Коментар Альони Гетьманчук для “ТСН“.

Нова адміністрація США може недооцінювати загрозу путінського режиму, що чітко простежувалося і за Барака Обами.

Сполучені Штати Америки отримали нового, 46-го президента. У середу, 20 січня, Джо Байден на Капітолійському пагорбі склав присягу й одразу взявся до роботи, скасувавши низку указів свого попередника Дональда Трампа. Зокрема, повернув Штати до Паризької кліматичної угоди та ВООЗ.

Незважаючи на низку внутрішніх проблем, Джо Байден заявив, що Сполучені Штати повертаються на міжнародну арену. З одного боку, це добре для України. Можна сподіватися, що Вашингтон буде більше підтримувати Україну у боротьбі з російською агресією. З іншого, як підкреслюють експерти, кандидат на посаду міністра оборони Ллойд Остін на слуханнях в Сенаті вже встиг заявити, що Росія – занепадна загроза, а головна – це Китай. Кандидат на посаду держсекретаря Ентоні Блінкен, який має українське коріння, на слуханнях в Сенаті відзначив перспективи вступу в НАТО Грузії. Про Україну жодного слова.

Разом з експертами ТСН.ua розбирався, чого Україні очікувати від нової адміністрації 46-го президента Джо Байдена.

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України 2014-2019 рр.

Нова американська адміністрація дуже класно знає Україну, від самого Джо Байдена, Ентоні Блінкена, до команди, яка буде в Держдепі, Раді нацбезпеки та Пентагоні. Чого точно не вдасться з цією адміністрацією, так це, умовно, займатися імітацією чогось або «пропетляти». Причому, як всередині України, так і у всьому, що буде робитися. Александр Вершбоу (колишній заступник генсека НАТО – Авт.) вже сказав, що це буде «сувора любов». А я б ще додав, що вона буде дуже вимогливою – співпраця буде вимогливою. Тобто, «пропетляти» і займатися імітацією не вдасться.

Другий момент – відносини за цієї адміністрації будуть набагато ширшими і не будуть фокусуватися виключно на офіційному рівні. Це також буде взаємодія з громадянським суспільством, бізнесом. Тобто, буде широка взаємодія. Те, що я чую від багатьох знайомих, цю тезу дуже підтверджує.

Третій момент. Для цієї адміністрації спільний успіх — це ключова історія. А спільний успіх найперше розглядається, як реальне перезавантаження, запуск або завершення ключових перетворень. А це прагнення до сталих демократії, верховенства права, судової і реформи правоохоронних органів. Тобто, йдеться про багато системних речей, щоб зробити це сталою демократією. І тут точно «пропетляти» не вдасться, оскільки боротьба з корупцією має бути боротьбою з корупцією, а не її імітацією, як у нас дуже часто буває. І все інше так само. Це дуже важлива, як на мене, історія.

Четверте, ми маємо бути важливими для нової адміністрації не тільки в контексті Росії. Росія — це ключова загроза. Але було б сумно і небезпечно, щоб нас розглядали в контексті Росії. Має бути окрема спільна історія успіху. Чи вдасться прийти до цього за чотири роки? Подивимося. Треба створення довірливих основ для майбутнього союзництва. Тобто, дуже важливо, щоб США відчували в нас союзника і в центральній Європі, і взагалі в континентальному сенсі. І відчували союзника через сталу демократію і верховенство права, через суспільство, яке розуміє, до чого воно прагне.

П’яте — це боротьба з російською агресією і послідовна допомога. Я не думаю, що, умовно з сьогодні на завтра ми побачимо нові шалені санкції проти Росії. Але це буде стратегічний підхід до Росії і підтримки України, який включатиме військову компоненту, реальний шлях до стандартів НАТО, а тут у нас поки що є великі проблеми, причому і в оборонному, і в безпековому секторі. Ми любимо говорити, що йдемо до НАТО, але насправді ми багато в чому залишаємося пострадянським совком. Це потрібно перейти.

