Україна і Японія у глобальній безпеці

Аналітичний звіт за підсумками VI Форуму Україна-Японія (4 лютого 2026 року)

Війна в Україні продемонструвала, що безпека Європи та Азійського регіону є взаємопов’язаною. Посилення співпраці між Росією та Північною Кореєю, зростання ролі Китаю як стратегічного виклику, а також зміни у зовнішній політиці США формують нову реальність для демократичних держав. VI Форум Україна-Японія став платформою для обговорення цих процесів, зокрема перспектив мирного врегулювання, еволюції стратегічного партнерства України і Японії, гарантій безпеки та трансформації «м’якої сили» в умовах війни.

ТОП-10 висновків Форуму:

Україна розглядає посилення ППО як пріоритет безпекової взаємодії з Японією. Масовані атаки Росії на цивільну та енергетичну інфраструктуру актуалізують потребу у системах ППО та ракетах до них, ресурс яких швидко вичерпується. Україна розглядає Японію як партнера, здатного зробити внесок у зміцнення повітряного щита через наявні механізми та гнучкі формати співпраці.
Україна закликає Японію долучитися до програми PURL як партнера НАТО в Азійському регіоні. Участь у цій ініціативі відкрила б додаткові можливості для розширення оборонної та нелетальної підтримки.
Україна зацікавлена в інвестиціях японських компаній у високотехнологічних і оборонних секторах України. Підписання міжурядової угоди про трансфер оборонного обладнання та технологій могло б відкрити новий етап співпраці.
Японія є одним із провідних донорів України, надавши понад 20 млрд доларів допомоги. Фінансова, гуманітарна, енергетична та технічна підтримка Токіо має системний характер і відіграє ключову роль у забезпеченні бюджетної стабільності, відновленні критичної інфраструктури та збереженні соціальної стійкості держави.
Підтримка Японії має довгостроковий і стратегічний характер. Вона спрямована не лише на покриття нагальних потреб війни, а й на відбудову, розмінування, зміцнення інституцій та економічну модернізацію України.
Безпека Європи та Азійського регіону є неподільною. Російська агресія проти України та координація авторитарних режимів формують спільний безпековий виклик для демократичних держав.
Перспективи мирного врегулювання залишаються невизначеними та залежними від зовнішньополітичної динаміки. Непослідовність міжнародних ініціатив і напруженість у трансатлантичних відносинах створюють додаткові ризики затягування війни.
Військова співпраця Росії та Північної Кореї набула стратегічного характеру. Вона створює довгострокові загрози не лише для України, а й для Японії та ширшого Азійського регіону.
«М’яка сила» стала ключовим елементом стратегічної стійкості демократичних держав. Вона охоплює інформаційну безпеку, захист інституцій і протидію маніпуляціям у відповідь на використання Росією та Китаєм інструменталізованої «гострої сили».
Україна трансформується з реципієнта допомоги на донора безпекових знань і технологій. Досвід сучасної війни, розвиток оборонних інновацій та асиметричних рішень формують її нову роль у майбутній архітектурі безпеки Європи та партнерів в Азії.

Ключова промова і вітальні слова

Ключові висновки:

Україна розглядає посилення ППО як пріоритет безпекової взаємодії з Японією. Масовані атаки Росії на цивільну та енергетичну інфраструктуру актуалізують потребу у системах ППО та ракетах до них, ресурс яких швидко вичерпується. Україна розглядає Японію як партнера, здатного зробити внесок у зміцнення повітряного щита через наявні механізми та гнучкі формати співпраці.
Україна закликає Японію долучитися до програми PURL як партнера НАТО в Азійському регіоні. Участь у цій ініціативі відкрила б додаткові можливості для розширення оборонної та нелетальної підтримки.
Україна зацікавлена в інвестиціях японських компаній у високотехнологічних і оборонних секторах України. Підписання міжурядової угоди про трансфер оборонного обладнання та технологій могло б відкрити новий етап співпраці.
Японія є одним із провідних донорів України, надавши понад 20 млрд доларів допомоги. Фінансова, гуманітарна, енергетична та технічна підтримка Токіо має системний характер і відіграє ключову роль у забезпеченні бюджетної стабільності, відновленні критичної інфраструктури та збереженні соціальної стійкості держави.
Український досвід сучасної війни має стратегічне значення для Японії. Уроки протидії агресії, розвитку оборонних технологій, безпілотних систем і нових форматів ведення війни враховуються Токіо під час перегляду національної стратегії безпеки.
Українсько-японські відносини фактично набули ознак стратегічного партнерства. Форум Україна–Японія розглядається як важлива платформа для формування нових ініціатив у сферах безпеки, оборонно-промислової співпраці, трансферу технологій та післявоєнної відбудови.

