не сторона конфлікту, Україна може робити, що хоче і укладати нові домовленості з представниками так званих “ДНР” / “ЛНР”. Це дуже цікаве спірне питання. Сподіваюся, що українські чиновники готові до всіх можливих сценаріїв розвитку подій.

Як це може бути з моєї точки зору? Ми можемо запропонувати свій порядок денний, використовуючи міжнародні майданчики. Оскільки Мінськ не працює, ми виносимо на Раду безпеки або Генассамблею ООН питання про введення миротворчої місії і тимчасової перехідної адміністрації на Донбасі. Можливо, це буде початком нового процесу. Але я поки не до кінця бачу український план. Єдине, в чому я впевнена, що Росія тут, можливо, навіть і не буде здійснювати ескалацію, а спробує цей вихід України з “Мінська” використовувати ще раз, щоб посадити за стіл переговорів саме Україну і бойовиків.

У Росії більше поле для маневру в різних ситуаціях. Гіпотетично, якщо Україна заявляє про перегляд “Мінська”, Росія у відповідь може зробити черговий крок до інтеграції цих територій в російську соціально-економічну площину. Я не кажу, що Росія заявить про інтеграцію цих територій. Вони цього не роблять навіть з Абхазією і Південною Осетією, де-факто інтегруючи їх у Росію.

У випадку з Донбасом Росія заявляє, що це – українські території. Але якщо Україна зважиться на якийсь більш сміливий крок, порушивши статус-кво, то, очевидно, Росія може зробити щось у відповідь, і ми повинні бути до цього готові. Паспортизація вже була, рубль там ходить … Сценарій анексії Москва запускати не буде, тому що це означало б, що вона візьме на себе нові величезні економічні і політичні зобов’язання. Їй це зараз не потрібно. Росія хоче зробити ці території вічною проблемою для України”.

Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова

“Україна має достатньо підстав, щоб порушити питання про доцільність подальших переговорів в форматі Мінських домовленостей з урахуванням їх низької ефективності та очевидною безперспективністю. Але вдалий момент був упущений в кінці 2015 року, коли закінчився формальний строк виконання Мінських домовленостей.

Незважаючи на деякі розчарування Кремля в здатності президента Зеленського домовлятися і ослаблення інтересу російських представників у зустрічах ТКГ в Мінську на тлі провалу ідеї Козака-Єрмака по Консультативну раду, росіяни досить роздратовано реагують на можливу відмову України від “Мінська-2”. Виникає питання про зацікавленість Росії в продовженні переговорів в ТКГ, а також можливих подальших кроків Кремля в разі переходу Банкової до плану “Б”.

В цьому випадку Москва втрачає один з інструментів впливу на Україну і на західних партнерів шляхом переговорів в рамках нав’язаних силоміць домовленостей. Але Росія очевидно нічого не втратить в можливості тягнути час, контролю за інтенсивністю бойових дій або рівнем “заморозки” переговорів і конфлікту. Більш того, Кремль намагатиметься максимально скористатися таким рішенням. Це навряд чи змінить ситуацію кардинально, але надасть додаткові “вагомі” аргументи росіянам в перекладанні відповідальності за заморожування конфлікту на офіційний Київ.

Вихід України з “Мінська” може активізувати ініціативи з розхитування режиму санкцій. Зрозуміло, що базові підстави (анексія і окупація Криму, військова агресія Росії проти України на Донбасі) для запровадження і збереження санкцій не змінилися, але односторонній вихід української сторони з цього “безальтернативного” і нескінченного переговорного процесу може бути використаний як зручна зачіпка.

Усвідомлення Кремлем неможливості подальшого просування політичної частини Мінських домовленостей, напевно, призведе до активізації сценарію гібридної анексії ОРДЛО. Під гібридною анексією слід розуміти подальшу паспортизацію, інтеграцію в економічний і соціально-культурний простір Росії. Можливість використання кримського сценарію з псевдореферендумом і розглядом Держдумою на наступний день питання включення цих двох “уламків” до складу РФ, на мій погляд, практично нульова. Швидше за все, найближчим часом ОРДЛО чекає доля Абхазії, Південної Осетії чи Придністров’я. Для Росії ці території цікаві, як джерело робочої сили, як спосіб вирішення демографічної проблеми, як додаткові голоси новоявлених лояльних громадян для наступних російських виборів і референдумів.

Наостанок, одну тезу на захист позиції щодо доцільності продовження переговорів в ТКГ і друга – як рекомендація щодо посилення її ефективності, або скоріше ефективності офіційної комунікації навколо процесу.

Мінський процес, як відомо, є складовим “нормандського формату”. Я поділяю позицію віце-прем’єра Олексія Резнікова, де він дає оцінку ТКГ як “логістичному майданчику” для обговорення можливостей імплементації політичних домовленостей або обговорення якихось технічних і тактичних питань. Останній приклад – пожежі в Луганській області, де вдалося домовитися з протилежною стороною про припинення вогню на час гасіння пожежі. Це один із прикладів повсякденних проблем тактичного рівня, для вирішення яких потрібен цей або інший майданчик, який не матиме ніякого відношення до великої політики Мінських домовленостей.

Щодо посилення ефективності інформаційного супроводу переговорів в ТКГ і, можливо, впливу на їх утримання, на мій погляд, необхідно робити постійний акцент на тому, що трьома сторонами є ОБСЄ, Росія та Україна. На жаль, після 6 років з початку війни існує потреба нагадування російській стороні, міжнародним партнерам та частині українського суспільства про справжній статус т. зв. “представників ОРДЛО”, як представників російської окупаційної влади, а не народу Донбасу, або самостійної сторони ТКГ”.

