Березень-червень 2018

Позитивнi бали: +26

Негативнi бали: -6

Загалом: +20

TRUMAN Index: +1,0

РЕЗЮМЕ ВІДНОСИН

Останній квартал в українсько-американських відносинах був своєрідним тестом на міцність встановленого вже за адміністрації Трампа діалогу між Києвом та Вашингтоном. Виник серйозний ризик обнулення багатьох зусиль української сторони на американському напрямі. Зміна керівництва Ради нацбезпеки та Державного департаменту, попри оптимістичні прогнози Києва, наразі не дала очікуваних результатів. Дональд Трамп за наявності оновленої команди зміг зайняти самостійнішу лінію, зокрема і в критично важливих для України питаннях – підтримка США територіальної цілісності України та збереження солідарної трансатлантичної позиції щодо Росії. На тлі заяв про повернення Росії до G7 та ймовірних висловів щодо належності Криму дещо девальвувалося надходження в Україну довгоочікуваних комплексів Javelin.

Драйвером діалогу між Україною та США в останньому кварталі був Державний департамент. Відбулося два візити – Курта Волкера та Весса Мітчелла в Україну. США відвідали Арсен Аваков та Андрій Парубій. Держдепартамент обрав проактивну позицію і це підкріплювали відповідні заяви його речника – в питанні скасування електронних декларацій для антикорупційних активістів, а згодом щодо створення Антикорупційного суду.

Значно більше, ніж за часів Обами, складається враження двох американських політик щодо України: США загалом і президента США зокрема. Схоже, українській стороні за президентства Дональда Трампа варто бути готовою до ефекту «американських гірок» у відносинах зі Сполученими Штатами: коли позитивні рішення та заяви Вашингтона змінюватимуть негативні.

ХРОНIКА ВIДНОСИН

ПОЛIТИЧНИЙ ДIАЛОГ

В останньому кварталі помітним було уповільнення політичного діалогу між Україною та США на найвищому рівні. Це, очевидно, пов’язано передусім з іншими пріоритетами в зовнішньополітичному порядку денному президента США (угода з Іраном, Північна Корея тощо). Питання України, між тим, актуалізувалося в міру підтвердження Білим Домом намірів провести саміт на рівні Трампа та Путіна в липні цього року.

Саме у звітний період відбулася зміна радника з питань національної безпеки США та державного секретаря США. Номінація на ці посади Джона Болтона та Майка Помпео чітко підтвердила певні припущення: Трамп планує адаптувати радників під свою політику, а не свою політику під радників. Деякі експерти, що обізнані з планами Болтона, від початку стверджували: для останнього головним завданням буде не нав’язувати свій порядок денний в Овальному кабінеті, а завоювати довіру Трампа на новій посаді й імплементувати його політику. Це при тому, що сама посада радника передбачає надання порад президенту, а не просто сумлінне виконання його лінії. Помпео за останній рік здобув репутацію члена адміністрації, що не суперечить президенту. За припущеннями багатьох експертів, саме цим не в останню чергу він завоював симпатію Трампа. Але насправді новий радник з нацбезпеки та держсекретар могли б принести істотну додану вартість у питанні стримування Росії, якби разом з міністром оборони Джімом Меттісом кооперували і координували зусилля для стримування Трампа. Іншими словами, щоб стримати Росію, потрібен хтось, хто спершу стримає Трампа щодо Росії.

У Києві обидві кандидатури зустріли стримано позитивно. Репутація «яструбів», яку завоювали Болтон і Помпео зокремай щодо путінської Росії, була достатньою для попередніх висновків, що вони не будуть гіршими за попередників – Герберта МакМастера, який чудово розумів і докладно вивчав гібридні загрози Росії, а також Рекса Тіллерсона. Крім того, з Болтоном вже був налагоджений контакт по лінії його ангажування на гонорарній основі в заходи Пінчука – щорічну конференцію в Києві у вересні 2017-го та робочий ланч у Мюнхені в лютому. В цьому разі не йдеться про особливу далекоглядність українського олігарха: з перших днів після президентських виборів у США медіа називали Болтона одним з кандидатів на важливі посади в Адміністрації Трампа (зокрема і в Держдепартаменті).