Ці п’ять пунктів я вважав би ключовими. Ну і ви бачили, що сказав Ентоні Блінкен на слуханнях у Сенаті. Він в принципі ці моменти підтвердив, сказавши, що основний виклик — це Китай. Але Росія — це безпосередня загроза. Тобто, всі ключові цвяхи він позабивав дуже правильно. Щодо можливої участі США у переговорах (по відновленню територіальної цілісності і суверенітету України — Авт.), тут США не будуть працювати за нас. Не треба сподіватися, що США включаться і щось за нас зроблять. Такого точно не буде. Але є шанс на набагато кращу й більш тіснішу взаємодію зі США. Чи будуть Штати в якомусь форматі, чи буде перезавантаження формату, чи буде рух, який хтось називає женевським, а я його іноді називаю іранським? Пам’ятаєте, де є США, ЄС, Франція, Німеччина (і Росія — Авт.). Це важливо, але другорядно. Ключовий момент — наскільки адміністрація буде бачити, що вона може включитися, а вона може тільки якщо реально вся наша команда теж включається. Я маю на увазі зовсім не тільки владу. Є питання довіри до того, що робиться, є питання до ефективності цього, є питання наявності взагалі візії і стратегії, щоб реалізувати цю візію і власне політичної волі, як такої. Всі ці питання нова адміністрація буде ставити дуже чітко.

Думаю, що Байден буде працювати системно. У Трампа була понятійна зовнішня, та й, до речі, внутрішня політика. Тобто, вона була не просто бізнесова, а й понятійна. Трамп не тільки з Путіним намагався зустрітися. Він намагався говорити з північнокорейським диктатором, і ще з багатьма. Трамп думав, що зможе з ними домовитися. Але міжнародна політика і раніше так не працювала, а зараз після пандемії аж геть зовсім не буде працювати. Зараз з’являється дуже багато глобальних проблем і викликів. І, до речі, взаємодія цих глобальних проблем і викликів — це дуже серйозна історія. Думаю, що особисті контакти між президентами США і Росії звичайно будуть. Але Байден прекрасно знає Росію. Я завжди жартую, що коли я починав свою скромну дипломатичну кар’єру, Байден вже був керівником сенатського комітету у закордонних справах. З точки зору його розуміння зовнішньої політики, напевно, важко знайти десять людей на цій планеті, які так само, як Байден, розуміються на зовнішній політиці.

Ганна Шелест, директорка Програми безпекових студій Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Поки що для України дуже непогано складається ситуація. Ми вже бачимо перший комплект високопосадовців, які можуть відповідати за Україну. Це не тільки Державний департамент, а й Міноборони і радники з нацбезпеки. Давайте не забувати про Раду нацбезпеки, яка теж може достатньо серйозно впливати на питання, які для нас є важливими. Ну, і ЦРУ теж нікуди не дівається. Багато загроз, з якими ми стикаємося, зрозуміло звідки вони йдуть. Від того, наскільки це буде чи не буде пріоритетом для США залежить і співробітництво з Україною.

Тому тут поки що тенденція для нас позитивна. Ми бачимо, що є фахівці, які і в Україні дуже добре розбираються. Та ж Вікторія Нуланд (помічниця держсекретаря у справах Європи та Євразії за часів президентства Барака Обами — Авт.), наприклад, як і сам Ентоні Блінкен (кандидат на посаду держсекретаря від Джо Байдена — Авт.). Також ми бачимо серйозних фахівців по РФ. Щодо України вони зазвичай поділяються, якщо можна так сказати, на дві категорії: ті, хто сприймає Україну лише через російську призму (враховуючи всі специфіки пострадянського сприйняття); або ті, які дуже чітко розуміють російські загрози, чим є Росія, якими методами вона оперує тощо. Поки у мене складається враження, що фахівці по Росії зараз із другої категорії. Тобто, люди, які розуміють, яким чином РФ оперує через корупцію, кібератаки. І це для нас є позитивом, бо говорить про об’єктивне сприйняття ворога.

