Коментар Альони Гетьманчук для “Сьогодні“.
Наступив 2020 рік пройде під знаком виборів в сусідніх Польщі, Молдові та Білорусі. Після повної зміни влади в Україні, Києву вдалося перезавантажити відносини з Варшавою, а один з перших закордонних візитів Володимира Зеленського до Польщі заклав фундамент міцного партнерства. У Білорусі і Молдові не все так гладко. Після обрання Ігоря Додона у 2016-му і розпаду в листопаді 2019-го коаліції соціалістів і проєвропейського блоку ACUM, Росія зміцнила свій вплив у Молдові. Восени 2020-го на президентських виборах у Ігоря Додона є всі шанси піти на другий термін, що ще більше розгорне Кишинів у бік Москви. У Білорусі в 2020 році також пройдуть президентські вибори. За словами експертів, Москва в них втручатися не буде, якщо Мінськ поступиться за ключовими пунктами створення з Росією Союзної держави.
Президентські вибори у Польщі
З обранням Володимира Зеленського президентом українсько-польські відносини отримали шанс на перезавантаження. І сторони їм успішно скористалися під час офіційного візиту Зеленського до Варшавина початку вересня, де був і кореспондент сайту “Сьогодні”. Там Володимир Зеленський і його польський колега Анджей Дуда домовилися, що Україна скасує мораторій на пошуково-ексгумаційні роботи, який діяв з 2017 року, натомість на відновлення Польщею зруйнованих українських пам’яток.
Пізніше в інтерв’ю сайту “Сьогодні”заступник міністра закордонних справ Василь Боднар розповів, що політично проблемне питання пошуково-ексгумаційних робіт польських поховань в Україні розблоковано, а Польща в свою чергу почала відновлення зруйнованих на своїй території українських пам’яток. Більш того, Києву вдалося домогтися надання українським вантажоперевізникам додаткових 10 тис дозволів (до вже наявних 160 тис) на 2020 рік. Але в Міністерстві інфраструктури України кажуть, що наполягатимуть на збільшенні кількості дозволів до 200 тис.
У травні 2020 року в Польщі пройдуть президентські вибори. За словами директора Центру “Нова Європа” Олени Гетьманчук, є досить високі шанси, що головою держави залишиться Анджей Дуда, але більш зрозумілою картина буде після офіційного старту президентської кампанії. Останні соцопитування показують, що Анджей Дуда з 46,6% підтримки вириває впевнену перемогу у головного опозиційного кандидата Малгожати Кідава-Блоньскої з 22,4%. Хоча до недавнього часу всі вважали, що головним опонентом кандидата від правлячої партії “Право і справедливість” буде колишній президент Європейської Ради і колишній прем’єр Польщі Дональд Туск. Однак спочатку листопада той заявив, що не балотуватиметься.
Альона Гетьманчук підкреслює, що було б добре, якби ще до початку виборчих перегонів президент Польщі відвідав Україну з офіційним візитом.
“Дуже шкода, що цього не вдалося зробити у грудні 2019-го, як попередньо і очікувалося. Однак, з огляду на політичну делікатність моменту – прийдешні президентські вибори у Польщі і повну заангажованість президента Дуди в процес переобрання на другий термін – сьогодні було б важливо сфокусуватися на діалозі прем’єрміністрів. Телефонна розмова – це добре, але потрібен візит глави польського уряду до України. Тим більше, що згідно з домовленістю президентів у вересні, і в Києві, і у Варшаві хотіли б суттєво посилити економічне співробітництво між країнами. На моє глибоке переконання, якщо Зеленський і може створити видиму зовнішньополітичну історію успіху в зовнішній політиці в короткостроковій перспективі, то це може бути історія успіху в злагоді із західними сусідами. Було б добре, якби польська сторона теж розуміла необхідність і інвестувала в таку історію успіху”, – сказала сайту “Сьогодні” Альона Гетьманчук.
