Стаття Альони Гетьманчук для “Європейської правди”.

Там, де Трамп – там хаос і безлад.

Чи це стосується зустрічей, які він проводить у Білому домі. Чи йдеться про його участь у самітах з міжнародними лідерами. Чи, як стало очевидно вчора, телевізійних політичних дебатів – однієї з найяскравіших традицій американських президентських виборів і, можливо, американської демократії загалом.

Причому для чинного господаря Білого дому “хаос і безлад” не є чимось поганим.

Навпаки – вони стали козирем та фірмовим стилем Трампа.

І він явно не готовий зраджувати цьому стилю, якщо буде переобраний – а така ймовірність залишається досить високою.

Саме тому Трамп перетворив політичні дебати, серія яких розпочалася цієї ночі, на малозмістовне розважальне реаліті-шоу – формат, який для нього значно ближчий і природніший навіть після трьох з половиною років президентства.

Тому не факт, що наступні два раунди дебатів – незалежно від того, які теми будуть для них обрані модераторами – матимуть зміст. Принаймні у тому сенсі, до якого звикла американська політика. Найкращим доказом стало те, що ключові теми кампанії – і COVID, і стан економіки, і насильство на вулицях, і невтручання у виборчий процес – були заявлені на перших дебатах. Заявлені, але так і не обговорені.

Трамп від початку дав зрозуміти, що не зважатиме на правила, встановлені модератором. І йдеться не про їхнє порушення, а про тотальне ігнорування.

Багато хто прогнозував, що він примушуватиме Байдена постійно захищатись, але ніхто по суті не передбачив, що чинний президент банально не даватиме своєму суперникові можливості говорити. Повноцінно завершити хоча б одну свою думку.

Хто виграв за підсумками цих дивних дебатів?

Через хаотичний і деструкційний характер цього шоу, з постійними перебиваннями з боку Трампа як свого опонента, так і модератора – відповісти на це питання складно.

Перші опитування свідчать, що теледебати виграв Байден. Та по-перше, ці опитування були проведені серед глядачів телеканалів, значна частина аудиторії яких і до початку шоу скептично ставилася до Трампа. А по-друге, тут йдеться про емоційну реакцію. Змістовно Байден не міг перемогти – хоча б суто через те, що у цих дебатах бракувало змісту.

А загальна від початку червня картина не надто змінилася – Байден випереджає Трампа в середньому на від 4 до 10%.

Чи здатні дебати у США змінити передвиборчі розклади?

Загалом – так, хоча до радикальних змін вони призводять не надто часто.

За останні 60 років в історії США було два випадки, коли теледебати точно вплинули чи навіть визначили результати виборів (у 1960 та 2000 роках). Ще про двоє виборів є підстави говорити як про такі, де дебати змінили динаміку кампанії, але навряд чи саме вони були визначальними з точки зору фінального результату (1976 і 2004 роки).

Але 2020 рік навряд чи увійде до цього переліку.

Причина – рекордна поляризація американського суспільства.

Річ у тім, що на цих виборах на момент перших теледебатів зафіксована рекордно низька кількість тих, хто ще не визначився з вибором: близько 90% виборців стверджують, що вони свій вибір зробили, і декларують його як остаточний. Щодо тих, хто не визначився – то це в основному люди, які не дуже цікавляться політикою і навряд чи дивилися би дебати повністю – швидше, вони мають шанс побачити лише їхні найяскравіші моменти у випусках новин та соціальних мережах.

Втім, назвати ці дебати беззмістовними також не можна.

По-перше, має значення мобілізація виборців, їхня готовність прийти на дільницю і підтримати свого кандидата. Вона здатна визначати результати цих виборів, і до певної міри “шоу Трампа-Байдена” здатне вплинути на громадян.

По-друге, лишається важливою позиція чи навіть поведінка кожного з кандидатів на найвищу посаду у США.

Адже, повторюся, кожен із них зберігає шанси на перемогу.

Тому варто зробити висновки навіть із цього нескінченного потоку обірваних сигналів та взаємних образ у прямому ефірі.

На цих дебатах Трамп всіляко намагався загнати Байдена у крайню ліву нішу, апелюючи до того, що Демократична партія, за його словами, рухається до соціалізму. Цим Трамп хоче налаштувати проти Байдена поміркованих виборців. Це було очікуваним кроком, але, як на мене, це Трампу не дуже вдалося.

Навпаки, Байден відмежувався від ідей, які звучали від представників лівого крила його партії (зокрема, про Нову зелену угоду та зменшення фінансування поліції, що просувають деякі ліві активісти).

Якщо Трамп наполегливо ліпив із Байдена троянського коня лівих радикалів, то Байден не знехтував можливістю прив’язати Трампа до прибічників ідеї “переваги білої раси” (білих супремасистів), вимагаючи засудити їхні дії.

Трамп – і це стало однією з реальних новин дебатів у самих США – не зробив цього.

