Оригінал статті опубліковано на сайті “Українська правда”

У свіжому дослідженні на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) є низка достойних уваги речей. Але сьогодні зверну увагу на два моменти, які б дуже хотілось, щоб не загубились у новинній стрічці. І обидва ці моменти стосуються корупції, чи-то боротьби з нею.

По-перше, боротьба з корупцією чи не вперше виходить в топ-список проблем, які хвилюють українців особисто. Раніше вона постійно називалась українцями в трійці найважливіших проблем, які вони вбачають в цілому для країни, а не персонально для них і їхніх сімей. І це був достатньо показовий момент. Тепер вона фігурує фактично на третій позиції разом з війною на Донбасі як найважливіша особиста проблема для чверті українців (після росту цін та тарифи на житлово-комунальні послуги). Важливо зауважити, що йдеться саме про корупцію у державних органах. Тобто, спроби зліпити корупціонерів з антикорупційних активістів явно не увінчались успіхом. Натомість є дуже обережні підстави вважати, що українці нарешті почали розуміти, що корупція – це “не там далеко у верхах, і мене це не стосується”, а щось таке, що прямо чи опосередковано впливає на рівень життя мій і моєї родини. Очевидно, потрібні й надалі кампанії, які на пальцях пояснюють такі речі.

По-друге, дещо несподіваний рівень нетолерантності українців до тих політиків, які не підтримуватимуть антикорупційних реформ, на кшталт запуску роботи Антикорупційного суду. Майже половина опитаних (47%) вважають, що в такому разі міжнародна спільнота має запровадити проти українських псевдо реформаторів і псевдо борців з корупцією у владі санкції. Ще майже сорок відсотків вважають, що треба карати грошима – чи то у вигляді припинення надання позик МВФ, чи просто поставити хрест на фінансовій допомозі Заходу для Україну. Очевидно, затяжний і явно не виграшний для української влади пінг-понг з Антикорупційним судом, наступ на антикорупціонерів, котрий у публічному дискурсі витіснив наступ на корупціонерів, зневіра у справедливе правосуддя, відчуття несправедливості на фоні новин про статки і стиль життя політиків першого ешелону зробили свою справу: українці дають Заходу карт-бланш на боротьбу з тими, хто не бореться з корупцією.

Важливий нюанс з розряду “ми здогадувались, але не могли довести”: найбільший рівень відповідальності за антикорупційну реформу, згідно з цим же дослідженням, українці покладають на Президента країни (40%).