Оригінал статті був опублікований на “Європейській правді”

Перші реакції на оприлюднену нову стратегію національної безпеки США стосувалися кількох її ключових ідей та новацій.

Звісно ж, звернуло на себе увагу те, що економічна безпека – це ключова складова національної безпеки США. А ще – визнання Трампом ролі Росії та Китаю як глобальних конкурентів, які у тексті стратегії фігурують також як ревізіоністські сили.

У Москві, до речі, мали б з цього приводу радіти.

Адже їх у Вашингтоні офіційно визнали ключовими супротивниками, на рівні з Китаєм, в той час як раніше приписували принизливу роль регіональної держави.

Та які сигнали надсилає національна безпекова стратегія США для України? Що означає запозичений ще з часів Рейгана “принциповий реалізм” у зовнішній політиці (такий собі гібрид ідеалізму з реалізмом), який, власне, ліг в основу національної стратегії?

П’ять сигналів США для України

Хоча Україна у цьому документі згадується один раз, прямо чи побіжно нас можуть стосуватися три з чотирьох постулатів (інтересів США), на яких тримається купи документ.

Йдеться не тільки про пріоритет №3 про збереження миру через силу і промоцію американського впливу, але й про інтерес №2 – просування американського добробуту.

По-перше,

для України важливо, що Америка не замикається у собі. Автори документа переконують, що вони вивчили урок: якщо Америка не лідирує, то вакуум лідерства заповнюють неадекватні гравці, і відбувається це далеко не на користь Штатів.

Але про яке саме лідерство йдеться? За Обами було зрозуміло: йшлося про непряме лідерство – leading from behind. Стратеги нинішнього Білого дому дотримуються підходу “лідерство і крапка” – без жодних “приховувань” та заходів з тилу.

Поза тим, лишаються сумніви, наскільки особисто Трамп готовий до такого лідерства США і чи готовий персонально інвестувати в його успіх.

По-друге, 

сильна і вільна Європа визнається як життєва необхідність для США.

Цікаво, що раніше, за часів виступу президента Буша у німецькому Майнці у 1989-му, йшлося про “Європу цілісну та вільну” як життєву важливість для США. Цікаво, заміна “цілісної” Європи на “сильну” – випадковість чи свідоме рішення?

У документі також є визнання того, що Штати у більшій безпеці, коли Європа стабільна та заможна.

Для України це важливо, бо одним із пазлів стабільної Європи є також наша держава.

Звісно, не варто виключати, що розуміння важливості цього є не у всіх в Білому дому. Таке розуміння є на рівні генерала МакМастера, Нікі Хейлі і міністра оборони Меттіса. А от на рівні Трампа чи його радника і спічрайтера Стівена Міллера, наприклад, – не факт.

Крім того, є питання, наскільки злагоджено й ефективно США працюватимуть з Європою на тлі поступового знекровлення американської дипломатії, яке відбувається під приводом реформування Держдепу.

По-третє,

першим пріоритетом на європейському напрямку США бачать спільну роботу з європейцями з протистояння російській підривній діяльності та агресії. Згадки про Україну в цьому блоці немає, та вона з’являється в іншому контексті – в комплекті з Грузією, коли йдеться про вторгнення Росії на територію цих двох країн.

Та хоча в документі є пару десятків згадок про Росію, вона все ж фігурує як виклик, а не загроза для американської безпеки.

По-четверте,

одним із пріоритетів у розділі про просування американського добробуту є окремий пункт про протистояння закордонній корупції.

“Використовуючи економічні та дипломатичні інструменти, США продовжуватимуть переслідувати корумпованих закордонних чиновників і працювати з країнами, щоб посилити їхні спроможності боротися з корупцією таким чином, аби американські компанії могли конкурувати справедливо у транспарентному бізнес-кліматі”.

Хто знає, можливо, двічі повторене Трампом питання до Порошенка на зустрічі у Нью-Йорку у вересні про те, чи Україна готова добре подбати про американських інвесторів, має певне відношення і до створення рівних умов для американського бізнесу саме з цієї точки зору?

Цей пункт є черговою підказкою для тих, хто вболіває за боротьбу з корупцією в Україні і не знає, як достукатись саме до Білого дому (не посольства чи Держдепартаменту) з цього приводу. Відповідь проста – через американський бізнес, який стикається з корупцією і через це опиняється в нерівних умовах (американському бізнесу, що давав хабарі за кордоном, загрожують серйозні санкції вдома).

По-п’яте,

Штати декларують у стратегії, що націлені допомагати союзникам і партнерам (ми – в другій категорії) ставати на ноги в енергетичному двобої з тими країнами, які використовують енергоресурси для залякування.

Тут ми вже маємо підтримку Трампа, адже в таких питаннях, як “Північний потік-2”, США від початку є нашим важливим органічним союзником.

Що у підсумку?

Стратегія дає розуміння, яким чином в адміністрації бачать подальшу допомогу для країн-партнерів. У Білому домі виступають за синхронізовані дії – використання одночасно дипломатичних, економічних та військових інструментів.

Однак пріоритетом буде економічна підтримка, допомога в розбудові спроможних безпекових структур і зміцнення верховенства права.

До речі, Трампа багато в останні дні критикували за недостатній акцент на демократії і правах людини в стратегії.

Та заради справедливості варто зауважити, що верховенство права фігурує у стратегії достатньо помітно.

Що ж до реформ, то нинішня адміністрація пропонує робити наголос на економічному реформуванні, яке сприятиме підприємництву і інфраструктурним покращенням. При цьому планується працювати з реформаторами в урядах і громадянському суспільстві.

Загалом залишається питання, чия саме візія відображена в нинішній безпековій стратегії США? А ще – для кого вона озвучена? Судячи з мантри про “Америку передусім”, просякнутість економічним націоналізмом з підвищеним градусом турботи про робочі місця, у документі є явний розрахунок не так на міжнародних “конкурентів”, як на електорат Трампа.

Трамп у цьому сенсі продовжує бути президентом своїх виборців.

Крім того, попри набір правильних тез у стратегії щодо розуміння викликів і загроз, господар Білого дому продовжує поводитись як підліток з порядної сім’ї, який захоплюється дворовою шпаною, але якому забороняють з нею спілкуватися.

Майже щотижневе телефонне спілкування з Путіним стає нормою, попри сумнівні приводи (як-от подяка Путіну за те, що той похвалив на своїй прес-конференції економічні здобутки Трампа) і попри триваюче розслідування спецпрокурора Мюллера.

Трамп запозичив стратегію “принципового реалізму” у Рейгана з огляду на схожість загроз для США тоді й зараз.

Він свідомо презентував стратегію в будівлі Рональда Рейгана, але відмінністю залишається те, що тільки Рейган, на відміну від Трампа, не боявся називати речі своїми іменами, коли йшлося про політику Москви.

Стратегія дає розуміння, на чому ставитиметься акцент саме за президентства Трампа.

А для України Штати залишаються державою, щодо якої стає все важче вибудувати довгострокову стратегію. Останні дві адміністрації демонструють, що йдеться не просто про зміну пріоритетів з приходом нових президентів, йдеться про їхню кардинальну заміну.

Україна, якщо хоче залишатися помітним партнером, вимушена буде й надалі говорити із США не про те, про що хоче говорити, а про те, про що треба говорити. При Трампові – переважно про те, як наша держава зможе вписатися у його стратегію з фокусом на економічний націоналізм.