Доволі передбачуваними, але загалом невдалими були також атаки Трампа на членів сім’ї Байдена, а також натяки на те, що кандидат від Демократичної партії, мовляв, через свій вік є фізично та розумово (чи емоційно) непридатним до роботи президентом.

Останнє заслуговує на окрему увагу. Цієї лінії Трамп та його команда дотримуються вже кілька місяців поспіль, досягнувши того, що стан Байдена став головним джерелом сумнівів виборців, які не визначились, у багатьох важливих для фінального результату штатах (так званих swing states).

Але зрештою цей акцент зіграв проти Трампа.

Атаки республіканців украй занизили планку для Байдена.

Постійні розповіді про те, що він не здатний жодного речення сказати без телесуфлера і взагалі дуже немічний та розфокусований – призвели до того, що колишньому віцепрезиденту було достатньо просто не втратити свідомість до завершення зустрічі та не забути важливих імен, щоб перевершити очікування багатьох виборців.

Втім, хоч Трампу і не вдалося довести правдивість теорії про “немічність Байдена”, йому все ж вдалося вивести опонента з рівноваги.

Байден, уподібнюючись до свого опонента, то попросив Трампа “заткнутись”, то назвав його “клоуном”. Поки що незрозуміло, яким чином зіграють ці нападки в електоральному плані, враховуючи позиціювання колишнього віцепрезидента як врівноваженого, раціонального кандидата, здатного об’єднати, а не ще більш розколоти націю, на відміну від емоційно нестабільного, агресивного Трампа.

Байдену було важливо “вдарити” по чи не найвразливішому напрямку політики Трампа – тому, як він протидіє пандемії коронавірусу. COVID вже став у США питанням національної безпеки – в одному з нещодавніх соціологічних опитувань він вперше обігнав тероризм як основну загрозу безпеці США.

Більшість американців не схвалюють дій Трампа у цьому питанні і більше довіряють Байдену. Байден максимально використовував коронавірусну карту, кілька разів назвав кількість загиблих від вірусу “за президентства Трампа” (а це 200 тисяч людей). І контраргументи чинного президента на ці закиди не звучали переконливо.

Чи не єдине важливе питання, де американці досі більше довіряють Трампу, ніж Байдену – це економіка.

Та Трампу, схоже, до кінця не вдалося використати цю передвиборчу карту.

Тим більше, що навіть модератор шоу визнав: темпи відновлення економіки на тлі пандемії є швидшими, аніж очікувалось.

Цей козир Трампа підірвало оприлюднене кілька днів тому розслідування “The New York Times”, де йшлося про мізерні податки, які бізнесмен Трамп сплачував до бюджету до обрання на посаду президента (за два роки він заплатив лише 750 доларів). “Менше, ніж шкільні вчителі”, – відразу відреагувала кампанія Байдена.

Відтак, замість того, щоб розповідати про свої економічні успіхи, Трамп вимушений був виправдовуватись й запевняти, що, мовляв, він насправді заплатив мільйонні податки – але не надав жодних деталей чи доказів на підтвердження своїх слів.

Ця історія підриває довіру до Трампа як до успішного та ефективного бізнесмена, що було одним із головних аргументів, чому американські виборці підтримали його у 2016 році.

Однак чи не головним результатом дебатів є інша заява президента США.

Дональд Трамп не готовий однозначно визнати результати виборів у разі своєї поразки.

Президент натякає на це вже не вперше.

На дебатах він знову відмовився це зробити, натомість всоте чи втисячне розповів про масштабні фальсифікації, які очікують нинішні вибори через голосування поштою. Даремно, що на виборах 2018 року 31 мільйон американців (а це 25%) голосували саме поштою, і питань не було. Даремно, що й сама президентська пара голосує поштою, відправляючи свій бюлетень на дільницю у Флориду.

Головне – інше.

Трамп добре знає, що поштою мають намір голосувати передусім виборці Демократичної партії (за деякими оцінками, вдвічі більше за виборців Республіканської партії), тому такими нападками підважує саме результати їхнього волевиявлення.

Запущена Трампом ще влітку кампанія з дострокової дискредитації майбутніх виборів вилилась у шокуючі як для сталої американської демократії цифри: лише 22-24% американців впевнені, що вибори будуть “вільними та чесними”. А ще 53% американців занепокоєні, що Трамп достроково оголосить себе переможцем.

Тож питання про те, як змусити Трампа залишити Білий дім у разі його поразки з мінімальним відривом від Байдена вже перейшло з розряду страшилок демократів у розряд абсолютно реальних викликів. Як наслідок, не лише американці, але й їхні міжнародні партнери повинні вже працювати над опціями реагування на різні поствиборчі сценарії у США. Це стосується і України, для якої Сполучені Штати все ще залишаються ключовим політичним союзником.

Києву можна почати з пошуку відповіді на питання: “Що робити українському президенту, якщо Трамп попросить його в числі інших міжнародних партнерів “достроково” привітати з перемогою на виборах?”.

Автор: Альона Гетьманчук, 

Центр “Нова Європа”,

для “Європейської правди”