Щодо Помпео, то він, будучи номінованим на посаду Держсекретаря, але ще залишаючись керівником ЦРУ, навесні навіть відвідав без афішування Україну, де мав зустрічі з головними політичними фігурами, що відповідають за безпекові питання. Інсайдери стверджують: Помпео як майбутній шеф американської дипломатії хотів особисто познайомитися з ситуацією в Україні, зокрема в контексті війни на сході (відомо, що Помпео серйозно готувався до посади Держсекретаря). На відміну від його таємного візиту до Північної Кореї, про який потім активно писала американська преса і президент Трамп у Твіттері, про візит в Україну публічно не повідомляли. Лише на слуханнях у комітеті з закордонних справ Палати представників у травні Помпео обмовився, що на посаді голови ЦРУ мав змогу відвідати Донбас, але жодних подробиць не озвучив. Один з українських високопосадовців, що зустрічався з Помпео, сказав: його американський співрозмовник мав цікаві ідеї щодо можливого врегулювання ситуації на Донбасі. А очільник одного з відомств, який також мав зустріч із Помпео, повідомив не під запис, що після призначення Болтона і Помпео «ми почуваємося більш захищено».

Водночас, різка зміна важливих фігур в адміністрації США поставила Україну (як і багатьох інших партнерів Вашингтона) перед викликом постійно інвестувати час, ресурси й енергію в те, щоб вибудовувати персональні стосунки з представниками адміністрації Трампа, яких будь-коли можуть змінити. Ніколи не знаєш, хто завтра лишиться, а хто (в кращому разі) працюватиме в якомусь аналітичному центрі чи університеті. Таких часових ресурсів було вкладено чимало, зокрема, в розвиток відносин із держсекретарем Тіллерсоном. Так, під час останньої офіційної зустрічі на найвищому рівні між США та Україною в січні Петро Порошенко присвятив чимало часу, щоб розповісти Тіллерсону про інституційні межі українсько-американських відносин. За словами українського президента, було навіть домовлено про проведення Українсько-американської комісії зі стратегічного партнерства в березні. Нагадаємо, останнє засідання в рамках цієї комісії відбулося в 2011-му. Українська сторона не втрачає надії відновити її роботу ще цього року. Проте схильність нової адміністрації Трампа працювати за нестандартними шаблонами, часто в обхід дипломатичної практики, не вселяє великого оптимізму щодо реанімації традиційних дипломатичних механізмів, а головне – їхньої ефективності.

Сьогодні для нас є важливим, чи збереже посаду міністр оборони США Джим Меттіс – можливо, головний промоутер України в нинішньому американському уряді. Останні повідомлення про невдоволення Трампа темпом виконання його політичних рішень з боку Пентагону не є достатньо обнадійливими в цьому контексті. Навіть якщо Меттіс ще певний час залишиться на посаді, його можливості впливати на президента вкрай обмежені. Якщо раніше Меттісу де-факто було видано карт-бланш на розв’язання питань військового/оборонного характеру, нині простежується тренд на ухвалення одноосібних рішень Білим Домом (припинення військових навчань з Південною Кореєю тому приклад). Така ситуація не може не насторожувати Київ.

Ще одна причина, чому призначення Помпео і Болтона викликало здебільшого позитивні відгуки в кабінетах української влади: обох цих політиків можна віднести до умовної групи «безпековиків», а не «реформаторів». Тобто тих, для кого питання безпеки України, зокрема в контексті агресії Росії, є зрозумілішими і ближчими, ніж питання реформ та антикорупції. Очевидно, це могло стати ще одним неправильним сигналом для тих представників української влади, яких дратує підхід до України виключно з позиції відповіді на питання: бореться чи не бореться з корупцією.

