Одним із невід’ємних елементів сталого миру в Україні та Європі є забезпечення сталої безпеки України. У самій Україні сформувався політичний та суспільний консенсус, що така безпека може бути забезпечена винятково через членство України в НАТО, підтримка вступу до якого в українському суспільстві й надалі тримається на дуже високому рівні – близько 80%. Понад те, переважна більшість українців вважає членство в НАТО важливішим, аніж навіть членство в Європейському Союзі. Попри активні обговорення і навіть окремі спроби реалізувати на практиці різні безпекові моделі, українці вважають саме НАТО найбільш надійною безпековою моделлю для України.

Водночас безальтернативність членства в НАТО не означає закритість до обговорення та – понад те – залучення окремих елементів безпекових моделей на етапі до вступу в Альянс і навіть після вступу до НАТО. Тобто, у цьому випадку можна говорити про розробку моделі “НАТО плюс” для України.

У своїй новій аналітичній дискусійній записці на тему безпекових опцій для України Центр «Нова Європа» вирішив відповісти відразу на кілька питань:

– Чому Україна залишається настільки відданою саме ідеї членства в НАТО як найбільш надійній чи навіть безальтернативній безпековій моделі?

– На чому ґрунтується переконання України, що питання запрошення та розробки алгоритму вступу України до Альянсу мають фігурувати на порядку денному діалогу з Альянсом навіть в умовах триваючої війни?

– Які елементи інших безпекових моделей можуть бути «запозичені» Україною до моменту вступу України до НАТО чи навіть після приєднання до Альянсу?

Щоб комплексніше відповісти на ці питання, наші експерти детально проаналізували кілька безпекових моделей, які найбільш часто обговорюються в міжнародному дискурсі – як на рівні політичного істеблішменту, так і в медіа. А саме: чотири безпекові моделі – південнокорейську, ізраїльську, тайванську та західнонімецьку (поступове приєднання до НАТО).

Ключові висновки:

• Усі наявні безпекові моделі є «зав’язаними» на Сполучених Штатах, але США не відразу погоджувались на них. Більшість проаналізованих моделей демонструють, що потрібен був час і неймовірні дипломатичні зусилля, аби переконати Вашингтон у впровадженні моделей, які сьогодні, через багато десятиріч із моменту їх запуску, виглядають як цілком природні чи навіть ініційовані Вашингтоном.
• Москва завжди була проти, але страх не сковував Вашингтон. Чимало безпекових моделей реалізовувались в умовах жорсткої опозиції з боку Кремля, однак у Вашингтона та інших західних столиць не бракувало відваги втілювати рішучу політику.
• Україні пропонують «неповноцінні» моделі. Коли західні політики, дипломати чи експерти сьогодні обговорюють одну з цих моделей як найбільш релевантну для України і навіть альтернативну до НАТО, вони зазвичай пропонують модифікований варіант моделі – її «обрізану» чи скорочену версію.
• Власна армія та ВПК. Незважаючи на безпекові гарантії від США (у випадку Південної Кореї), членство в НАТО, чи де-факто союзницький характер безпекової співпраці (Ізраїль та Тайвань), кожна зі сторін сфокусовано займалась розбудовою власної армії та військово-промислового комплексу (ВПК), зокрема і завдяки фінансовій підтримці США, а також економічному розвитку, який збігся у часі – вочевидь, невипадково – з покращенням безпекової ситуації.
• Ціна має значення. Запроваджуючи чи удосконалюючи кожну з безпекових моделей, США (та союзники) виходили не в останню чергу з фінансових міркувань – наскільки та чи інша модель буде коштовною, і якими є шляхи оптимізації без впливу на ефективність моделі.
• Моделі переважно не є статичними. Більшість проаналізованих моделей не виникали відразу у тому вигляді, в якому ми їх знаємо сьогодні. Вони переважно були модифіковані та змінені у часі.
• Ізраїль добре, але НАТО краще.  Загальнонаціональне опитування, проведене Info Sapiens на замовлення Центру “Нова Європа” в листопаді 2023 року, показало, що українці посеред усіх запропонованих безпекових моделей найбільш прихильно ставляться до НАТО, навіть якщо захист 5 статті розповсюджуватиметься поступово (тобто по суті йдеться про західнонімецьку модель).

Повний текст дискусійної записки доступний українською тут.

Дискусійна записка також люб’язно опублікована виданням “Дзеркало тижня”.

Автори: Альона Гетьманчук, директорка, Центр «Нова Європа», Лео Літра, старший аналітик, Центр «Нова Європа», Наталія Бутирська, експертка з питань Східної Азії, Юрій Пойта, запрошений науковий співробітник Інституту досліджень національної оборони та безпеки (INDSR) у Тайбеї, Сергій Солодкий, перший заступник директора, Центр «Нова Європа».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».