Аналітичний матеріал Катерини Зарембо, асоційованої аналіткині Центру “Нова Європа”, для Дзеркала Тижня.
Дружба з РФ стала токсичною для Італії.
У той час як деякі західні столиці вагалися щодо надання підтримки Україні у протистоянні російській агресії, Рим виявився несподіваним союзником. Італія, яку багато хто вважав «троянським конем» Росії в Європі, неодноразово проявила себе на правильному боці історії.
Згадаймо, що саме міністр закордонних справ Луїджі ді Майо прилетів до Києва 15 лютого, у день імовірного початку вторгнення РФ і вже після того, як низка західних дипломатів залишили столицю. Пізніше посол Італії в Україні П’єр Франческо Дзадзо став одним із перших послів країн Західної Європи, який повернувся до Києва після тимчасового перебування у Львові.
Однак ідеться не лише про символічні кроки. Серед десяти держав — членів Європейського Союзу, які безумовно підтримують надання Україні статусу кандидата у члени ЄС, президент Володимир Зеленський назвав Італію. Знову ж таки, єдину серед країн Західної Європи. Вже 1 березня уряд Італії ухвалив рішення про постачання Україні зенітних ракет Stinger, мінометів і протитанкових комплексів «Мілан». Наразі готується вже третій пакет допомоги включно з важким озброєнням.
Рим також досить швидко визначився з позицією щодо газового ембарго. Попри те, що країна на 40% залежить від російського газу. На тлі перших років після початку російської агресії 2014-го, коли Італія щопівроку робила Україні «нерви», погрожуючи заблокувати секторальні санкції проти РФ, поточна політика італійського керівництва є разючим і для багатьох несподіваним контрастом.
У чому причина такої різкої зміни? Головних причин дві, і коротко їх можна сформулювати так: Україні пощастило, а Росія догралася.
Токсичний партнер
Везіння України полягає у тому, що час найбільших випробувань у її новітній історії припав на прем’єрство Маріо Драгі. На противагу «ветерану» італійської політики скандальному Берлусконі чи праворадикалам на чолі з Маттео Сальвіні, Драгі — це євроатлантичний фланг італійської політичної верхівки. Звичайно, цілком у дусі італійської політичної традиції, він довго залишався прихильником пошуку діалогу з Росією і тільки всередині квітня, коли війна тривала вже майже два місяці, визнав, що перемовини з лідером РФ — це таки марна справа. Утім, попри пошуки діалогу, практичні дії Італії щодо підтримки України були правильними і вчасними.
Та ще важливіше те, що ця політика має підтримку італійського суспільства і членів парламентської коаліції. Своїми діями Росія зуміла налаштувати проти себе навіть таку прихильну до неї країну, як Італія.Російський фактор став чинником внутрішньої політики, до того ж чинником токсичним.
В Італії ще пам’ятають скандал, так званий Russiagate, у який потрапила проросійська партія «Ліга» 2019 року. Тоді журналісти видання Buzzfedd опублікували транскрипт розмови, де троє італійців, включно з правою рукою Сальвіні Джанлукою Савоіні, і троє росіян обговорювали переказ 65 млн дол. для партії. Згідно з італійським законодавством, фінансування партій із закордонних джерел заборонено. Внаслідок цього прокуратура Мілана навіть розпочала кримінальне провадження.
Зрештою Сальвіні і «Ліга» змогли вийти сухими з води, але на тлі аналогічного скандалу, який розгорівся у травні того ж року в Австрії, — через що тодішній віцеканцлер і лідер Партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе був змушений подати у відставку — політичний стілець під ними захитався.
В Італії також іще пам’ятають кейс капітана італійського флоту Вальтера Біота, який шпигував на користь РФ. 2020 року італійські правоохоронці виявили, що він передавав російському воєнному аташе засекречену інформацію. Через це Італія виступила із засудженням дій Росії та вислала двох російських дипломатів.
Ці та інші випадки стали сигналами, що Росію не можна вважати надійним партнером, а підігравання її інтересам може коштувати щонайменше кар’єри або навіть призвести до кримінального покарання.
Показово дружити з Росією стало настільки невигідно, що у січні 2022 року на тлі подальшого геополітичного загострення та погроз країнам НАТО Маттео Сальвіні навіть зателефонував послу України в Італії Ярославу Мельнику із запевненнями у підтримці та готовності сприяти нормалізації ситуації на україно-російському кордоні.
Тектонічний зсув
Останньою краплею для Італії стало повномасштабне російське вторгнення в Україну.
Уже через чотири дні після початку, 28 лютого, Італія оголосила, що допомагатиме Україні зброєю. А оголошення про газове ембарго прозвучало одразу після того, як світ побачив фото звірств росіян у Бучі та Ірпені. При цьому Італія дбає і про власну енергетичну безпеку: вона розпочала переговори і навіть підписала контракти про газові поставки з низкою африканських держав — Алжиром, Конго та Анголою.
Безумовно, Італія ще не перетворилася на «західноєвропейську Польщу». У перші тижні війни на порядку денному італійського медіапростору стояло, чому Україна не здається, а запитання, на які компроміси готова піти Україна у протистоянні з Росією, звучить і досі. (Прикметно, що в опитуванні громадської думки, здійсненому на замовлення італійського аналітичного центру ISPI, серед відповідей на запитання, як закінчиться ця війна, варіанта «Україна переможе» немає в принципі.)
На італійському телебаченні продовжують з’являтися пропагандисти на кшталт Алєксандра Дугіна та Владіміра Соловйова та псевдожурналісти з окупованого Донецька. Щоправда, недавній скандал навколо інтерв’ю міністра закордонних справ РФ Сєргєя Лаврова італійському телеканалу Rete4 (належить медіахолдингу Берлусконі), схоже, став іще однім цвяхом у домовину італійсько-російської дружби.
Інтерв’ю як поширення пропаганди (Лавров просто отримав майданчик, а ведучий майже його не перебивав і не опонував йому) уже засудили голова парламентського комітету з безпеки Адольфо Урсо (зауважимо — від праворадикальної партії «Брати Італії»), спікери Демократичної партії, заступниця голови комісії із закордонних справ італійського Сенату Лаура Гаравіні та інші представники італійського політичного істеблішменту різних флангів.
Варто також визнати, що російське вторгнення в Україну висвітлюють в Італії власні кореспонденти в Ірпені та Харкові, а не репортери з Москви, а українських експертів стали регулярно запрошувати на італійські телепрограми. Невідомо, чи переконає нарешті італійців випадок із Лавровим, що надання ефіру російським брехунам і пропагандистам не має нічого спільного з балансом думок і свободою слова.
Однак те, що в італійській політиці відбувся тектонічний зсув, і зсув цей — на користь України, можна лише вітати.