У своєму виступі Ігор Жовква, Заступник керівника Офісу Президента України та дипломатичний радник Президента, підкреслив стратегічний характер українсько-японського партнерства та висловив вдячність за системну підтримку Японії, яка з початку повномасштабної агресії перевищила 15 млрд доларів США і охоплює фінансову, гуманітарну та нелетальну допомогу. Особливий акцент було зроблено на бюджетній підтримці, зокрема запланованих 6 млрд доларів у поточному році, що є критично важливими для макрофінансової стабільності України в умовах війни. Водночас Ігор Жовква заохотив Японію приєднатися до програми PURL як партнера НАТО в Азійському регіоні, що дозволило б розширити формати підтримки, зокрема у сфері безпекового та нелетального співробітництва.

Ключовим безпековим питанням у промові стала необхідність посилення протиповітряної оборони України на тлі масованих атак Росії із застосуванням балістичних і крилатих ракет та сотень дронів. Ігор Жовква наголосив на критичній потребі у системах ППО та ракетах до них, підкресливши, що цей ресурс швидко вичерпується і потребує постійного поповнення. Окремо було відзначено оперативну допомогу Японії в енергетичній сфері – постачання генераторів, трансформаторів і когенераційних установок, а також підтримку реабілітації українських військових. Україна, зі свого боку, висловила готовність до поглиблення оборонно-промислової співпраці, включно зі спільним виробництвом і трансфером технологій.

Окремим блоком виступу стали перспективи економічної та інвестиційної співпраці. Ігор Жовква наголосив, що японські компанії є бажаними інвесторами в Україні, зокрема у високотехнологічних і оборонних секторах, а підписання міжурядової угоди про трансфер оборонного обладнання та технологій могло б відкрити новий етап співпраці. Він також підкреслив неподільність безпеки Європи та Азії та важливість активної ролі Японії в умовах глобальної взаємопов’язаності загроз. Загалом виступ засвідчив прагнення України не лише отримувати підтримку, а й вибудовувати довгострокове стратегічне партнерство з Японією, засноване на взаємних інтересах, безпеці та інвестиціях у спільне майбутнє.

Сергій Солодкий, директор Центру «Нова Європа», зазначив, що Форум Україна–Японія від початку замислювався як платформа для оцінки досягнутого та формування нових ініціатив, необхідних для розвитку двосторонніх відносин до рівня стратегічного партнерства. Він наголосив, що, попри географічну віддаленість, Україну та Японію об’єднують спільні цінності, інтереси та бачення загроз, зокрема з боку Росії та Китаю, а взаємний інтерес ґрунтується на доповнюваності досвідів: української стійкості у війні та японської моделі безпекових гарантій і модернізації. Сергій Солодкий підкреслив принципову важливість міжнародного порядку, заснованого на правилах, який залишається ключовою спільною основою співпраці, та подякував Японії за послідовну підтримку України на двосторонньому й багатосторонньому рівнях, окресливши форум як майданчик для пошуку нових шляхів взаємного посилення в умовах зростання глобальних загроз.

Аяно Куніміцу, заступниця міністра закордонних справ Японії, наголосила на незмінній підтримці України з боку Японії з початку російської агресії, яка, за її словами, підриває основи міжнародного порядку. Вона відзначила мужність і єдність українського народу та лідерство Президента Володимира Зеленського, підкресливши, що Японія діє у тісній координації з міжнародною спільнотою задля досягнення справедливого й тривалого миру. Загальний обсяг японської допомоги Україні, що охоплює фінансову, гуманітарну та оборонну складові, становить близько 20 млрд доларів США.

Аяно Куніміцу підкреслила, що підтримка Японії виходить за межі невідкладних потреб і включає проєкти з відновлення, розмінування, розвитку аграрного та промислового секторів, а також зміцнення демократичних інституцій. Вона наголосила на нерозривному зв’язку безпеки Європи та Індо-Тихоокеанського регіону й важливості збереження міжнародного порядку, заснованого на правилах.

Масаші Накаґоме, Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні, наголосив на практичній і солідарній підтримці України в умовах зими та постійних російських атак на критичну інфраструктуру. Він підкреслив, що Японія системно допомагає Україні в енергетичному секторі, надаючи генератори, трансформатори та інше обладнання, аби пом’якшити наслідки руйнувань і забезпечити базову життєстійкість населення. Посол підтвердив, що Японія залишається одним із ключових партнерів України, надавши близько 20 млрд доларів допомоги, включно з довгостроковою бюджетною підтримкою, та продовжує нарощувати фінансові зобов’язання.

У ширшому безпековому контексті Накаґоме наголосив на неподільності безпеки Європи та Індо-Тихоокеанського регіону й рішучій відмові Японії приймати світовий порядок, заснований на праві сили. Він підкреслив, що підтримка України є не лише питанням солідарності, а й стратегічним інтересом Японії, яка переглядає власну національну стратегію безпеки з урахуванням уроків українського досвіду сучасної війни та технологічних інновацій. Посол Накаґоме також відзначив потенціал взаємовигідної співпраці, від безпеки й розмінування до бізнесу та відновлення, та підтвердив готовність Японії й надалі підтримувати Україну задля досягнення справедливого і тривалого миру.