Зокрема, за її словами, гарним жестом доброї волі з боку Варшави стало б відновлення меморіальної дошки воїнам УПА в селі Верхрата на горі Монастир в Підкарпатському воєводстві. Такий крок, на думку Олени Гетьманчук, став би логічним продовженням (але аж ніяк не якоюсь бізнес-угодою) кроків України з надання дозволів польській стороні на пошукові та ексгумаційні роботи на українській території, і добре б це зробити якомога швидше, оскільки, очевидно, під час виборчої кампанії в Польщі це зробити буде досить проблематично. Варто нагадати, що питання історичної пам’яті для польської сторони залишаються більш ніж актуальними, особливо напередодні президентських виборів. Не дарма в своєму новорічному зверненні до поляків Анджей Дуда нагадав, що в цьому році його країна відзначатиме сторіччя перемоги у Варшавській битві.
В цілому ж, за словами Олени Гетьманчук, і до виборів у Польщі, і після них важливо посилювати ту крихку довіру, яке встановилася між Україною і Польщею після зміни влади в Україні, а не підривати її безглуздими діями або заявами. Зокрема, варто пам’ятати, що Польща – одна з небагатьох адвокатів України в ЄС, яка підтримує наш європейський і євроатлантичний вектор, особливо на тлі заяв французького президента про зближення з Росією. До того ж, в польському МЗС різко відреагували на останні слова Володимира Путіна про Другу Світову війну і поляків.
“Молдавський” сценарій в Україні
Під час інтерв’ю з колишнім міністром закордонних справ Павлом Клімкіним сайт “Сьогодні” запитав, чи можливе повторення молдавського сценарію в Україні, на що дипломат відповів: “Я вважаю, що такий сценарій можливий. Але, я тут акуратну річ скажу: за інших обставини і за іншої позиції, інших зовнішніх гравців”.
Ні для кого не секрет, щодо Молдови ЄС, США і Росія пішли на “договірняк”: лідер проєвропейського блоку ACUM Майя Санду погодилася на коаліцію з соціалістами проросійського президента Ігоря Додона, щоб усунути олігарха Влада Плахотнюка від корупційних потоків і ручного управління країною. Схема спрацювала. У червні після 15-хвилинної телефонної розмови з Вашингтоном Майя Санду пішла в коаліцію з проросійськими силами, ставши прем’єром, а Плахотнюк втік з Молдови.
Але такий “шлюб за розрахунком” проіснував лише п’ять місяців. Уже в середині листопада парламент Молдови з ініціативи соціалістів виніс уряду Санду вотум недовіри, а над країною нависла тінь федералізації, яку для Молдови, як і для України, активно проштовхує Росія.
Восени 2020 року в Молдові пройдуть президентські вибори. Їх дату ще повинен затвердити парламент. Але Ігор Додон вже запропонував провести їх 8 листопада, і в Центрвиборчкомі не проти. Сам Додон, як і Санду, не заперечують, що балотуватимуться. Останні соцопитування показують, що рівень довіри до Ігоря Додона не набагато вищий, ніж до Майї Санду – 37,3% проти 30,3%.
“Зараз основний претендент (на президента – Авт.) – нинішній президент Ігор Додон. Йому вже зараз підіграє Москва, пообіцявши $ 300 млн кредиту. Перемога Додона на президентських виборах, а на додачу вже наявна переважаюча кількість представників Партії соціалістів в парламенті, яка його підтримує, і контроль за силовими структурами суттєво посилять роль Ігоря Додона. В таких умовах політикам, які прагнуть утримати проєвропейський курс Молдови, буде вкрай важко протистояти проросійському розвороту Кишинева”, – сказав сайту “Сьогодні” член правління Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергій Герасимчук.