Сергій Солодкий, перший заступник директора Центру “Нова Європа”

“Щодо виходу з “Мінська”. Не можна вийти з того, що на справді є давно мертвим. Мінські домовленості насправді “померли” через кілька днів після підписання – рівно тоді, коли Росія відмовилася виконувати перші їх положення. Саме на Москві лежить повна відповідальність за їх зрив і невиконання. Саме Росію можна вважати стороною, яка вже давно вийшла з Мінських домовленостей.

Перш за все цей документ передбачав припинення вогню ще з 15 лютого 2015 року. Що робила в цей день Росія? Продовжувала операцію з захоплення Дебальцевого. Росія на словах залишається вірною Мінським домовленостям, на справді ж ігнорує всі положення. У розумінні Москви тільки Україна повинна виконувати цей документ. Тобто йдеться про односторонні поступки.

Певні ініціативи президента Зеленського щодо розблокування переговорного процесу, як бачимо, успіху не надали. Наївні очікування цінителів діалогу з Росією не виправдалися: були такі іноземні спостерігачі, які з невідомих причин розраховували, що зі зміною влади в Україні зміниться і поведінка Москви.

Можливо, коли в Україні говорять про вихід з Мінська, мають на увазі припинення будь-якого діалогу в рамках ТКГ. Чи допоможе це? Навряд чи. Хіба що за певних обставин сприятиме перезапуску переговорного майданчика. Однак є великі сумніви. У будь-якому випадку вихід з переговорів України можуть не сприйняти наші партнери в ЄС. Тому, якщо для нас залишається важливою, наприклад, санкційна політика ЄС стосовно Росії, потрібно приймати відповідні рішення в рамках чесних консультацій насамперед з німецькими дипломатами. Ми, власне, чули, що сама канцлер Меркель не проти модернізації Мінських домовленостей. Ясно, що Росія цього не хоче.

Приєднає Росія ОРДЛО? Фактично, вона це вже зробила. Оформить це юридично? Поки не бачу причин для цього. Росія відчуває ефективність тієї переговорної лінії, яку вже давно посіла: прикидатися посередником публічно, тиснути всіляко на Україну для прийняття російських умов, посилювати свої позиції на окупованих територіях. Географічні апетити Росії набагато більші, ніж частина окупованих територій Донбасу.

Україні слід чітко заявляти німцям і французам: ви бачите, що ми зробили більше, ніж повинні були і могли. Росія продовжує займати агресивну і деструктивну позицію. І тут варто вже послухати, наприклад, німецьку сторону, що робити зі стороною, яка зриває будь-які спроби відновити мир? Чи не настав час для реклами не продовження санкцій, але запровадження нових і більш жорстких? Тому що ця гра з нібито виконанням “Мінська” Росією може тягнутися ще довго”.

Михайло Самусь, заступник директора з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

“Росія може забрати собі Донбас лише тоді, коли це буде вигідно самій Росії. Зараз здійснювати якісь військові операції, щоб анексувати Донбас, їй просто не вигідно. Це посилить санкції, зробить ще проблематичнішим стан Росії і Путіна особисто на міжнародній арені, що йому зараз не дуже потрібно в умовах соціально-економічної кризи і падіння цін на енергоносії. На сьогоднішній день ситуація на Донбасі Путіна цілком влаштовує, конфлікт триває, а Донбас залишається раною на тілі України.

Мотив Путіна – або вся Україна під контролем, або Донбас, який буде під контролем Росії, але в середині політичного “тіла” України. Саме це залишається головним концептом, який реалізується Путіним.

Для України є три сценарії дій. Перший – продовження реалізації Мінських домовленостей, як вони були записані в 2014-2015 рр., що є невигідним для України. Алгоритм, який там закладений, спочатку передбачає зміни в українському законодавстві і Конституції, а вже потім виконання Росією безпекової частини – вихід її військових частин і найманців з Донбасу, і передачу контролю над кордоном. Другий – вийти з Мінських домовленостей, що, знову ж таки, вигідно Росії. В такому випадку Москва може сказати, що це Україна не хоче виконувати взяті на себе зобов’язання, тому з нас треба знімати санкції, а проти України вводити. Третій – продовжувати тактику заморожування конфлікту, досягаючи своїх цілей в рамках власних інтересів.

Що я маю на увазі? Заявити, що Мінські домовленості можуть виконуватися, тільки якщо буде зміна послідовності: спочатку реалізація безпекової частини (виведення російських військ, передача контролю над кордоном, безпекова підготовка до виборів), і тільки після цього – політичні зміни в законодавство і Конституцію. Але Росія на це не піде. А це значить, що ми перебуватимемо приблизно в такому ж стані, що і зараз. Для України, я вважаю, це кращий варіант, тому що тоді Росія не досягає своїх цілей – руйнування України повністю або вбудовування контрольованого Росією Донбасу в політичне “тіло” України.

Замість цього в цьому замороженому стані конфлікту Україні слід самій проводити активні заходи з місцевим населенням на окупованих територіях і міняти військову тактику. Ми повинні вдаватися до активних заходів, але асиметрично. Якщо російські снайпери вбивають українських солдат, Україна повинна використовувати ударні безпілотники Bayraktar. І заявити про це так, що поки російські снайпери будуть вбивати наших військових, ми будемо проводити такі заходи. Це окупована українська територія, де Україна може діяти як завгодно, захищаючи своїх солдатів, і свої територіальну цілісність і суверенітет. Європейські партнери на це нічого не скажуть. Росія формально теж нічого не може сказати, адже це, за їхніми словами, нібито внутрішній конфлікт. А з іншого боку, проти безпілотників і систему ППО вони не зможуть використовувати, тому що Bayraktar може діяти з підконтрольної Україні території, не досягаючи окупованої”.