Юрій Лутовінов, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії, зазначив, що на тлі четвертого року повномасштабної війни та активізації міжнародних дискусій про мир Росія продовжує цілеспрямований терор проти цивільної та енергетичної інфраструктури України, що робить збереження тиску на агресора критично важливим. У цьому контексті він підкреслив особливу роль Японії як одного з провідних донорів і надійного партнера України, яка, попри складну внутрішню соціально-економічну й політичну ситуацію, послідовно надає фінансову, гуманітарну та технічну допомогу обсягом понад 15 млрд доларів США, включно з новими бюджетними рішеннями, грантовими програмами та підтримкою через міжнародні фінансові механізми.

Посол Лутовінов зазначив, що російська агресія та зростання альянсів авторитарних режимів довели неподільність безпеки Європи та Індо-Тихоокеанського регіону, що створює підґрунтя для якісного поглиблення українсько-японського партнерства. Він відзначив зацікавленість України у співпраці з Японією в контексті трансформації її оборонної політики, зокрема у сферах сучасних військових технологій, безпілотних систем, кібербезпеки та спільних досліджень і виробництва. Посол наголосив, що двосторонні відносини фактично досягли рівня стратегічного партнерства, а форум має стати майданчиком для формування нових ідей та посилення координації у сфері безпеки, відновлення та післявоєнної відбудови України.

Війна демократій проти диктатур. Оцінка реальної ситуації для України та Японії

Ключові висновки:

Перспективи мирного врегулювання залишаються невизначеними та залежними від зовнішньополітичної динаміки США. Непослідовність американських ініціатив і напруженість у відносинах між США та Європою створюють вікно можливостей для Росії, яка продовжує ескалацію, попри внутрішні економічні й мобілізаційні обмеження.
Питання територій і безпекових гарантій є центральними для будь-якого потенційного перемир’я. Зміна кордонів силою є неприйнятною, а рішення щодо суверенітету мають ухвалюватися виключно українським народом.
Військова співпраця між Росією та Північною Кореєю набула стратегічного характеру. Пхеньян не лише підтримує російську військову економіку, а й отримує досвід сучасної війни, що формує довгострокові загрози для безпеки Японії та Південної Кореї та підвищує рівень нестабільності в Азійському регіоні.
Демократичні держави перебувають на критичному етапі. Послаблення ролі демократичних цінностей у зовнішній політиці США та координація дій Росії, Китаю й Північної Кореї свідчать про трансформацію глобального порядку та зростання логіки сили у міжнародних відносинах.
Україна відіграє ключову роль у стримуванні системної кризи міжнародної безпеки. Її відмова від капітуляції та збереження суб’єктності стали чинником стабілізації європейського простору й запобігання глибшій дезінтеграції ЄС і НАТО.
Україна трансформується з реципієнта допомоги на донора безпекових знань і технологій. Досвід сучасної війни, розвиток дронів, електронної боротьби та асиметричних рішень формують нову роль України як критично важливого елемента майбутньої архітектури безпеки Європи.
Європа має перейти від декларацій до практичного зміцнення оборонних спроможностей. Відсутність власних систем протиракетної оборони, дальнього ураження та спільної ядерної доктрини зберігає стратегічну залежність, що в умовах можливих синхронних криз у Європі та Азії створює додаткові ризики для всього демократичного табору.

Томоюкі Йошіда, головний виконавчий директор, Японський Інститут Міжнародних Відносин (JIIA), окреслив нестабільну динаміку мирних зусиль щодо України. За його словами, переговори про припинення вогню за посередництва президента США Дональда Трампа залишаються непослідовними, а увага Вашингтона може зміщуватися на інші регіони. Цією невизначеністю користується Росія, посилюючи атаки на Україну, водночас стикаючись із внутрішніми обмеженнями – труднощами з мобілізацією, падінням доходів від енергоносіїв і ознаками економічного застою. Йошіда припустив, що за певних умов Москва може віддати перевагу переговорам, однак застеріг, що напружені відносини між США та Європою та зменшення готовності окремих країн підтримувати Україну роблять перспективи стійкого перемир’я невизначеними. Він наголосив, що питання територій і безпекових гарантій залишаються ключовими: хоча зміна кордонів силою є неприйнятною, рішення щодо суверенітету мають ухвалюватися виключно українським народом.

Окрему увагу Томоюкі Йошіда приділив військовій співпраці між Росією та Північною Кореєю, яка набула стратегічного характеру. Пхеньян не лише направляє бойові підрозділи, а й інженерні та трудові ресурси, підтримуючи російську військову економіку та водночас здобуваючи практичний досвід сучасної війни, зокрема у сфері дронів і радіоелектронної боротьби. Це створює серйозні довгострокові загрози для безпеки Японії та Південної Кореї. Він зазначив, що навіть у разі припинення бойових дій співпраця Москви й Пхеньяна може зберігатися як інструмент тиску на Захід і підвищення напруги в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Якщо брати глобальний вимір, то Томоюкі Йошіда наголошує на тому, що демократичні держави перебувають на критичному етапі. Він звернув увагу на зниження ролі демократичних цінностей у зовнішній політиці США, що послаблює загальну стійкість демократичного табору. Водночас російська агресія проти України та координація Росії, Китаю і Північної Кореї продемонстрували неподільність безпеки Європи та Індо-Тихоокеанського регіону.

