Коментар Альони Гетьманчук для газети “Сегодня”
Незважаючи на те, що офіційне запрошення новообраному українському президенту відвідати Сполучені Штати Вашингтон надіслав ще наприкінці травня, дата візиту досі не підтверджена. Це тривожний сигнал, однак, драматизувати теж непотрібно. Є час грунтовніше підготуватись, оскільки період для візиту надзвичайно складний – в Сполучених Штатах йде передвиборча кампанія.
Додатковий час також дасть змогу краще зрозуміти динаміку кампанії, зокрема в контексті праймеріз у демократів і зрозуміти, який буде розклад на праймеріз у демократів, та які шанси у Джо Байдена бути номінованим кандидатом у президенти від Демократичної партії?
Важка спадщина
Чому це важливо? Тому що, на жаль, у спадщину від гепрокурора Юрія Луценка Зеленському дісталося складне питання щодо розслідувань, пов’язаних якраз з розслідуванням щодо сина Байдена. І, очевидно, Зеленському доведеться мати відповіді на питання щодо цих розслідувань для Трампа, коли він поїде до Вашингтона.
Якщо, наприклад, Джо Байден перестане розглядатись Трампом як його основний конкурент на виборах, це дещо спрощуватиме завдання для налагодження контакту з американським президентом, оскільки “українські розслідування” не вважатимуться настільки критичними для Трампа. Це при тому, що Джо Байден є симпатиком України і найкращим експертом з українських питань серед усіх кандидатів. Отож, час до візиту дає нам час грунтовніше підготуватись до зустрічі і заодно подивитися, як буде розвиватися ситуація з процесом праймеріз в США?
Фактор Росії
Також важливо зазначити, що у питанні візиту українського президента до Вашингтону в оточенні Трампа є кілька умовних таборів. У першому ті, хто воліє, щоби візит відбувся якомога швидше. Це продемонструвало би спадковість американської політики щодо України і її підтримки у контексті агресії Росії.
Представники ж другого табору вважають, що не варто поспішати з цим візитом. Але не з вигідних для України міркувань, мовляв, вони не хочуть, щоб Україна стала предметом внутрішньополітичної боротьби. А з тих міркувань, що вони якраз не дуже хочуть дратувати Путіна додатковим сигналом підтримки України з боку США. Бо в будь-якому випадку цей візит – потужний політичний сигнал незмінності американської політики щодо України. І якщо Трамп приймає президента України в Білому домі, значить він і надалі підтримує Україну у розпочатій проти неї Росією війні. Тобто, Трамп позиціонує себе союзником України, а не незалежним арбітром, чи ще гірше – союзником Путіна в цій історії.
“Північний потік-2”
Санкції щодо “Північного потоку-2” – це та тема, бачення щодо якої у нас з Трампом абсолютно збігається, але бажання швидко діяти – схоже ні. Попри всі заяви, резолюції і законопроекти, ми досі так і не побачили жодних рішучих дій з американського боку, які могли б на практиці заблокувати будівництво чи запуск газогону. Але просто педалювати це питання на переговорах з Трампом не вийде. Потрібно доступно і аргументовано пояснити, як подібні дії Трампа сприятимуть не лише національним інтересам США, але й його передвиборчому порядку денному.
Увага США: купувати чи завойовувати?
І тут ми переходимо до питання так званої купівлі підтримки. Очевидно, що для Трампа є кілька важливих моментів щодо України сьогодні. Перший – Україна, як джерело компромату на його конкурентів, зокрема на Байдена і демократів в цілому. Це надзвичайно погано. Тут нам треба всіляко робити так, щоб це не була єдина асоціація і єдина потреба Трампа в Україні.
Другий момент – це Україна, як перешкода, або як можливість у налагодженні чи перезавантаженні відносин між Америкою і Росією. Трамп сприймав нас, як перешкоду. Хоча насправді це поведінка Росії є перешкодою, бо саме Путін не робить жодного кроку для деескалації (хоча у Вашингтоні щиро вірили, що ледве не на наступний день після обрання Зеленського Путін зробить жест доброї волі і звільнить моряків). Тут треба зрозуміло донести, чому Україна не є перешкодою, а навпаки – щиро бажає допомогти Трампу стати миротворцем напередодні виборів у США і таким чином зробити конкретний внесок у зовнішньополітичну спадщину першого президентського терміну Трампа.
І третій елемент – наші двосторонні відносини, які за нинішнього глави Білого Дому багато чому дійсно відштовхуються від програми Трампа і Стратегії національної безпеки США, що економічна безпека – це національна безпека. Тим паче, ми вже бачимо, що у нього якраз дві ключові теми і передвиборчої кампанії – економіка та міграція.
На жаль, чи на щастя, ми не можемо конкурувати з іншими країнами нашого регіону, з тими ж поляками, які тільки американських систем Patriot купили на $4,8 млрд. Але я думаю, для початку варто не у вигляді намірів, а конкретними діями продемонструвати: ми налаштовані не лише просити, але й купувати американське озброєння, до чого нас американські партнери, власне, неодноразово закликали. Наскільки відомо, перший запит з боку України на придбання через програму прямих продаж Міністерства оборони США зроблений, і це хороший перший крок. Пауза між отримання “Джевелін” і купівлею озброєння в США дещо затягнулась.
Тут ми маємо також подумати над тим, що ми можемо придбати в США такого, щоб це вписувалось і в наші потреби, і було оцінено належним чином у Білому Домі. Що стосується останнього, то у нас був дуже вдалий приклад купівлі пенсільванського вугілля. Так, це не була оборудка століття, але це був дуже правильний хід, бо йшлося про Пенсильванію, про дуже важливий електоральний для Трампа штат. Там був занепад шахт і обіцянки Трампа допомогти. Однак, доцільність цієї купівлі для самої України на тих умовах, на яких це відбувалось, під питанням. Треба думати над win-win оборудкою. Головне – не кількість, головне зробити продуманий перший крок.
