Центр «Нова Європа» провів презентацію дослідження щодо впливу та інтересів третіх сил (Китаю, Ірану, Ізраїлю та інших) у Східній Європі в цілому та Україні зокрема («Third powers in Europe’s East»). Публікація підготовлена Інститутом безпекових досліджень Євросоюзу (EUISS, Франція).

Результати дослідження представили Станіслав Секрієру, старший аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу (Франція) та Томас Едер, науковий співробітник Берлінського інституту досліджень Китаю Меркатора. У дискусію також взяли участь Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України, директор Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС та Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень. Модерувала дискусію Катерина Зарембо, заступниця директора Центру «Нова Європа».

Станіслав Секрієру, старший аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу (Франція) назвав три причини посилення третіх сил у регіоні: їх економічне зростання та безпекові інтереси, а також зацікавленість країн Східного Партнерства у посиленні їх впливу:

• «Більшість східних країн зазнали безпрецедентного економічного зростання та консолідації. Зараз вони мають більше ресурсів і більш амбітну зовнішню політику, ніж вони мали 15 років тому. Деякі з них, які не зазнали економічного зростання, досі мають певні безпекові інтереси […]. По-третє, зростає попит країн Східного Партнерства на залучення третіх сил в економічну та безпекову сфери. Їх посиленню сприяє також позитивне сприйняття цього феномену країнами Східного Партнерства».

Він також зазначив, що треті сили мають безпекові та економічні інтереси в нашому регіоні регіоні:

• «Очевидно, вони хотіли б збільшити свій експорт, приваблювати більше туристів для підтримки свого туристичного сектору та експортувати технології. […] Вони також хотіли б отримати доступ до технологій, яких вони не мають, зокрема, у військовій сфері та освоєнні космосу. […] Вони хочуть отримати доступ до ресурсів. […] Іноді вони ведуть цю гру, щоб уникнути міжнародних санкцій. […] Крім того, вони хотіли б, щоб країни Східного Партнерства підтримували їх зовнішню політику, зокрема при голосуванні в ГА ООН.

За словами Секрієру, країни Східного Партнерства зацікавленні у співпраці з третіми силами з економічних та політичних причин:

• «Росія стає менш привабливою в економічній сфері через спад в економіці та її торговельний тиск, що спонукає країни до диверсифікації торгівлі […]. В той же час, Китай або Туреччина не вимагають від країн Східної Європи приєднання до будь-яких союзів […].. Вони пропонують гнучкі відносини, які є дуже привабливими для країн-членів Східного Партнерства. […].Частково країни, на які тисне Росія, хочуть компенсувати торговельне ембарго […]. Вони також хотіли б залучити інвестиції, але не лише заради економічного розвитку: вони сприймають інвестиції як гарантії безпеки. […]. Вони також хотіли б залучати туристів […]. У деяких випадках вони також розраховують на дипломатичну підтримку».

Томас Едер, науковий співробітник Берлінського інституту досліджень Китаю Меркатора, розповів про основу китайського інтересу у співробітництві з Україною, а саме про військово-промисловий комплекс:

• «Китай отримав свій перший авіаносець з України. Значною мірою це також стосується авіаційних двигунів українських компаній. На додачу, велось багато розмов про спільне проектування, спільні виробничі можливості. Китайські компанії навіть зацікавлені в покупці українських компаній, але з цим є 2 проблеми: імпортозаміщення з боку Китаю […] та стурбованість НАТО і ЄС українським експортом до Китаю у військово-промисловому секторі».

Едер вважає, щ ініціатива КНР «Один пояс, один шлях», до якого також долучена Україна, має на меті отримати переваги для китайської економіки та здобути для країни міжнародний престиж:

• «Щодо міжнародного престижу, Україна насправді вже взяла на себе певні зобов’язання, тому що вже існує Меморандум про взаєморозуміння щодо спільної розробки ініціативи «Один пояс, один шлях» […]. Щодо економічної сфери, в рамках ініціативи Китай хоче відкрити ринки та отримати частку ринку для своїх компаній […]. Що стосується України, особливий інтерес тут також полягає в отриманні угод про вільну торгівлю з країнами, які вже мають такі угоди з Європейським Союзом, адже тоді Китай потенційно зможе експортувати власні товари на європейський ринок. Однак, питання полягає в тому, чи така угода буде в інтересах України».

Окрім цього науковець зазначив, що сільськогосподарський сектор становить чи не найбільший інтерес Китаю в Україні:

• «Сільське господарство є, мабуть, найважливішим і найбільш довгостроковим інтересом Китаю в Україні, оскільки Китай має багато проблем, пов’язаних з продовольчою безпекою, адже його населення настільки величезне, а в країні недостатньо орних земель […]. Тому китайські компанії вже активізувалися і вже запустили деякі портові проекти в Южному і Чорноморську […]. Також в Миколаєві COFCO інвестували в інфраструктуру. Існує також магістраль між Одесою та Миколаєвом, в якій зацікавлена китайська сторона. Отже, велика увага приділяється доставці більшої кількості української сільськогосподарської продукції у порти, а потім – на китайський ринку».

