Коментар Альони Гетьманчук для Deutsche Welle.
Співпраця у “Люблінському трикутнику” посилить вплив Києва на регіональну політику. Але ця ініціатива залишиться на рівні декларації, якщо не матиме фінансового наповнення і політичної підтримки, вважають експерти.
Київ, Варшава та Вільнюс оголосили про створення нового формату співпраці під назвою “Люблінський трикутник”. Підписання відповідної декларації відбулося днями під час робочого візиту міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до польського Любліна. За словами міністра, співпраця трьох країн не обмежиться лише питаннями оборони, а поширюватиметься насамперед на економічну, торговельну та туристичну сфери. Окрім цього, очільник українського зовнішньополітичного відомства сподівається, що члени “Люблінського трикутника” стануть посередниками у спілкуванні із Заходом для тих країн, як шукають зближення із загальноєвропейськими структурами.
Яка доцільність у створенні нових майданчиків для співробітництва з Литвою та Польщею – країнами, з якими Україна і так має насичені партнерські відносини і вже взаємодіє у кількох регіональних об’єднаннях? Чи не залишиться “Люблінський трикутник” хорошою, але не життєздатною ініціативою? DW дізналася думку експертів.
Підґрунтя для співпраці вже є
Будь-які регіональні формати, які базуються на спільних інтересах та вже наявній співпраці, мають свою додану вартість, оскільки дозволяють систематизувати цю співпрацю і виступати у відносинах з іншими державами чи об’єднаннями держав як сталий альянс. У цьому переконаний заступник голови правління Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергій Герасимчук.
Створена у 2015 році литовсько-польсько-українська військова бригада – підґрунтя для співпраці трьох країн
Щодо “Люблінського трикутника”, то він, за словами Герасимчука, має “солідне підґрунтя”, яке складається з литовсько-польсько-української багатонаціональної військової бригади LITPOLUKRBRIG та Міжпарламентської асамблеї, котра об’єднує парламенти трьох країн. “Окрім цього, за рахунок членства Польщі у Вишеградській четвірці, а Литви – у Нордично-Балтійській вісімці, “Люблінський трикутник” дозволить Україні посилити співпрацю і з цими об’єднаннями”, – розповів DW Герасимчук. На його думку, чим більше Україна представлена у подібних форматах, тим більшим є її вплив на регіональну політику.
Безпекова складова та політичне посередництво
Головним елементами діяльності “Люблінського трикутника” мають бути безпекова та євроатлантична складова. Зокрема, на думку директорки центру “Нова Європа” Альони Гетьманчук, Польща та Литва як країни-члени НАТО можуть від імені нової ініціативи сприяти наданню Україні Плану дій щодо членства в Альянсі. Інфраструктурні проєкти Україна могла б реалізовувати завдяки членству Литви та Польщі в Ініціативі трьох морів або Тримор’ї. Це міжнародна економічна ініціатива, яка об’єднує 12 країн ЄС, які мають вихід до Балтійського, Чорного або Адріатичного морів. “Україні треба добиватися статусу спостерігача на наступному саміті Тримор’я, який має відбутися восени, і тоді реалізовувати регіональні інфраструктурні проєкти”, – сказала Гетьманчук у розмові з DW.
Ексочільниця комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко вважає, що Польща та Литва від імені “Люблінського трикутника” могли б лобіювати оновлення угоди про асоціацію України з ЄС, на чому останнім часом наполягає Київ. “Ця ініціатива важлива ще й тому, що зніме напруження в українсько-польських відносинах через політизацію історичних подій, що спостерігалося зокрема під час останньої виборчої кампанії до парламенту Польщі, і тоді ми від звинувачень через тлумачення історії зможемо перейти до реальних проєктів, наприклад, в енергетиці”, – зауважила Гопко у коментарі DW.
Дехто вважає, що “Люблінський трикутник” дозволить зблизити з ЄС такі країни як Білорусь
На її думку, “Люблінський трикутник” також може дати Україні можливість “підтягнути ще ближче до ЄС такі країни Східного партнерства як Білорусь, Грузію та Молдову і вивести їх з-під впливу Росії”.
Політична підтримка і фінансування
Очевидні потенційні вигоди “Люблінського трикутника” ще не означають, що ця ініціатива успішно спрацює на практиці. Адже для цього підписів під декларацією недостатньо. Передусім, каже Ганна Гопко, нову ініціативу треба інституціоналізувати, розробити дорожню карту її діяльності, створити робочі групи за напрямками співпраці, активізувати співробітництво парламентів трьох країн, організувати форуми представників бізнесу, громадянського суспільства.
Окрім цього, аби це представництво не стало суто номінальним, на нього необхідне фінансування. Адже успіх проєктів залежить від обсягу їхнього бюджету. “Для того, щоб формат жив, його учасники мають або самі вкладати в нього гроші, або ж залучати партнерів-донорів. Тут потрібна синергія держави і бізнесу”, – каже Сергій Герасимчук.
Важливі сигнали
Фінансування – важливе, але не первинне у цьому питанні, переконана Альона Гетьманчук. Щоб “Люблінський трикутник” був життєздатним, необхідна чітка пріоритизація цього формату з боку влади. “Керівництво України, Польщі і Литви має виробити бачення, як розвивати цю ініціативу, визначити її пріоритети”, – вважає вона. На думку експертки, якщо ця ініціатива “буде маргиналізованим напрямком у загальному зовнішньополітичному порядку денному трьох країн, тоді виникатимуть і проблеми з її фінансуванням”.
Гетьманчук також висловила припущення, що сигнал про початок практичної реалізації “Люблінського трикутника” “буде надісланий під час візиту в Україну президента Польщі Анджея Дуди”, який, як очікується, має відбутися найближчим часом.