Між тим, користуючись низькою пріоритетністю питання реформ і антикорупції в Україні особисто для президента Трампа (як і України загалом), Держдепартамент США в останньому кварталі обрав дуже чітку й гучну позицію щодо реформ в Україні, зокрема в царині актикорупції. Особливий наголос було помітно на двох питаннях: 1) скасування е-декларацій для антикорупційних активістів (наразі безрезультатно); 2) створення Антикорупційного суду, згідно з рекомендаціями МВФ. США активно працювали як по двосторонній лінії, так і по лінії Групи підтримки реформ в межах G7 (переважно успішно). Низка джерел стверджує: позиція посольства США в Україні теж набула ваги у Вашингтоні – часто саме її відображено в публічних заявах Держдепартаменту, яких за останній квартал щодо України озвучено чимало з різних приводів (див. Хроніку подій у відносинах).

Боротьба з корупцією в Україні набуває нового значення. Як ми й передбачали в попередніх випусках TRUMAN Index, навіть якщо для президента США це питання не має принципово важливого значення, він може використовувати недостатні зусилля Києва щодо боротьби з корупцією як привід відмовити йому в підтримці чи, принаймні, поставити таку підтримку під питання. І вже ставить, якщо відповідають дійсності його заяви на зустрічі лідерів G7. У них Трамп на захист своєї позиції щодо повернення Росії до «сімки» розповідав західним лідерам, що Україна – одна з найкорумпованіших країн світу.

Досить новим, але важливим напрямом співпраці по лінії Держдепартаменту США було модераторство з боку американських дипломатів у врегулюванні кризи в стосунках між Україною та Угорщиною. Потреба залучити американських фасилітаторів (у ранзі заступника держсекретаря США Весса Мітчелла і навіть держсекретаря Майка Помпео) виникла, коли українські дипломатичні ресурси було вичерпано, а Угорщина й надалі була налаштована блокувати діалог Україна-НАТО, зокрема на рівні проведення Комісії Україна-НАТО (КУН) на Брюссельському саміті Альянсу. Ще в лютому відбулася зустріч Весса Мітчелла з Павлом Клімкіним та угорським міністром Петером Сійярто. За даними з дипломатичних джерел, американські переговірники досить чітко дали зрозуміти, наскільки небажаним є сценарій подальшого блокування Будапештом відносин Україна-НАТО і чим це може загрожувати угорсько-американському діалогу. Начебто певне пом’якшення позиції Угорщини відбулося лише в травні, після розмови з угорським міністром ще й Майка Помпео, хоча Комісія Україна-НАТО розблокована так і не була. За певною інформацією, українська сторона розглядала можливість залучення «фасилітаторського» потенціалу США і в разі подальшої ескалації у відносинах України та Польщі.

Загалом варто зазначити: США всіляко сприяли, щоб Україна була представлена на саміті НАТО в Брюсселі. Крім розв’язання питання з Угорщиною, вони брали активну участь у розробці закону про національну безпеку України (ще одне неформальне побажання Альянсу для проведення КУН у Брюсселі) і всіляко заохочували його ухвалення зі збереженням всіх критичних зауважень з боку НАТО. В середині березня посол США разом з головою представництва ЄС, головою представництва НАТО в Україні та головою Консультативної місії Європейського Союзу в Україні підписала листа до українського керівництва. У ньому йшлося про те, що низка положень зареєстрованого президентом законопроекту про національну безпеку України суперечить практикам Євросоюзу та НАТО. Зокрема, в листі зазначалося, що законопроект не передбачає парламентського контролю за діяльністю СБУ.

До речі, саме в цьому звітному періоді з вуст офіційних представників США за нової адміністрації чи не вперше пролунала чітка позиція стосовно підтримки членства України в НАТО. «Ми підтримуємо прагнення України щодо членства в НАТО», – заявила постійний представник США при НАТО Кей Бейлі Гатчісон, яка відвідала Київ у квітні.

