Оригінал статті опубліковано на сайті “Українська правда”

Кандидатуру Майка Помпео зі скрипом, але було затверджено на посаді держсекретаря США. Джон Болтон вже три тижні як працює на посаді нового радника Ради з національної безпеки. Трамп укомплектовує свою команду мрії.

Що цей апгрейд адміністрації Трампа означає для України? Насправді, нічого кардинально нового, але на низку речей в цілому звернути увагу варто.

– Інвестувати час, ресурси та енергію у те, щоб вибудовувати персональні відносини з представниками Адміністрації Трампа стає постійним викликом. Ніколи не знаєш, хто завтра залишиться в обоймі, а хто – в кращому випадку – піде працювати в якийсь аналітичний центр чи університет. Сьогодні людина – коментатор на Fox News, завтра – радник з питань нацбезпеки. Сьогодні може займатись врегулюванням на Донбасі, завтра – опікуватись цілим регіоном.

– До кінця президентства Трампа ми будемо почуватись як на гойдалці – гарні новини з Вашингтона можуть змінюватись тривожними сигналами. З одного боку зніматись неформальне ембарго на “Джавеліни”, з іншого – шукатимуться лазівки для діалогу з Путіним. Немає серйозних підстав стверджувати, що Путін перестав бути для Трампа авторитетом з великої літери. Навіть якщо частіше зі знаком мінус, все одно авторитетом. Імпульс замість позиції. Резонанс замість результату. Це дві речі, які й надалі так чи інакше визначатимуть політику американського президента.

– Системі не вдається цілковито проковтнути Трампа, натомість Трамп й надалі норовить гризнути систему: підлаштувати під себе принаймні ту частину політичного Вашингтона, з якою він вимушений взаємодіяти безпосередньо. Трампізм все ще вірусний. Ті, хто краще адаптуються до системи, а не до Трампа (як Тіллерсон) – списуються з рахунків.

– Є підстави вважати, що за Помпео і Болтона позиція Трампа буде ще більш визначальною та домінуючою, аніж за попередніх радника з національної безпеки та держсекретаря. Близькі до Болтона радники стверджують, що для нього ключовим завданням буде не проштовхувати свій порядок денний в Овальному кабінеті, а завоювати довіру Трампа на новій посаді. Помпео за останній рік став членом адміністрації, який умудрився ніколи не перечити босу і, кажуть злі язики, не в останню чергу саме за це завоював симпатію боса. Немає підстав вважати, що надалі щось зміниться.

– Помпео, як і Болтона, можна віднести до умовної групи “безпековиків”, а не “реформаторів”. Тобто тих, для кого питання безпеки, зокрема в контексті агресії Росії, є зрозумілішими і ближчими, аніж питання реформ і антикорупції. Очевидно, це стане ще одним неправильним сигналом для тих в українській владі, яких дратують американські партнери, які Україну розглядають переважно в контексті “бореться чи не бореться з корупцією”.

-Проблема в тому, що боротьба з корупцією та реформи в Україні зазвичай байдужі для тих американських політиків, для яких байдужа Україна в цілому. Кому Україна небайдужа – небайдужі реформи. Небайдужий Антикорупційний суд. Небайдужі e-декларації для антикорупційних активістів. Наразі ми спостерігаємо за тим, як армія небайдужих в уряді США намагається скористатись низькою пріоритетністю України для Трампа, щоб утримати, а то й посилити реформістський акцент в порядку денному відносин. Позиція посольства США в Україні теж, за наявною інформацією, стає затребуванішою у Вашингтоні й часто відображена в публічних заявах Держдепартаменту.

– Українській владі доведеться прийняти для себе рішення: пробувати й надалі виключно купувати американську підтримку, що де-факто відбувалось останні півроку (вугілля з Пенсильванії, мільярдний контракт з General Electric чи в майбутньому ще трохи Джавелін), чи все ж таки намагатись її заслужити шляхом видимих і на берегах Потомака результатів в сфері антикорупції і відсутності відкатів у тих речах, які вже були зроблені. Купити підтримку – швидко, дієво і часом навіть необхідно в умовах президенства Трампа. Угорщина Орбана, скажімо, теж підписала майже мільярдний в доларовому еквіваленті контракт з General Electric на купівлю турбінного обладнання для атомної станції “Пакш” (подейкують, за кошт російського кредиту). Заслужити і виправдати підтримку – більш надійний та сталий варіант, придатний за будь-якого керівництва у США. Зрештою, вимагає менше ресурсів, які в Україні й так доволі обмежені.