Ганна Гопко, голова правління, Мережа захисту національних інтересів «ANTS», Голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах (2014-2019), наголосила, що Україна має виходити з реалістичного розуміння глобальної ситуації й не покладати надію на швидке відновлення демократичної стійкості США. Вона підкреслила, що стратегічною помилкою є відлік війни лише від 2022 року, оскільки порушення міжнародного порядку почалося ще з окупації Криму у 2014-му на тлі недостатньої реакції Заходу. Експертка зазначила, що нинішні масовані обстріли та удари по цивільній інфраструктурі мають ознаки геноциду, а міжнародна політика має зміщуватися від стримування та мінімізації наслідків війни до активного примусу Росії до поразки, адже гуманітарна допомога не здатна замінити стратегічне стримування агресора.

Експертка окреслила трансформацію ролі України з реципієнта допомоги на донора знань і технологій, зокрема у сферах сучасної війни – дронів, електронної боротьби, кіберзахисту та асиметричних рішень. Вона зазначила, що Україна вже в окремих напрямах перевершує партнерів по НАТО. У цьому контексті Ганна Гопко наголосила на потенціалі рівноправного оборонного партнерства з Японією, включно зі спільними дослідженнями та виробництвом, а також закликала активніше використовувати заморожені російські активи як джерело фінансування оборонних і відбудовчих проєктів.

Мічіто Цуруока, професор, Університет Кейо, зазначив, що союз зі Сполученими Штатами залишається центральним елементом системи безпеки Японії й, імовірно, таким і залишатиметься у довгостроковій перспективі, оскільки США є єдиним формальним союзником Японії за безпековим договором. Водночас він звернув увагу на зміну пріоритетів американської зовнішньої політики, зокрема зосередження США на Західній півкулі та зростання уваги до стримування Китаю. За цих умов стратегічні інтереси Японії та США не можуть бути повністю ідентичними, що зумовлює необхідність для Японії посилювати власні оборонні спроможності, зокрема через збільшення оборонного бюджету. Професор підкреслив, що попри внутрішньополітичну невизначеність, у японському суспільстві формується ширший консенсус щодо потреби більшої відповідальності за власну безпеку.

Професор визнав високий рівень розчарування в Японії, Європі та Україні через непередбачуваність політики США за президентства Дональда Трампа, однак застеріг від передчасної відмови від трансатлантичного партнерства. Попри всі труднощі, Японія та європейські держави поділяють зі США значно більше спільних цінностей і стратегічних інтересів, і відмова від співпраці з ними була б стратегічною помилкою.

Окремо Мічіто Цуруока наголосив, що підтримка України з боку Японії не є одностороннім процесом. Він підкреслив, що Японія вже сьогодні отримує важливі уроки з українського досвіду, і цей процес має поглиблюватися. Україна стає ключовим елементом майбутньої оборони Європи та стримування Росії після завершення війни. Україна є єдиною європейською державою з реальним досвідом сучасної війни проти Росії, що робить її критично важливою для оборонної архітектури НАТО.

Михайло Самусь, директор, New Geopolitics Research Networ, окреслив глибоку кризу міжнародного порядку, звернувши увагу на зміну політичних і моральних орієнтирів у глобальній політиці. Він наголосив, що заяви та позиція президента США Дональда Трампа фактично легітимізують дії Володимира Путіна, включно з ударами по цивільній та енергетичній інфраструктурі України, які мають ознаки воєнних злочинів. За словами експерта, це є симптомом формування нового світового порядку, де принципи міжнародного права поступаються логіці сили та імперського мислення. У цьому контексті світ дедалі більше нагадує систему взаємодії кількох «імперій», зокрема Росії, Китаю та США, які відкрито демонструють претензії на сфери впливу.

Експерт підкреслив, що відмова України від капітуляції стала ключовим фактором стримування цього небезпечного зсуву, а публічна конфронтація між президентами Зеленським і Трампом рік тому була проявом української суб’єктності та готовності відстоювати не лише власні інтереси, а й безпеку Європи загалом. Він застеріг, що нав’язування Україні «поганої мирної угоди» з де-факто визнанням окупації не лише підірве українську державність, а й пришвидшить дезінтеграцію Європейського Союзу та послабить НАТО. Особливу увагу Михайло Самусь приділив сценарію синхронної ескалації, одночасної агресії Росії проти держав НАТО та Китаю проти Тайваню, наголосивши, що за таких умов спроможність США й Альянсу ефективно реагувати викликає серйозні сумніви.