ВРЕГУЛЮВАННЯ НАВКОЛО ДОНБАСУ ТА КРИМУ

В останньому кварталі дещо відійшло на задній планамериканське посередництво у розв’язанні конфлікту на сході України. Одна з причин – відсутність з російського боку відповіді на пропозиції щодо миротворчої місії, які спецпредставник Курт Волкер ще в січні передав Владиславу Суркову в Дубаї. Російська сторона, нагадаємо, обіцяла надати фідбек у березні. Американці сподівалися, що після президентських виборів у Росії така реакція надійде. Коли ж стало зрозуміло, що Росія ігнорує місію Волкера, а самого спецпредставника США близькі до Кремля російські стратеги звинуватили в «мегафонній дипломатії», Волкер досить відверто заявив про відсутність відповіді з російського боку.

Попри черговий приїзд Волкера в Україну й обговорення теми миротворчої місії на переговорах у Києві, візит було присвячено не поступу у врегулюванні, а насамперед знайомству з гуманітарною кризою на Донбасі. Це вперше спецпредставник США приділив таку увагу саме гуманітарному аспекту конфлікту.

Місія Волкера щодо миротворців на Донбасі ускладнюється не лише відсутністю реакції і відповідної політичної волі Москви. В самих Сполучених Штатах теж додалося маловірів у питанні запровадження такої місії. Новий радник з питань безпеки Джон Болтон – відомий скептик у ставленні до ООН в цілому, і її миротворчих місій зокрема. У своїх попередніх інтерв’ю на цю тему він не приховував негативного ставлення до ідеї місії на сході України, оцінював її як спосіб заморозити конфлікт, а не розв’язати його. За деякою інформацією, скептично до цієї ідеї ставиться й посол США в ООН Ніккі Гейлі та загалом американська місія в Організації. Без підтримки американського представництва ООН годі уявити подальший розвиток цієї ініціативи в ООН у прийнятному для Києва ключі. Бракує підтримки навіть при тому, що першочергова ідея з миротворчою місією ООН вже трансформувалася в гнучкішу ідею з миротворчою місією за мандатом ООН. Це могли помітити ті, хто уважно стежить за заявами Курта Волкера.

В останні місяці в американських і європейських дипломатичних та експертних колах активно обговорювали ймовірний перехід Курта Волкера на іншу посаду. Зокрема, на досить високому рівні в Державному департаменті. Активно розглядають і заміну його російського візаві з обговоренням у пресі цілого списку можливих наступників Суркова. Проте обидва поки залишаються на своїх місцях.

Також американське посередництво дещо зблідло на тлі певного пожвавлення щодо врегулювання на Донбасі з німецького боку. Новий уряд після тривалої коаліціади знову цікавиться питанням розв’язання конфлікту на сході України – не в останню чергу завдяки ентузіазму нового міністра закордонних справ Гайко Мааса, що загорівся ідеєю реанімувати Нормандський формат. Однак і в США, і в Німеччині розуміють: крім браку політичної волі з російського боку, є й обмеження на будь-які компроміси з українського, враховуючи майбутні президентські та парламентські вибори.

В останньому кварталі у Вашингтоні спостерігали за тим, наскільки посилення санкцій щодо оточення Путіна та надання летальної оборонної зброї для України змінить лінію поведінки російського керівництва на Донбасі. Очевидно, висновки невтішні. Цілком ймовірно, Путін відчув слабину в американській позиції і після телефонного запрошення Трампом до двосторонньої зустрічі, російська сторона плекає надії на розв’язання всіх важливих питань у форматі тет-а-тет, а не за допомогою спецпредставників. Після театралізованої миротворчості Трампа на саміті з Кім Чен Ином побоювання щодо її повторення стосовно України посилюються.