Про необхідність налагодження відносини з Китаєм говорив і Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України, директор Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС:

• «Потенціал Китаю величезний. Нікому не вдасться його зупинити. Для них зростання ВВП на 6,5 % це – невдача […]. Тому ми маємо дуже ретельно подумати про те, як Китай може допомогти Україні у цьому становищі, коли Росія і війна з Росією затьмарила всі інші актуальні питання. Обов’язково потрібно переходити на мирний лад. І, безумовно, перш за все, в чому Китай зацікавлений – це сільське господарство, і це, звичайно, українська інфраструктура […]. Поки що, це такі епізоди, в яких ми з ними контактуємо, але має бути системна політика і має бути системне бачення».

На думку Посла, Україні потрібно вибудовувати прагматичні інтереси і з Туреччино, бо час «закоханих» у зовнішній політиці минув:

• «Не можна обійти цю країну, це найближчий сусід, це наш стратегічний партнер все ще з 2011 року, але те, що відбувається сьогодні в Туреччині воно теж, знаєте, викликає певні питання стосовно того, як ми будемо будувати в подальші відносини. На жаль, на сьогоднішній день буде побудовано Турецький потік, який забере з Українського транзиту 32 млрд кубів. Будується і буде побудована, немає можливості це зупинити, атомна станція Вакую […]. Такі проекти є проектами, які прив’язують на десятиліття країни разом. […]. Тому ми маємо також це враховувати і виходити з того, що Тур дуже прагматично ставиться до будівництва своїх відносин […], ми маємо чітко усвідомлювати «час закоханих» у зовнішній політиці пройшов. Настав час прагматичного інтересу щодо один одного і паралельних курсів, коли нічого не заважає, з одного боку, торгувати, з іншого боку, враховувати політичні пріоритети, від яких жодна країна не є вільною».

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, зазначив, що Україна стає важливим елементом безпеки арабських країн:

• «Одна з причин, чому почалось повстання в Єгипті, – це неврожай в Україні зернових 2010 року. Відповідно, обмежена кількість зерна і зростання цін на пшеницю на ринку, що призвело, власне, до того, що люди вийшли на вулиці з вимогами хлібу, свободи і справедливості, і сталася арабська весна […]. Вже зараз стає зрозуміло, що Україна стає ключовим постачальником сільськогосподарської продукції на Близький Схід […]. Тобто фактично Україна стає важливим елементом безпеки цих країн. Я не дарма навів приклад Єгипту, щоб показати, як Україна може вплинути на внутрішню безпеку тієї чи іншої країни».

На сьогодні Україна має серйозну можливість посилити взаємодію з арабськими країнами у сфері сільськогосподарської продукції, зауважив Семиволос.

• «Зрозуміло, що Українська земля є одним із найбажаніших цілей і для Туреччини, і арабських країн, і, особливо, країн Перської затоки, які можуть інвестувати в це саме задля своєї безпеки. Зрозуміло, що зростання постачання сільськогосподарської продукції у ці країни також стає одним із ключових моментів. Можливо, ви знаєте ці останні новини, що 30% ринку яблук в Туреччині – це українські яблука на сьогоднішній момент. Найдорожчі українські яблука – в Арабських Еміратах. Тобто Україна активно просуває свої яблука, врожай яких за останні декілька років зріс на 30%, і це ще не всі сади увійшли в активне плодоносіння. Тому уявіть собі, які перспективи відкриваються на Близькому Сході. На Близькому Сході яблук немає. Тому це шикарна можливість просування нового продукту».

Науковець дотримується думки, щ діаспори – важливий елемент у відносинах між Україною і арабськими країнами та Ізраїлем.

• «В Ізраїлі є 500 тисяч вихідців з України. Це серйозний людський чинник, який впливає на відносини. Здебільшого, на цій діаспорі побудовано дуже багато чого. Діаспори в значній мірі витягували більшу частину відносин між Україною і арабським світом. І це була здебільшого, заслуга цих діаспор, а не українських бізнесменів».

На сам кінець, Семиволос зазначив, що Ізраїль важливий для України з точки зору технологій.

• «Тут відкриваються великі можливості для України, оскільки Ізраїльтяни – майстри новітніх технологій особливо в агросфері. І якщо ми говоримо про те, що ми можемо перетворитись на сучасну потужну аграрну країну, яка буде кормити весь світ, то для нас Ізраїльські технології вкрай потрібні. І тут ми можемо значно з ними співпрацювати».

З перекладом вступної частини публікації «Third powers in Europe’s East», здійсненим Центром “Нова Європа” можна ознайомитися тут.