У практичній площині Михайло Самусь закликав перейти від декларацій до конкретних рішень щодо європейської безпеки. Він наголосив на критичних прогалинах у спроможностях Європи, зокрема відсутності власного виробництва систем протиракетної оборони, балістичних ракет дальнього ураження та єдиної ядерної доктрини. За його словами, без ухвалення політичних рішень щодо створення спільних європейських оборонних спроможностей і без залучення українського досвіду сучасної війни, Європа залишатиметься стратегічно залежною.

Ad hoc альянси, амбітні партнерства: як співпраця в Європі та Азії змінилася з 2022 року?

Ключові висновки:

Невизначені сигнали США щодо Китаю підвищують ризик стратегічних прорахунків. Історичний досвід свідчить, що неоднозначність у позиції Вашингтона може бути неправильно інтерпретована авторитарними державами, зокрема Пекіном у контексті Тайваню, що створює додаткові ризики ескалації в Азійському регіоні.
Китайська загроза має системний і прогнозований характер. Стратегічні наміри Пекіна залишаються незмінними, військові спроможності зростають, а активізація операцій «сірої зони» та військово-цивільного злиття свідчать про підготовку до потенційних кризових сценаріїв, включно з можливістю превентивних дій проти США та їхніх союзників.
Китай уже є ключовим фактором російської воєнної спроможності. Технологічна та економічна підтримка Москви, а також використання контролю над рідкоземельними матеріалами як інструменту тиску створюють прямі ризики для оборонної промисловості Європи та Азії.
Результат війни в Україні матиме глобальні наслідки. Прецедент успіху або поразки України впливатиме на стратегічні розрахунки Китаю щодо Тайваню та на оцінку ефективності системи стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Альянс зі США залишається центральним елементом безпеки Японії, але його надійність більше не сприймається як безумовна. Токіо посилює власні оборонні спроможності, збільшує оборонний бюджет, розвиває потенціал контрудару та водночас розширює партнерства з державами-однодумцями.
«Ad hoc альянси» мають обмежену ефективність без стратегічної узгодженості та довгострокових інтересів. Навіть за збереження провідної ролі США, Японія, Європа та Україна повинні поглиблювати взаємне навчання, обмін досвідом і зміцнення власних оборонних можливостей.
Північнокорейський фактор суттєво змінив безпекову картину. Військова інтеграція Росії та КНДР, участь північнокорейських військових і модернізація озброєння Пхеньяна створюють довгострокові загрози не лише для України, а й для Японії, Південної Кореї та ширшого Азійського регіону, що вимагає більш скоординованої відповіді демократичних держав.

Кен Ендо, професор, Університет Токіо, заявив, що сигнали, які нинішня адміністрація США надсилає Пекіну, зокрема в контексті планованих самітів із Китаєм, викликає занепокоєння. На його думку, історичний досвід свідчить, що неоднозначні або помилково інтерпретовані сигнали з боку Вашингтона можуть призводити до стратегічних прорахунків з боку авторитарних держав. У короткостроковій перспективі це створює ризик неправильної оцінки намірів США з боку Китаю щодо Тайваню. Проте Японія залишається надійним партнером України, вже входить до п’ятірки найбільших донорів фінансової допомоги та готова продовжувати підтримку в межах своїх конституційних можливостей.

Професор зазначив, що певна стриманість Японії пояснюється внутрішньополітичною турбулентністю та необхідністю адаптації до непередбачуваності американської політики, оскільки США залишаються єдиним формальним союзником Японії. Проте він особисто висловив думку, що Японія могла б розширити формат своєї участі, зокрема через направлення персоналу Сил самооборони для гуманітарного розмінування суші й акваторії Чорного моря, а також розгляд можливості надання засобів протидії дронам і ракетам. Така участь дозволила б Японії не лише підтримати Україну, а й отримати практичний досвід сучасної війни.

Говорячи про «коаліцію охочих», професор визнав її позитивне значення, зокрема готовність США долучатися до підтримки держав, що перебувають під агресією. Водночас він висловив сумнів у достатності нинішніх безпекових гарантій, які можуть виявитися слабшими за механізми, подібні до статті 5 НАТО. На його переконання, світ входить у період «постліберального» міжнародного порядку, де навіть широка коаліція партнерів має обмежені можливості забезпечити довгострокову безпеку України

Юрій Пойта, керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР), оцінив підхід до китайської загрози спираючись на класичну теорію загроз, яка передбачає аналіз намірів, можливостей і сприятливого моменту. Стратегічні наміри Китаю залишаються незмінними, військові можливості послідовно зростають, а отже ймовірність конфлікту підвищується. Вирішальним чинником може стати момент, який Пекін вважатиме сприятливим для дій. Юрій Пойта наголосив, що динаміка розвитку цих трьох складових дозволяє частково прогнозувати ризики ескалації в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Серед ключових трендів він виділив тривале й системне військове будівництво Китаю, ускладнення навчань Народно-визвольної армії та активізацію операцій «сірої зони» – зокрема регулярні заходи китайських літаків і кораблів до повітряного простору та морських зон сусідніх держав. Окрему увагу експерт приділив концепції військово-цивільного злиття, коли цивільний сектор інтегрується у воєнні сценарії, включно з використанням риболовецького флоту як елементу розвідки й блокування доступу третіх сторін до потенційного театру бойових дій. Він також навів оцінки експертів з Японії та Південної Кореї, які вказують на можливий фінальний етап підготовки Китаю до сценарію навколо Тайваню та на ризик завдання превентивних ударів по об’єктах США і союзників для унеможливлення їх втручання.

