Блог Альони Гетьманчук на Українській правді
Таке складно навіть виписати у будь-якому книжковому сценарії. Так все до болі символічно. З одного боку, “об’єднану Європу” очолила нащадниця роду барона Людвіга Кнопа, відомого підприємця, відомого своєю активною торгівлею з Російською імперією. З іншого – донька одного з перших європейських чиновників, які у 50-х роках минулого століття починали те саме “об’єднання Європи”. А вона сама – переконана євроатлантистка, яка розуміє вагу союзницьких відносини між Європою і США. Це все про нову очільницю Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн. Її сімейна історія – у чомусь відображення настроїв у ЄС: з одного боку торгівля з Росією, з іншого – цінності “об’єднаної Європи”, з третього – підточений Трампом, але все ж стійкий зв’язок із США.
Урсула фон дер Ляєн на чолі Єврокомісії- далеко не найгірший варіант для України. З огляду на ту роль, яку останніми роками грали представники Німеччини у політиці ЄС – і з Берліна, і з Брюсселя – Україна достатньо непогано вже навчилась на різних рівнях працювати з “німецьким Євросоюзом”. Головне, не розгубити цінні кадри, які навчені це робити.
По-друге, фон дер Ляєн – одна з тих політиків, хто досить добре розуміє, хто в ситуації війни Росії з Україною – агресор, а хто жертва. Вона одна з небагатьох членів федерального уряду, хто вголос класифікувала дії РФ саме як агресію. На фоні приходу до влади у ЄС політиків, які не були свідками початку агресії і її найкровопролитніших етапів – це важливе розуміння.
Дехто скаже, а як же її заяви про необхідність діалогу з Росією? Тут важливо зауважити, що фон дер Ляєн, як і чимало інших німецьких політиків, пройшли важливий етап переоцінки свого ставлення до Путіна і РФ. І це відбувалось не за один день чи місяць. Спочатку – більше спроб до діалогу й порозуміння, потім – більше розуміння, що потрібно говорити з позиції сили. Тобто, якщо за основу позиції Німеччини, як і її союзників по ЄС і НАТО брати принцип 3D – defense, deterrence, dialog (оборона, стримування, діалог), то Урсула фон дер Ляєн однозначно належить до тієї когорти політиків, що спочатку з цієї трійки робили акцент на діалозі, а потім еволюціонували в бік стримування і оборони. У її випадку це, зокрема, втілилось в “добро” на розміщення на ротаційній основі німецького контингенту в Литві. Кого нам дійсно важливо остерігатись в ЄС – так це тих, хто 3D трансформував у 1D – виключно діалог. Мовляв, стримуватись і оборонятись якщо і треба, то не від Росії. Крім того, важливо також розуміти, що діалог в розумінні багатьох наших західних партнерів далеко не обов’язково передбачає згоду, як багато хто чомусь вважає в Україні. Він передбачає також і дискусію, і суперечку.
Інше питання, чи ми продовжуємо й надалі оцінювати рівень “проукраїнськості” закордонних політиків на основі принципу: “хто найбільш антипутінський, той найбільш проукраїнський”? І чи підпадає за таким принципом в проукраїнські політики новоспечений об’єкт ностальгії для багатьох в Україні і “класний дядька” для президента Зеленського Жан Клод Юнкер, який влітку минулого року закликав припинити цькувати Росію?
По-третє, Урсула фон дер Ляєн рідкісний випадок серед сьогоднішніх топ-політиків у ЄС, хто не приховує свого позитивного ставлення до ідеї розширення Євросоюзу в принципі. Це особливо дисонує на фоні настроїв навіть того ж великого європейця Макрона, якого мої французькі колеги називають найбільш скептичним до розширення ЄС президентом Франції за всі часи.
По-четверте, євросоюзівська політика є продовженням національних політик країн-членів. Обрання Урсули фон дер Ляєн ще раз підтверджує: щоб мати на чолі ЄС осіб, які розуміють Україну, важливо системно працювати не тільки з лідерами ЄС, а й іншими топ-політиками у країнах-членах. Попри появу нових облич і в європейських країнах, досить часто одні й ті ж політики до пенсії мігрують з однієї важливої посади на іншу як не національному рівні, так європейському. При цьому не забуваючи – Брюссель змінює людей. Досить часто у вигідний для України бік. Дональда Туска важко було назвати найбільш проукраїнським високопосадовцем Польщі, але він однозначно став найбільш проукраїнським президентом Європейської Ради (як він сам зазначив – “проукраїнським маніяком”).
Звичайно, можна було б ще багато розписати і про трансатлантичні переконання Урсули і про її “європеїзовану” позицію по Північному потоку-2. Але важливіше наголосити: діалог України з новими очільниками ЄС зможе бути ефективним, якщо українські очільники зможуть сформулювати чітку візію європейської України принаймні на президентську каденцію Зеленського. Без обіцянок членства, але з чітким орієнтиром і для українського суспільства, і для партнерів у ЄС, президент має донести своє бачення, на якому рівні розвитку має опинитись Україна через п’ять років, порівнюючи з іншими країнами Європи. Адже Україна як нова Польща – це вже давно неактуально і так само нереалістично, як і обіцяне деякими політиками членство в ЄС через п’ять років. Але й європейська Білорусь – це теж не варіант.
