Медійну версію люб’язно опублікувало видання ТСН.
Україна та інші країни-кандидати продовжують свій шлях до повноправного членства в ЄС, обіцяючи забезпечити швидке впровадження необхідних реформ. Водночас скептики застерігають: прийняття нових членів, насамперед України, потребуватиме колосальних витрат із бюджету ЄС і лягатиме тягарем на нинішні держави-члени. Проте дедалі більше аналітиків та офіційних осіб наполягають на протилежному: справжня ціна – це ціна бездіяльності. Нестабільність на кордонах, втрата геополітичної довіри до ЄС, посилення зовнішніх загроз і поява «сірих зон», куди охоче заходять інші гравці, – усе це може коштувати ЄС значно більше, ніж будь-яка програма інтеграції. Центр «Нова Європа» запитав провідних європейських експертів: що буде коштувати дорожче для Європейського Союзу – розширення чи нерозширення; і чому?
Ключові висновки:
- Нерозширення коштує дорожче, ніж розширення. Фінансові витрати на інтеграцію нових членів є передбачуваними та розподіленими у часі, тоді як стратегічна ціна нерозширення – нестабільність на кордонах, втрата геополітичної довіри та посилення зовнішніх загроз – є значно вищою та непередбачуваною. Крім того, ЄС нестиме витрати на підтримку України. Інституційна інтеграція знижує ці витрати та підвищує їх ефективність, перетворюючи Україну з отримувача допомоги на повноцінного суб’єкта безпеки.
- Україна є стратегічним активом, а не тягарем. Найбільша армія в Європі, унікальний бойовий досвід, технологічний та аграрний потенціал роблять Україну не об’єктом допомоги, а повноцінним партнером, що зміцнює безпеку та потенціал усього ЄС. Стабільна, демократична та економічно інтегрована Україна посилить Спільний ринок, розширить оборонно-промислові можливості Європи, покращить продовольчу та енергетичну безпеку континенту. Питання полягає не в тому, чи має розширення ціну, а яку ціну Європа готова взяти на себе – адже нерозширення ризикує створити суттєво вищі економічні, політичні та безпекові витрати.
- «Сіра зона» є небезпечною як для України, так і для самого ЄС. Тривала невизначеність статусу країн-кандидатів послаблює стимули до реформ, відкриває простір для зовнішнього впливу та підриває довіру до ЄС як гаранта стабільності в регіоні.
- Україна без чіткого європейського напрямку – це безпековий ризик для всього континенту. Відмова від інтеграції означає втрату країни з найбільш мілітаризованим та травмованим суспільством, яке залишиться без орієнтирів. Водночас сучасна війна дедалі більше стає битвою інновацій та промислового виробництва, і ЄС не зможе ефективно протистояти Росії без унікальної української експертизи та досвіду.
- Перспектива членства – найдієвіший двигун реформ. Жоден інший механізм не здатний підтримувати стійкі політичні коаліції та суспільну підтримку глибоких реформ так, як реальна перспектива вступу до ЄС. Часткова інтеграція без членства не замінює цей ефект.
- Розширення можливе лише за умови реформ – як всередині ЄС, так і в країнах-кандидатах. Попри стратегічну необхідність інтеграції, країни-кандидати не можуть нехтувати виконанням вступних критеріїв. Впровадження змін у сфері “Основ” залишається обов’язковою умовою, щоб довести інституційну спроможність та унеможливити відкат реформ після вступу. Водночас без реформування власних процесів ухвалення рішень та фінансових програм, зокрема Спільної сільськогосподарської політики та Фонду згуртованості, розширення ризикує призвести до паралічу та фінансового краху ЄС.
Штефан Майстер, керівник Центру з питань порядку та врядування у Східній Європі, German Council on Foreign Relations (DGAP), Німеччина
Альтернативи інтеграції України до ЄС та успішному процесу розширення у Східній Європі й на Західних Балканах не існує.Відмова від інтеграції України означатиме для ЄС втрату країни з найбільшою армією в Європі та сильно мілітаризованим і травмованим суспільством внаслідок війни Росії. Це було б не лише втраченою історичною можливістю та величезним шансом для ЄС з погляду оборонного, людського, економічного й енергетичного потенціалу; це також було б небезпечно для Європи – створити таку «сіру зону» у своєму східному сусідстві. Україна без чіткої орієнтації становила б безпековий ризик для Європи. Нерозширення та відмова від інтеграції України призведе до втрати довіри до ЄС не лише у питанні можливості для розширення у майбутньому, але й як до гравця у власному близькому сусідстві. Питання полягає не в тому, чи має це відбутися, а в тому, як швидко і за якими правилами.Україна – це особливий випадок; країна, що більша за будь-яку іншу країну-член, перебуває у стані війни понад 4 роки, зруйнована у багатьох регіонах, а значна частина її населення вже працює та проживає в ЄС. Це означає, що потрібна швидша інтеграція – без жодних поступок у питаннях фундаментальних засад, але з більшою гнучкістю в інших сферах, щоб дати українському суспільству чіткий орієнтир і не втратити динаміку.