У європейському вимірі Юрій Пойта підкреслив, що Китай уже став ключовим технологічним «уможливлювачем» російської агресії проти України, а також проводить скоординовані дії, спрямовані на послаблення трансатлантичної єдності. Окремим фактором ризику він назвав використання Китаєм контролю над рідкоземельними матеріалами як інструменту економічного тиску, що може суттєво вплинути на оборонну промисловість Європи та Азії.

Дмитро Шульга, керівник програми «Європа і світ», Міжнародний фонд «Відродження», пояснив, чому у межах VI Форуму Україна-Японія так багато уваги приділяється США. Причина така, що американські гарантії безпеки досі були ключовим фактором глобального порядку. США мають унікальні можливості проєктувати силу й забезпечувати безпеку в будь-якому регіоні світу. Ні Європа, ні жодна інша держава не володіє подібною спроможністю. Проте ефективність альянсів визначається двома складовими: стратегічною узгодженістю (спільністю цінностей, бачення загроз і довгострокових цілей) та наявністю реальних можливостей (capacity). Сьогодні США зберігають потужність, але переосмислюють своє стратегічне бачення світу, що створює невизначеність для союзників.

Окрему увагу він приділив важливості України для Японії та інших партнерів. Підтримка України – це не лише питання солідарності чи цінностей, а й прагматичний розрахунок. Міжнародна політика значною мірою ґрунтується на прецедентах: держави уважно спостерігають, що відбувається у конфліктах, і роблять висновки про силу чи слабкість системи стримування. Поразка США в Афганістані, гіпотетичні успіхи чи невдачі в інших регіонах – усе це впливає на глобальні розрахунки інших гравців. Так само результат війни Росії проти України матиме прямі наслідки для Китаю, Тайваню та безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні.

На думку експерта, «ad hoc альянси» є нестійкими, якщо вони не базуються на стратегічній узгодженості та довгострокових інтересах. Навіть якщо наразі США залишаються незамінним союзником Японії через свою військову спроможність, це не виключає необхідності посилювати взаємне навчання, кооперацію та зміцнення власних можливостей. Україна має унікальний досвід протистояння Росії та Північній Кореї, зокрема у сфері протиповітряної оборони, боротьби з ракетами й безпілотниками. Поглиблення співпраці, обмін розвідданими, підтримка оборонних спроможностей України – це практичний шлях до зміцнення спільної безпеки, навіть за умов, коли повністю замінити американські гарантії наразі неможливо.

Наталія Бутирська, експертка з Східної Азії, асоційована старша аналітикиня Центру «Нова Європа», у своєму виступі звернулася до заяви Прем’єр-міністра Японії Фуміо Кішіди 2022 року («сьогодні Україна – завтра може бути Східна Азія»), наголосивши, що вона відображала стратегічне розуміння взаємопов’язаності безпекових процесів у Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні. Японія намагалася донести до Європи, що загрози в Індо-Тихоокеанському регіоні та в Європі є частиною єдиної системи. Події довели правоту цього підходу: представники Східної Азії вже безпосередньо залучені до війни Росії проти України – Північна Корея як прямий військовий союзник Москви, Китай як системний підтримувач, тоді як Японія та Південна Корея підтримують Україну. Те, як завершиться війна в Європі, безпосередньо вплине на сценарії навколо Тайваню та регіональну безпеку.

Особливий акцент вона зробила на факторі Північної Кореї. Раніше можливості КНДР недооцінювалися, однак час показав протилежне: значна частина боєприпасів Росії походить з Північної Кореї; близько 15 тисяч військових, а також інженери й робітники були направлені для підтримки російської армії та військової економіки. Пхеньян отримує бойовий досвід, технології та модернізує своє озброєння. Ракети KN-23, які раніше демонстрували низьку точність, нині застосовуються значно ефективніше. Водночас військово-промислова інтеграція Росії та КНДР створює довгострокову загрозу не лише для України, а й для Європи, Японії та Південної Кореї.

На її думку, санкційна політика щодо Північної Кореї виявилася недостатньо ефективною: у ракетах знаходять західні компоненти, а міжнародна відповідальність за участь КНДР у війні фактично не обговорюється. Участь у війні підвищила міжнародний статус Пхеньяна – Кім Чен Ин почувається впевненіше й висуває власні умови, зокрема щодо визнання ядерного статусу. Без скоординованої реакції демократичних країн ця загроза лише зростатиме, адже досвід і ресурси, отримані у війні проти України, можуть бути використані проти інших держав у Східній Азії.