В Україні намагалися всіляко применшити значення заяв Дональда Трампа про доцільність повернення Росії до G7, а також його ймовірних висловлювань на вечері з лідерами G7 щодо належності Криму (ними дипломатичні джерела на умовах анонімності поділилися з виданням Buzzfeed News і їх не підтвердили, але й не спростували в Білому Домі). Міністр закордонних справ Павло Клімкін запевнив: слова американського президента, за його інформацією, вирвано з контексту й «тиражувати цих дурниць не варто».

Проте зауважимо: ще від часів передвиборчої кампанії у Трампа сформувалося специфічне ставлення до анексії Криму. З одного боку, він робив відверті заяви про те, що люди в Криму насправді хотіли бути з Росією, чим опосередковано виправдовував анексію. З іншого боку, вже кілька років поспіль він нещадно критикує президента Обаму за те, що дозволив Путіну анексувати Крим. Навіть на зустрічі з Порошенком торік, за свідченням наших джерел, він запитав в українського президента щось на кшталт: «Ви згодні з тим, що Обама подарував Крим Путіну?». Тож якщо простежити всі заяви Трампа на цю тему – публічні і непублічні – складається враження, що за ситуацію з Кримом він воліє засуджувати Обаму, а не Путіна. Зустрічі Трампа та Путіна небезпечні тим, що на них російських президент може й надалі нав’язувати Трампу свій наратив щодо державності України (точніше її приреченості), Криму й розв’язання ситуації на Донбасі. Позаяк Трамп неодноразово демонстрував, що схильний вірити Путіну, і останній, судячи з багатьох ознак, залишається для нього авторитетом, така дискредитаційна кампанія з вуст Путіна може негативно вплинути на подальші відносини Україна-США.

УКРАЇНА В КОНФЛІКТІ США-ЄС

Підзвітний період охарактеризувався напруженням між Сполученими Штатами та ЄС через вихід Трампа з так званої Iранської угоди, а також запровадження додаткових мит на імпорт сталі та алюмінію до США (на рівні 25% та 10% відповідно). Будь-який підрив трансатлантичної єдності від початку російської агресії був більш ніж небажаним сценарієм для України, позаяк ставить під загрозу єдину позицію Заходу щодо дій Росії в Україні і створює вигідне поле для маневру Путіна.

Україна опинилася в досить складній ситуації, коли будь-якої миті їй доведеться стати на бік одного з двох найважливіших партнерів – США або ЄС. Коли йшлося про Iранську угоду, Україна могла просто не озвучувати своєї позиції. Проте в питанні тарифів на сталь та алюміній зробити це складніше, бо Україна сама стала їхньою жертвою ще в березні. Під час зустрічі з канцлером Німеччини у квітні Порошенко та Меркель домовилися координувати позицію в цьому питанні.

Важливо зазначити: нові обмежувальні заходи стосуються 20-25% загального експорту української продукції до США за останні три роки. Продовж них до США експортовано української металопродукції на суму: 2015 року – $119,6 млн, 2016-го – $89,7 млн, 2017 року – $175,6 млн. Водночас Україна не входить навіть до першої двадцятки експортерів металургійної продукції до США. Торік вона посіла лише 24 місце з-поміж усіх експортерів з 256 тисячами тонн цієї продукції, що видається досить непереконливим на тлі майже 6 мільйонів тонн, які експортувала Канада, чи майже 5 мільйонів тонн, що їх експортувала в США Бразилія.

Позаяк рішення президента США передбачає можливість виключення або перегляду ставок додаткового мита для окремих країн за виконання певних умов (загалом їх п’ять), українська сторона активно працює в цьому напрямку. Перші переговори з виключення України з-під дії обмежень відбулися у Вашингтоні на початку червня. Поки, схоже, Україна має намір наслідувати тактику японського прем’єра Абе, який заради збереження безпекового діалогу зі США не вдається до критики протекціоністських заходів Трампа, на відміну від деяких інших світових лідерів.

Подiї у вiдносинах Україна-США (березень – червень 2018). Оцiнка в балах

Повну версію TRUMAN Index №7 (Березень-Червень, 2018) читайте на сайті TRUMAN Agency