21 вересня у Львові під час Форуму видавців відбулась презентація збірки есеїв інтелектуалів «Нова Європа», яка була ініційована Центром «Нова Європа» та видана «Видавництвом Старого Лева». У цій збірці відомі українці-інтелектуали розповідають про своє бачення України та її місце в Європі. Вони діляться нетривіальними думками, які будуть цікаві і скептикам, і оптимістам, а також тим, хто намагається сформувати власну візію розвитку нашої країни.
До збірки увійшли есеї таких авторів: Альона Гетьманчук, Мирослав Маринович, Дмитро Кулеба, Світлана Пиркало, Олександр Щерба, владика Борис (Ґудзяк), Оксана Пахльовська, Володимир Єрмоленко, Ярослав Грицак, Віталій Портников, Микола Рябчук. Упорядниця Катерина Зарембо.
Учасниками обговорення були Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа»; Мирослав Маринович, дисидент, віце-ректор УКУ; Володимир Єрмоленко, філософ, журналіст; Ярослав Грицак, публіцист, професор УКУ.
«Ми задумали збірку “Нова Європа”, тому що усвідомили: для переважної більшості українців поняття “нова Європа” виглядає дещо лячно, тоді як “стара Європа” – комфортно і навіть ностальгійно. По суті, європейське майбутнє для українців бачиться як минуле ЄС. Те, що для європейців вже ностальгія – для нас переважно ще мрія», – зауважила у своєму виступі авторка ідеї збірки «Нова Європа», директорка ЦНЄ Альона Гетьманчук.
Мирослав Маринович під час обговорення акцентував увагу на зміну парадигм у сучасній Європі.
«Судячи зі змісту книжки, дискусія у ній точиться довкола кількох головних тем, які присутні і в моїй статті. Для мене є однозначним розрив тяглості. Європа вийшла з пункту А, до якого вже не повернеться, і йде до пункту Б, який ще не визначений. Коли змінюються певні парадигми, зазвичай трапляються війни, як те полум’я, в якому згорають залишки минулого і з’являються паростки майбутнього. Вся Європа боїться війни, особливо Західна. Але як це було з радіацією в Чорнобилі, люди не бачать, що війна вже відбувається. У своїй статі я вчергове говорю, що ми зараз маємо не атомну, не нуклеарну війну, а фейкову – в розумінні, що головною вибухівкою є вигадана неправда, яка підриває і руйнує людські душі, робить їх неспроможними розрізнити правду і облуду. І ми поки не спроможні знайти головну відповідь на цей виклик», – сказав віце-ректор УКУ.
На думку Ярослава Грицака, в останній час Європі притаманні кризи, але у цих кризах завжди існують певні позитивні розв’язки:
«Як історик я вважаю, що ніколи не існувало Старої Європи. Це наш конструкт. Насправді це дуже сучасний конструкт – кількох післявоєнних років, коли Україна почала жити ліберальним життям в умовах демократії. Всі головні конфлікти, включно з двома світовими війнами почалися в Європі, а не деінде. І якщо би пішло так далі, як в 20-40-х роках, то Європа була би сталінська або фашистська. Тобто Європа була чорна, побудована не на цінностях, а на інтересах. А Європа інтересів неминуче зазнає кризи, і ми вже зараз її бачимо. Пророцтва про смерть Європи ми чуємо останні 200 років, а вона не помирає і не помирає. Бо все ж Європа – не проблемна конструкція, а кризова. І ця криза завжди знаходить якусь позитивну розв’язку».
Зі свого боку Володимир Єрмоленко вказав на необхідність розширення Європи на Схід в якості противаги розширення впливу авторитаризму:
«У своєму есеї я пишу про те, як Європа формувала образ гідної Європи. Головне для мене це те, що кордони Європи для неї самої – дуже мінливе явище. Коли ми читаємо Мілана Кундеру, то ніби бачимо відображення в дзеркало нас самих. Велич Кундери полягає в тому, що він повернув Центральну Європу на карту світу. Але негативним є те, що він фактично провів кордон на межі радянського союзу. І зараз дуже важко вклинити Україну у цей кордон. Геополітика – це завжди зсування кордонів. Якщо Європа втратить динаміку розширення на Схід, то авторитаризм буде розширюватися далі на Захід. Або Європа, або новий авторитаризм. Може, це надто антогоністична теза, але мені здається, що саме такою є реальність».