Цуйоші Гороку, доцент, Університет Нісегакуся, зазначив, що війна Росії проти України суттєво вплинула на японське сприйняття гарантій безпеки США, які понад пів століття залишаються основою оборонної політики Японії. Події в Україні підтвердили важливість формальних союзницьких зобов’язань, однак водночас продемонстрували, що сам по собі альянс не є достатнім – держава має бути готовою захищати себе самостійно. Цей висновок був закладений у Стратегії національної безпеки Японії, ухваленій у грудні 2022 року.

Відповідно до оновленої стратегії Японія реалізує три взаємодоповнюючі напрями. Перший – безпрецедентне посилення власних оборонних спроможностей, зокрема збільшення оборонного бюджету та набуття потенціалу контрудару. Другий – поглиблення інтеграції з США в межах альянсу, оскільки союз розглядається як ключовий не лише для безпеки Японії, а й для підтримання регіонального статус-кво. Третій – розширення двосторонньої та багатосторонньої співпраці з партнерами-однодумцями, включно з Австралією, Південною Кореєю, Філіппінами, європейськими державами та Україною. Хоча ці формати не є формальними союзами і не передбачають гарантій безпеки, вони посилюють стримування.

Водночас Японія не дистанціюється від США, а навпаки – прагне поглибити інтеграцію в межах альянсу та розширює безпекову співпрацю з партнерами-однодумцями в Азії та Європі, включно з Україною. Разом із тим у Токіо існують занепокоєння щодо довгострокової надійності американських гарантій та можливих змін у стратегічних пріоритетах Вашингтона. Попри це, альтернативи союзові зі США наразі не розглядаються як реалістичні, тому Японія зосереджується на зміцненні власних спроможностей у поєднанні з розвитком чинних союзницьких механізмів.

М’яка сила: Що змінилося за останні чотири роки?

Ключові висновки:

«М’яка сила» трансформувалася і стала невіддільною від інформаційної безпеки. Навіть за адміністрації Дональда Трампа США продовжують розглядати її як важливий інструмент глобального впливу, однак сьогодні її ефективність залежить не лише від привабливості цінностей і культури, а й від здатності захищати інформаційне середовище та протидіяти маніпуляціям.
Інструменталізація «м’якої сили» та зростання ролі «гострої сили» стали новою реальністю. Росія та Китай активно використовують інформаційні й культурні інструменти для підриву демократичних суспільств і міжнародного порядку, заснованого на правилах, що вимагає комплексної відповіді демократичних держав.
Україна вже володіє значним ресурсом «м’якої сили». Стійкість, боротьба за свободу та демократичні цінності, а також оборонні інновації формують позитивний міжнародний імідж держави й посилюють її привабливість як надійного партнера.
Відновлення України має базуватися на концепції людської безпеки та інтегрованих підходах. Підтримка базової інфраструктури, розвиток людського капіталу, розмінування та відбудова визначені як основа довгострокової стійкості.
У Японії зберігається чітке сприйняття України як жертви агресії, однак рівень суспільної уваги до війни знижується. Високий рівень критичного ставлення до Росії поєднується з відсутністю системної державної політики протидії дезінформації та обережністю щодо санкцій через економічні інтереси.
Довгострокове зміцнення українсько-японських відносин потребує інституціоналізації знання про Україну. Розвиток українських студій у японських університетах і активна діяльність української громади є стратегічними чинниками формування стійкого інтересу до України та закріплення її наративу в японському публічному просторі.

Ацуко Хігашіно, професорка, Університет Цукуба, у своєму виступі наголосила, що навіть за адміністрації Дональда Трампа Сполучені Штати продовжують розглядати «м’яку силу» як важливий інструмент глобального впливу, що зафіксовано у Стратегії національної безпеки США 2025 року. Водночас змінився сам зміст цього поняття, якщо раніше «м’яка сила» ґрунтувалася передусім на привабливості культури, цінностей та інституцій, то сьогодні вона невід’ємна від цілісності інформаційного середовища та здатності протидіяти маніпуляціям. Після 2014 року, а особливо з початком повномасштабної агресії Росії проти України, боротьба за контроль над інформаційним простором стала ключовим елементом глобального протистояння. У цьому контексті вона підкреслила тенденцію до інструменталізації «м’якої сили» у стратегічних цілях та зростання ролі так званої «гострої сили» (sharp power), яку активно застосовують Росія і Китай для підриву демократичних суспільств і міжнародного порядку, заснованого на правилах.