Звичайно, Джо Байден не буде так відчайдушно прагнути зустрічі з Володимиром Путіним, як Дональд Трамп. Тобто, боятися, що Джо Байден прагнутиме подивитися в очі Путіну, точно не варто. Тут у Байдена дуже чітка позиція. Але можна очікувати певного саміту США-Росія щодо роззброєння (бо США в односторонньому порядку вийшли з ДРСМД, також у лютому добігає кінця дія СНВ-3 — Авт.). Але пандемія тут певним чином грає нам на руку, такі великі саміти все більше відміняються або переносяться. Тому такої зустрічі ми звичайно не очікуємо в найближчі 2-3 місяці.

Багато чого буде також залежати й від посла США в Україні. Тому, щоб чітко розуміти пріоритети, варто дочекатися номінації посла від Джо Байдена. Від нього йтиме інформація, на основі якої потім будуть ухвалюватися рішення у Вашингтоні. Тому це для мене буде вкрай показовим. Але вже сьогодні ми бачимо, як ми і передбачали, що безпека і боротьба з корупцією будуть двома головними пріоритетами, що для нас є плюсом, але й одночасно викликом.

Чи означає це, що Україні не варто сподіватися на допомогу США авансом? В принципі, авансом ми вже отримали військову допомогу в оборонному бюджеті США і рішення по «Айлендам». Тобто, така щоденна допомога продовжиться. Питання в тому, чи достатньо Україні лише цього, і чого ми хочемо далі? А ми все ж таки хочемо не тільки безпекової допомоги. А ми все ж таки хочемо не тільки безпекової допомоги. Ми хочемо інвестицій і експорту — того, що може допомогти не тільки захищатися, а й розвиватися. А це буде складніше.

Є й третє питання — це, звичайно, НАТО. Вчора ми побачили достатньо непогані заяви США (від Ентоні Блінкена під час слухань в комітеті Сенату – Авт.) щодо цього. Звичайно було більше про Грузію (що саме Грузія має шанси вступити в НАТО – Авт.), ніж про Україну. Але сама ідея, що російська агресія не є перепоною для членства, — це був дуже важливий сигнал.

Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа» 

За результатами слухань у Сенаті кандидатів на пост держсекретаря Ентоні Блінкена та міністра оборони Ллойда Остіну хотіла б звернути увагу на дві речі. По-перше, подальше стирання межі між зовнішньою та внутрішньою політикою США. По-друге, те, як Ентоні Блінкен та Ллойд Остін  класифікують та пріоритизують загрози і виклики для національної безпеки США. Блінкен під час свідчень фактично підтвердив серйозність намірів нової адміністрації розвивати те, що в команді Байдена називають   «дипломатією середнього класу» — тобто такої зовнішньої політики, яка орієнтуватиметься передусім на інтереси пересічного американця, з урахуванням зовнішньополітичних настроїв в американському суспільстві.

У контексті України це важливо, оскільки новообраний президент та його команда, швидше за все, будуть враховувати громадську думку щодо України, враховуючи чутливість питання, спровоковану сагою з імпічментом (минулого року через тиск на Україну — Авт.) і звинуваченнями Джо Байдена в конфлікті інтересів. Також ми бачимо, що основні загрози для національної безпеки США також переміщуються із категорії зовнішніх до внутрішніх. Ллойд Остін назвав ключовим  викликом для національної безпеки країни пандемію. Американці, згідно з оприлюдненим днями соцопитуванням, називають найбільшою загрозою для американського суспільства «інших американців, внутрішніх ворогів». Причому називають у переважній  більшості (54%), тоді як закордонні країни вважають загрозою лише 8% американців.

Що стосується пріоритизації та класифікації зовнішніх загроз, тут досить цікавим є те, що представники нової адміністрації класифікують Росію переважно як загрозу, а Китай — як основного суперника та конкурента. Причому досить показовим є ремарка Ллойда Остіна, що Росія — це загроза, яка занепадає. Таким чином можна говорити про умовний розподіл загроз та викликів на зростаючі на занепадаючі з точки зору майбутніх представників адміністрації США, де Китай — зростаючий виклик, а Росія — занепадаюча загроза. Тобто, певним чином можемо говорити про подальший тренд на недооцінку загроз, які представляє путінський  режим, з боку представників адміністрації США, який чітко простежувався і за адміністрації Барака Обами.

