Блог Альони Гетьманчук для “Української Правди”.

Нарешті з’явилась можливість написати кілька слів по вчорашній зустрічі в Києві з прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте, у якого з нинішніх лідерів ЄС чи не найдовша історія взаємовідносин з Україною з дуже різними епізодами. Та й взагалі, безвідносно персонально до Рютте, Нідерланди самі по собі є дуже цікавим кейсом для України, який потрібно тримати постійно на радарі, якщо хочемо реально вступати до ЄС і, сподіваюсь, в майбутньому і до НАТО (до речі, у дипломатичних колах ходять чутки, що Рютте не проти був би в якийсь момент обійняти пост генсекретаря НАТО). Нідерланди належать до тих західних країн, в яких дуже прогресивна позиція по постачанню важкого озброєння України (вони шостий постачальник такого озброєння у світі та саме їхнє рішення передати Україні німецькі гаубиці спонукало і Німеччину зробити те ж саме), але водночас вкрай стримана позиція щодо майбутнього членства в ЄС. Аж до того стримана, що вони були останніми в Євросоюзі, хто дав зелене світло для статусу кандидата України в ЄС на червневій Раді.

На зустрічі з Рютте мені важливо було донести кілька месиджів як по військовий підтримці, так і по ЄС.

Зокрема, важливо було донести, що стратегія дозованої військової підтримки, яку сповідують в багатьох західних столицях, веде не до перемоги України, а до затяжної війни з новими жертвами і руйнуваннями. Адже повномасштабна війна вимагає такої ж повномасштабної, а не дозованої як сьогодні, відповіді. Причому наші військові мають отримати перевагу на полі бою в межах наступних місяців, а не наступних років.

Такий підхід відповідає і очікуванням нідерландського суспільства. Довела до відома Рютте, що наразі, згідно з опитуваннями, здійсненими на замовлення Центру “Нова Європа” у Нідерландах в минулому місяці, 62% голандців вважає, що метою підтримки їхньою країною України має бути поразка Росії і звільнення Україною окупованих територій. Це помітно більша цифра, аніж у Франції і особливо Німеччині, де ми також робили аналогічні опитування. Склалось враження, що Рютте не здивували подібні настрої співгромадян. Хоча для мене особисто було приємним здивуванням в якийсь момент дізнатись, що симпатію до України відчувають цілих 91% голандців – знову ж таки значно більше, ніж в багатьох країнах ЄС. У Гаазі у мене з колегою навіть трапився курйоз – коли ми шукали посольство України, то не відразу змогли його ідентифікувати, адже великий український прапор – аналогічний як на посольстві- майорів на кожній будівлі на вулиці, на якій знаходиться наша дипмісія.

Щодо ЄС, мені важливо було не лише подякувати за те, що Нідерланди, як і обіцяли їхні політики та дипломати на наших з ними зустрічах у Гаазі, не стали єдиною країною в ЄС, яка б заблокувала українське кандидатство. І не тільки донести месидж, що ми свідомі того, що є конкретні речі по реформах, які ми в Україні маємо зробити, щоб рухатись вперед. Але й те, що нам би дуже не хотілось потрапляти в балканську пастку – десятиріччями вести переговори і при цьому не наблизитись суттєво до членства. Відповідно, в рамках загальної реформи ЄС намагалась пояснити прем’єру, наскільки важливо модернізувати і процес приєднання нових членів до ЄС.

Взагалі, після зустрічі склалось враження, що у західних столицях лише посилилось переконання, що, як люблять казати американці, цілком можливо йти і жувати гумку одночасно: тобто Україна має одночасно боротись за своє виживання на полі бою і за своє майбутнє “на полі” реформ, скільки б ми не пояснювали, що спочатку треба відбити агресора, бо якщо не буде України, то не буде власне чого реформувати. Відповідно, пиатння на кшталт призначення керівника САП – абревіатура, яку вже добре знає і прем’єр Рютте – будуть звучати у розмовах з Зеленським все частіше, попри війну. І було б добре не доводити ці історії до абсурду. Бо для них реформована Україна – це теж одна з безпекових гарантій, своєрідний запобіжник, що наступні акти агресії будуть неможливими, бо “русский мир” і корупція дуже полюбляють ходити парою.