Окремо професорка підкреслила, що сучасна «м’яка сила» може бути ефективною лише за умови її поєднання з надійними інституціями, захищеним інформаційним середовищем та зменшенням економічних вразливостей. У цьому контексті вона відзначила, що Україна вже володіє значним ресурсом «м’якої сили» завдяки своїй стійкості, рішучості та боротьбі за демократичні цінності. Водночас важливим елементом посилення міжнародного впливу України можуть стати її технологічні досягнення, зокрема у сфері оборонних інновацій. Попри те, що оборонна тематика традиційно асоціюється з «жорсткою силою», ефективність України у протидії агресії формує позитивний міжнародний імідж і підсилює її привабливість як держави, що здатна захищати свободу та демократію в умовах глобальних викликів.

Осаму Хатторі, голова українського офісу, Японське агентство з міжнародного співробітництва (JICA), наголосив, що підхід JICA до відновлення України базується на концепції людської безпеки, яка ставить у центр гідність людини, її спроможність впливати на власне майбутнє та стійкість громад. Він визначив три ключові напрями: забезпечення функціонування базової інфраструктури (енергія, вода, транспорт, освіта), збереження та розвиток людського капіталу (цифрові освітні центри, підручники, підтримка молоді й ветеранів) та гарантування безпеки через розмінування територій. За його словами, відновлення має бути локалізованим, децентралізованим і орієнтованим на громади, адже без безпеки, освіти та інфраструктури неможливо забезпечити сталу реконструкцію й повернення людей.

Серед пріоритетних ініціатив на найближчі роки він виокремив інтегровані підходи з довгостроковим ефектом: поєднання розмінування з відновленням аграрного сектору, а також поводження з наслідками руйнувань з принципами циркулярної відбудови, спираючись на досвід Японії після природних катастроф. Окремо було підкреслено значення людського капіталу та інституційної спроможності як системної основи відновлення. Водночас відбудова має бути не лише безпечною та орієнтованою на людей, а й екологічно сталою, що відкриває перспективи для сталого економічного зростання України у майбутньому.

Такаші Хірано, керівник японської секції, Укрінформ, зазначив, що загальне сприйняття України та Росії в Японії принципово не змінилося: японське суспільство й надалі розглядає Україну як жертву агресії, а Росію – як державу-агресора. Проте суттєво знизився рівень суспільної уваги до війни, що пов’язано з тривалістю конфлікту та відсутністю відчутних переломних змін на фронті. Через це тема війни поступово витісняється з інформаційного порядку денного, а емоційна мобілізація, характерна для перших років повномасштабного вторгнення, послаблюється.

Водночас рівень негативного ставлення до Росії в Японії залишається стабільно високим. За оцінками, 90–95% населення зберігають критичне сприйняття її дій. Після 2014 року японське суспільство стало більш стійким до російських інформаційних наративів, а досвід поширення дезінформації був ретельно проаналізований експертною спільнотою. Проте системної державної політики протидії інформаційним впливам досі не сформовано: тривають обговорення можливих механізмів реагування, однак уряд обережно ставиться до будь-яких кроків, які можуть бути сприйняті як обмеження свободи слова.

Окремою тенденцією є зростання песимістичних настроїв щодо перспектив завершення війни, що впливає на внутрішні дискусії про санкційну політику та економічну співпрацю. Зокрема, стратегічна важливість енергетичного проєкту «Сахалін-2» для Японії зумовлює обережність у запровадженні додаткових санкцій проти російських енергетичних компаній. Росія також намагається просувати свої наративи через культурні зв’язки та прихильників російської культури в Японії, апелюючи до історичних контактів і гуманітарних обмінів. У цих умовах ключовим завданням залишається підтримання якісної та постійної комунікації з японським суспільством для збереження чіткого розуміння причин і наслідків війни.

Юлія Дзябко, доцентка, Християнський університет Ібаракі, наголосила, що впізнаваність України в Японії значною мірою залежить від якості та обсягу доступної інформації, а також від того, наскільки вона є науково опрацьованою та інституційно закріпленою.За останні роки в Японії з’явилися переклади ключових праць з історії України, а також колективні академічні видання, присвячені деколонізації українських студій та протидії ідеології «російського миру», що сприяють формуванню самостійного наукового підходу до вивчення української історії та культури поза російською імперською парадигмою.. Водночас вона звернула увагу на відсутність системних українських студій у японських університетах, підкресливши, що довготривале формування знання про країну можливе лише через інституціоналізоване вивчення мови, історії та культури, адже саме така модель забезпечила успіх японістики в Україні.

Окремо було відзначено роль української громади в Японії як важливого чинника формування позитивного іміджу держави. Попри невелику чисельність, громада демонструє високий рівень самоорганізації, активно долучається до культурних, освітніх та літературних ініціатив і створює сталий суспільний інтерес до України. Позитивний образ вимушених мігрантів, їхня щоденна взаємодія з японським суспільством та участь у публічних заходах сприяють закріпленню українського наративу в інформаційному просторі. Таким чином, поєднання розвитку українських студій і підтримки діяльності громади розглядається як стратегічний напрям зміцнення українсько-японських відносин і довготривалого формування знання про Україну.