Українські чиновники погодилися розпочати переговори з підтримуваними Росією республіками. Альона Гетьманчук коментує ситуацію для Atlantic Council:

“Прямі переговори між Києвом, з одного боку, і т.зв. ДНР і ЛНР, з іншого, були ключовою вимогою Кремля з початку війни у 2014 році. Київ уникав цього сценарію, щоб Росія не могла уникнути відповідальності за свої дії в Україні.

Ідея завжди полягала в тому, щоб Росія не перетворилася з учасника конфлікту на міжнародного посередника, як вона це вже зробила раніше в Молдові. Фактично, відсутність прямих переговорів між Києвом та сепаратистами є однією з найбільших відмінностей між поточним конфліктом на сході України та війною в Молдові на початку 1990-х.

Нова домовленість, досягнута в Мінську 11 березня, є чітким кроком до визнання сепаратистів стороною конфлікту замість Росії. Це неправильний сигнал для української громадськості та всього світу, оскільки він посилює спроби Росії зобразити конфлікт в Україні як виключно внутрішню проблему.

Варто також зазначити, що українська громадськість навряд чи дозволить президенту Зеленському та його головному переговорнику Андрію Єрмаку повністю задовольнити основну вимогу Росії щодо офіційних прямих переговорів між Києвом та сепаратистськими республіками. Населення також не дозволить Росії змінити роль з агресора на посередника. Українці хочуть миру, але ідея миру за будь-яку ціну залишається глибоко непопулярною в українському суспільстві.”

Повний текст статті англійською мовою доступний тут.