Слухання також дали розуміння, що основні зовнішньополітичні питання, які турбують американський політичний істеблішмент, не про Україну, а швидше про Іран та Китай. І це необов’язково погано для Києва, враховуючи токсичний шлейф історії з імпічментом.

З важливих сигналів для України є те, що Блінкен підтвердив свою позицію на підтримку розширення НАТО. Це важливо з точки зору намірів отримати План дій щодо членства, а також тому, що не всі члени майбутньої адміністрації раніше підтримували цю ідею. Також Блінкен підтвердив націленість на збереження обумовленого підходу до підтримки Києва з боку нової адміністрації: допомога і підтримка в обмін на конкретні реформи.

Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень при Одеському національному університеті І. І. Мечникова 

Інавгурація Джо Байдена відбулася. Бачимо адміністрацію, де будуть погоджені всі рішення і дії. Більше не буде хаосу, як за Трампа. Більше не будемо думати, кого ж слухати і хто говорить від імені Америки. У США є певний консенсус, якої політики очікувати. Частково це буде політика, закладена ще за часів Барака Обами. За деякими винятками. Один із яскравих — це надання Україні летальної зброї. Власне, цей курс більш менш зберігався і за Дональда Трампа.

Чи будуть якісь нові ініціативи на підтримку України? Це окреме запитання. Можливо ця адміністрація задовільниться форматом, який вже існує, і не пропонуватиме нічого нового. Можливо з’являться якісь свіжі і цікаві ідеї. Також я трохи погоджуюся з думками про те, що всередині США накопичилося багато внутрішніх проблем (зараз треба розібратися з коронавірусом, економікою, правими радикалами тощо). У той же час я не поділяю думку, що зовнішня політика відійде на другий план, поки Байден не розбереться з внутрішньою. Американська бюрократична машина так не працює. Є цілі відомства, тисячі людей, які працюють у Держдепі на зовнішню політику. Що, вони просто чекатимуть? Ні.

Я, наприклад, завжди казав, що американці не приєднаються до Нормандського формату з різних причин. Але вони все одно можуть відігравати важливу роль, бо це надпотуга. Чи заповнять вони посаду спецпредставника Держдепу по Україні? Подивимося. Проте, це також не єдиний критерій і вимір, за яким можна оцінювати рівень залученості США.

Американська стратегія національної безпеки визнає Китай і Росію, як загрозу. Так, Ллойд Остін назвав Росію занепадаючою загрозою. Але великих змін тут немає, в адміністрації Обами також казали, що хоч Росія дуже активно себе поводить на пострадянському просторі і за його межами, все одно це не те ж саме, що Радянський Союз колись. Вплив Росії у світі дійсно трохи скорочується. Хоча я особисто був завжди проти таких заяв, бо це лише дражнить Росію. Але й обамівське перезавантаження відносин з Росією теж неможливе. Взагалі тут є дві крайнощі. Одні кажуть, що Байден антиросійський і будуть нові жорсткі санкції. Інша крайність — буде перезавантаження. Не буде ні того, ні іншого.

Щодо НАТО, не думаю, що ця адміністрація стане активно промотувати ідею вступу України, і навіть Грузії. Те, що Ентоні Блінкен на слуханнях в Сенаті відзначив Грузію, зрозуміло. У них мабуть трішки більше прогресу на цьому шляху. Але це ж зовсім не означає, що Грузія якось помітно наблизилася до членства. Ця адміністрація не буде просувати нереалістичних ідей. Членство України в НАТО в найближчому майбутньому абсолютно нереалістичне з багатьох причин. На Бухарестському саміті у 2008 році, майже 13 років тому, американська адміністрація востаннє відверто підтримувала членство України в НАТО і сіла в калюжу, опинившись в ізоляції. Це було навіть до Криму і Донбасу.