22 листопада, до річниці початку Революції гідності, Центр “Нова Європа” презентував результати всеукраїнського опитування молоді “Українське “покоління Z”: надія чи zрада?”, проведеного компанією GfK Ukraine на замовлення ЦНЄ спільно з Фондом ім. Фрідріха Еберта.
Вступне слово
Марсель Рьотіг, директор представництва Фонду Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі
Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа»
Ключові висновки всеукраїнського опитування молоді
Катерина Зарембо, заступниця директора Центру «Нова Європа»
Обговорення
Олексій Гарань, проф. НаУКМА, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва
Павло Булгак, радник Міністра молоді та спорту України
Єгор Стадний, аналітик-консультант аналітичного центру CEDOS
Богдан Ференс, засновник СД Платформа, Інститут демократії та соціального прогресу
«Молоде покоління країни – це ті, хто творить її історію. Саме так ми повинні думати про молодь України у 2017 році. Наше дослідження розкриває побоювання, прагнення, цінності та спосіб життя української молоді. Це важливі індикатори, що з одного боку демонструють зв’язок із радянським спадком, а з іншого – напрямок майбутнього розвитку суспільства. Результати цього опитування, що дають можливість вписати погляди та оцінки української молоді у загальноєвропейський контекст, інколи досить суперечливі, зовсім не чорно-білі, назвемо це сірою зоною», – зазначив директор регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні Марсель Рьотіг.
Опитування засвідчило, що рівень недовіри до політичних лідерів серед молоді є рекордним — їм абсолютно не довіряють і скоріше не довіряють три чверті молоді України (74%). Лише для 13% політика України на загальнонаціональному рівні є цікавою та дуже цікавою. Бути політично активним важливо для кожного п’ятого українця.
«Недовіра і зневага до українських політиків – це чи найпотужніша ідея, яка об’єднує молодь у всіх без винятку регіонах України. Загалом у нашому дослідженні ми бачимо, що молодь у багатьох питаннях є досить часто дезорієнтованою і часом навіть дезінформованою (зокрема, щодо інтеграції в ЄС та НАТО). Поміж тим, я би стверджувала, що українське покоління Z – достатньо розгублене покоління, але все ж не загублене. Просто маємо більш відповідально не лише вивчати, але й враховувати ті тривожні тенденції, які спостерігаються в настроях та орієнтирах молодих людей в Україні», – зазначила директорка ЦНЄ Альона Гетьманчук.
Представляючи опитування, заступниця директора ЦНЄ Катерина Зарембо розповіла, що лише третина молоді (29%) довіряє ЄС, майже стільки ж (28%) не довіряє і 31% — ані довіряє, ані не довіряє. «Як показали фокус-групи, частково ця недовіра виводиться з переконання, що на Україну в ЄС не чекають, а членство є скоріше мрією, аніж досяжною метою», – пояснила експерт.
«Відповідно, список вимог української молоді до уряду очолює боротьба зі злочинністю та корупцією — 70% респондентів вважають, що уряд повинен займатися передусім цим. Другу та третю сходинку в списку вимог до уряду обіймають економічне зростання та розвиток (68%) і скорочення безробіття (66%)», – розповіла Зарембо.
Опитування показало, що більшість молодих українців (61%) вважає, що саме Росія несе відповідальність за розпалення збройного конфлікту на Сході України. На Україну таку відповідальність покладають лише 5%. Однак варто зауважити, що саме на Півдні й Сході кількість тих, хто не відповів на це запитання фактично рекордна — 51% і 58% відповідно.
Серед найбільших страхів молодих українців — корупція (37%) та війна у регіоні чи у світі (36%), серйозні проблеми зі здоров’ям (34%) та соціальна несправедливість і безробіття (32%).
Завантажити публікацію можна тут
Опитування було проведене у липні-серпні 2017 року. Вибірка становить 2000 респондентів у віці 14-29 років та є репрезентативною населенню України цієї вікової групи. Опитування проведене методом особистого інтерв’ю вдома у респондента. Окрім кількісного опитування, було проведено 4 фокус-групи з молоддю 18-29 років у Львові, Одесі, Харкові та Чернігові. Опитування ґрунтується на методології “Shell Youth Study”, яке проводиться у Німеччині з 1953 року. Аналогічні дослідження також проводилися серед балканських країн, країн Південного Кавказу та Центральної Азії.
