Авторка: Оксана Осадча, член Наглядової Ради Центру «Нова Європа», радниця Віцепремʼєрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції (2023-2025), старша національна радниця з політичних питань Представництва НАТО в Україні (2016-2022).
Executive Summary
Відносини Україна–НАТО за останнє десятиліття пройшли суттєву трансформацію – від обережної підтримки оборонних реформ після 2014 року до масштабної координації військової допомоги під час повномасштабної війни. Початковий підхід Альянсу базувався на довгостроковій розбудові оборонних спроможностей, інституційних реформ і наданні переважно нелетальної допомоги. Ця модель дозволила створити фундамент для трансформації сектору безпеки і оборони України, включно з розвитком систем управління, підготовки персоналу та окремих ключових спроможностей. Навіть повномасштабне вторгнення не вплинуло суттєво на підходи Альянсу.
Після 2024 року логіка підтримки поступово змінилася: поряд із програмами реформ і розвитку спроможностей НАТО почало відігравати дедалі більшу роль у координації міжнародної військової допомоги, навчання українських військових і розвитку нових форматів практичної співпраці. Ініціативи на кшталт NSATU, розвиток Comprehensive Assistance Package, запуск JATEC та нових інноваційних програм свідчать про поступовий перехід від обмеженої дорадчої підтримки до активнішої участі Альянсу у забезпеченні обороноздатності України в умовах війни.
Попри зростання практичної співпраці, політична рамка майбутніх відносин залишається невизначеною, що створює розрив між динамікою війни та більш повільною логікою інституційного планування Альянсу. Український досвід високотехнологічної війни, масового застосування безпілотних систем та швидкої адаптації оборонної індустрії дедалі більше впливає на дискусії щодо майбутнього розвитку оборонних спроможностей у Європі.
У цих умовах співпраця Україна–НАТО поступово зміщується від моделі односторонньої допомоги до логіки взаємної стратегічної цінності. Український досвід війни стає джерелом практичних уроків для модернізації підходів Альянсу до оборонного планування, інновацій і стримування, тоді як співпраця з НАТО відкриває для України можливості для розвитку оборонно-промислової кооперації, технологічних партнерств і формування нової архітектури безпеки в Європі.
Рекомендації
- Перейти від моделі «партнерської допомоги» до моделі стратегічної кооперації – від взаємосумісності до взаємокорисності.
НАТО та Україна мають поступово змінювати логіку взаємодії від односторонньої підтримки, яку не завжди Україна потребує, до спільного формування нової архітектури стримування в Європі. Це передбачає більшу участь України у формуванні порядку денного співпраці, а також інституціоналізацію спільних механізмів планування та розвитку оборонних спроможностей для подолання спільних викликів безпеці у євроатлантичному регіоні. Україні ж варто синхронізувати національне оборонне планування з довгостроковою логікою співпраці з НАТО. Навіть в умовах війни Україні важливо сформувати більш чітке бачення розвитку Сил оборони на середньо- та довгострокову перспективу. Наявність стратегічних орієнтирів дозволить союзникам краще розуміти потреби України, підвищить передбачуваність запитів на підтримку та полегшить залучення ресурсів для розвитку оборонних спроможностей.
- Створити спільну платформу стратегічного та capability-based planning.
Україна та союзники могли б започаткувати постійний механізм сценарного моделювання майбутніх конфліктів і розвитку оборонних спроможностей на основі реальних даних сучасної війни. Поєднання українського бойового досвіду з системою оборонного планування НАТО дозволило б формувати більш адаптивні моделі стримування і оборони в євроатлантичному просторі.
- Інституціоналізувати український бойовий досвід у системі підготовки НАТО.
Потрібно розширити участь українських військових у навчаннях НАТО, зокрема у ролі Red Team, а також інтегрувати українські lessons learned у підготовку, планування та оцінювання союзницьких операцій. Це допоможе Альянсу швидше адаптувати свої доктринальні підходи до реалій сучасної технологічної війни. А спроможності Спільного Центру з питань аналізу, підготовки та освіти мають отримати належне фінансування і послідовно розширюватися.
- Створити спільну аналітичну платформу для вивчення Росії та нових форм війни.
Україна та НАТО можуть розвинути системне співробітництво у дослідженні російської військової стратегії, адаптивних моделей ведення війни та інструментів гібридного впливу. У цьому контексті це може стати належною відповіддю на ініціативу Міністра оборони України щодо створення Інституту Росії, який міг би стати центром спільних досліджень щодо російських військових доктрин, економіки війни, механізмів мобілізації та інструментів когнітивної війни. Така платформа дозволила б системно поєднати український досвід війни з аналітичними ресурсами союзників.
- Розвивати оборонно-промислову та інноваційну кооперацію.
Український оборонно-промисловий комплекс дедалі більше розглядається союзниками як партнер у спільному виробництві та розробці оборонних технологій. Ініціативи Build in Ukraine / Build with Ukraine, участь у програмах DIANA, NATO Innovation Fund, а також розвиток окремих треків для України в NSPA можуть створити основу для інтеграції українських технологічних рішень у євроатлантичні оборонні ланцюги та прискорити інноваційні цикли у сфері безпілотних систем, РЕБ та роботизованих платформ.
Повний текст дискусійної записки доступний українською тут.
Медійна версія на сторінках “Європейської правди”.
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки уряду Великої Британії в рамках проєкту «Взаємна трансформаційна сила: змінюючи Україну через співпрацю з ширшою Європою», який імплементує Центр «Нова Європа». Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать автору і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Великої Британії.