Ігоря Додона обрали президентом восени 2016 рокуна тлі тотального розчарування жителів Молдови політиками проєвропейського табору через скандал про розкрадання понад мільярд доларів з трьох банків. Кремль ніколи не приховував своїх симпатій до Ігоря Додона і його Партії соціалістів. Свій перший закордонний візит новообраний президент Молдови в січні 2017 року здійснив саме до Москви. А зараз напередодні президентських виборів восени 2020 року Росія готова виділити Молдові кредит в розмірі $ 300 млн на інфраструктурні проекти.
Не виключений і ризик дострокових парламентських виборів у разі відставки нового уряду Йона Кіку (офіційно він безпартійний, хоча був радником Додона). Однак сам Ігор Додон неодноразово висловлювався проти розпуску парламенту і проведення дострокових виборів (чергові повинні пройти у 2023 році). Але в інтерв’ю “Радіо свобода” в кінці грудня Ігор Додон не виключив, що парламентські вибори можуть пройти вже цієї осені одночасно з президентськими.
Доля Лукашенка
Пройдуть в цьому році президентські вибори і в Білорусі. Однак дата поки невідома. Її ще має визначити Палата представників. За словами голови Центрвиборчкому Лідії Єрмошиної, обговорювалася дата 30 серпня, і Олександр Лукашенко не був проти (за Конституцією дедлайн проведення президентських виборів – 6 вересня).
“Я обов’язково запропоную свою кандидатуру, а люди зроблять вибір. Але посинілими пальцями за крісло триматися не буду”, – говорив Лукашенко ще в листопаді минулого року.
Уже заявили про своє висунення і деякі опозиційні кандидати. Однак, за словами експертів, головна інтрига полягає не в тому, хто стане лідером перегонів, а яку позицію займатиме Кремль, який останнім часом не тільки демонструє незадоволеність поведінкою свого союзника, а й навіть виношує недружні плани з втручання у внутрішні справи Білорусі.
Ще в жовтні в інтерв’ю сайту “Сьогодні”директор Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень (Мінськ, Білорусь) Арсеній Сивицький сказав, що на тлі розбіжностей в торговельно-економічній і політичній сферах між Росією і Білоруссю, не виключено, що Кремль нарощуватиме тиск на Мінськ у всіх сферах, особливо напередодні президентських виборів.
“Найголовніші процеси почнуться після президентських виборів – можлива реформа конституції (про що не одноразово говорив і сам Лукашенко – Авт.), а значить, і політичної системи, як наслідок – підготовка інфраструктури для транзиту влади в майбутньому. Очевидно, що Москва втручатиметься в ці процеси, намагаючись нав’язати вигідний для російських інтересів сценарій транзиту, щоб хеджувати ризики втрати свого впливу на Білорусь в середньостроковій перспективі. Очевидно, що такі спроби провокуватимуть додаткову напруженість у відносинах між Мінськом і Кремлем”, – говорив Арсеній Сивицький.
Протягом усього 2019 року Олександра Лукашенко і Володимир Путін намагалися домовитися про Союзну державу (відповідний договір Москва і Мінськ підписали ще в 1999 році). Ініціатива так би і залишилася на папері, якби Росії не потрібно було зміцнити свій геополітичний і військовий вплив в регіоні, природно, за рахунок Білорусі. У Мінську Союзну державу бачать, як поглиблення економічної інтеграції. У Москві, напевно, як створення якоїсь конфедерації з російськими військовими базами на території “братської” Білорусі. Гостро в цьому плані стоїть питання для України, особливо на тлі останніх заяв Олександра Лукашенка про те, що Україна сама спровокувала Росію на агресію.
Тиск Росії зростатиме, особливо на тлі наближення президентських виборів у Білорусі. За словами міністра економічного розвитку Росії Максима Орешкіна, інтеграції двох країн перешкоджають питання щодо газу, нафти і податків. Москва хоче, щоб Білорусь повністю уніфікувала свою податкову систему з російською. У той же час, як сказав сам Путін, Росія не готова субсидувати економіку Білорусі в рамках Союзної держави в повному обсязі, а умовою пільгової ціни на газ він назвав створення спільних органів у сфері економіки.