Бенжамен Куто, дослідник, Jacques Delors Institute, Франція
Європейський проєкт народжений з попелу війни. Його головна ціль – забезпечити мир, демократію та процвітання на континенті, який пережив найгірші злочини проти людства. Показово, що саме ті регіони Європи, які залишилися поза межами Європейського Союзу, найбільше постраждали від нестабільності та конфліктів. Від колишньої Югославії до Грузії та України – нерозширення мало високу ціну.
Натомість країни, що поступово ставали членами ЄС, пережили безпрецедентний політичний та економічний прогрес. Розширення було вигідним як для старих країн-членів, так і для нових, насамперед завдяки розширенню ринків, зміцненню безпеки та збільшенню геополітичної ваги ЄС.
Новітня історія свідчить, що витрати, повʼяазніь з нестабільністю на кордонах Європейського Союзу, можують суттєво перевищити витрати на розширення. Коли Європа не здатна до інтеграції, їй часто доводиться вирішувати кризи, яких можна було б уникнути. Коли Європа вагається, цей вакуум заповнюють конкуруючі сили.
Країни-кандидати постають перед викликами, які важко подолати самотужки – від російського імперіалізму до нерозв’язаних регіональних суперечок. Перспектива членства в ЄС залишається найпотужнішим стимулом для реформ, примирення та інституційної стійкості. Розширення – це не просто бюджетні витрати, а стратегічна інвестиція. Це найбільш ефективний інструмент Європейського Союзу для просування миру, посилення його геополітичних позицій та творення процвітаючого континенту.
Ієн Бонд, заступник директора, Centre for European Reform, Велика Британія
Загалом розширення має принести величезні переваги для Європейського Союзу – як економічні, так і геополітичні. Водночас якщо ЄС не зможе реформувати власні процеси ухвалення рішень або видаткові програми, такі як Спільна сільськогосподарська політика, розширення може призвести до паралічу та фінансового краху ЄС. Під час попередніх розширень Європейському Союзу у цілому вдавалося реформуватися рівно настільки, аби продовжувати функціонувати; сподіваюся, так буде і цього разу.
Якщо країни-кандидати не сприйматимуть достатньо серйозно необхідність впроваджувати увесь корпус правил ЄС, це становитиме ризик для ЄС як “Спільноти законів”. Після проблем, спричинених Віктором Орбаном на посаді прем’єра Угорщини, усі країни-кандидати повинні продемонструвати, що їхні інституції здатні протистояти будь-якому потенційному авторитарному лідеру.
Врешті-решті існує ризик використання процесу розширення третіми країнами, такими як Росія, для послаблення ЄС – наприклад, сприяючи поширенню антиєвропейських настроїв у країнах-кандидатах або ворожості до країн-кандидатів серед нинішніх держав-членів. Імовірно, Росія намагатиметься підірвати довіру до ЄС як гаранта безпеки своїх членів, продовжуючи атакувати Україну навіть після її вступу до Європейського Союзу. Водночас усі ці потенційні проблеми – це те, до чого ЄС має готуватися і чим має управляти; вони не є підставою для відмови від розширення.
Клара Ліндстрем, дослідниця, Stockholm Center for Eastern European Studies (SCEEUS), Швеція
У довгостроковій перспективі нерозширення, ймовірно, виявиться для Європейського Союзу значно дорожчим, ніж розширення.
Розширення передбачає реальні фінансові витрати. Розширення фондів згуртованості, сільськогосподарської підтримки та інституційної спроможності потребує політичних компромісів та бюджетних ресурсів. Однак ці витрати є керованими, поетапними та значною мірою передбачуваними.
Ціна нерозширення більша, адже вона має стратегічний, а не лише фінансовий вимір. Залишити країни-кандидати у тривалій “сірій зоні” підживлюватиме нестабільність на кордонах ЄС, послаблюватиме стимули до реформ, створюватиме можливості для зовнішніх акторів розширювати свій вплив та підриватиме геополітичну довіру до ЄС.
Приклад України дуже показовий. Підтримка України на шляху до Європейського Союзу – це інвестиція у безпеку та процвітання Європи. Стабільна, демократична та економічна інтегрована Україна посилила би Спільний ринок, розширила би оборонно-промислову спроможність Європи, покращила би продовольчу та енергетичну безпеку, а також довгострокову стійкість континенту.
Отже, справжнє питання полягає не в тому, чи має розширення ціну, а які саме витрати Європа готова нести. Розширення потребує інвестицій. Нерозширення ризикує породити суттєво вищі економічні, політичні та безпекові витрати – і водночас позбавити Європу багатьох переваг, які може принести саме розширення.
Даніель Шеліговський, керівник програми Східної Європи, Polish Institute of International Affairs (PISM), Польща
Питання розширення ЄС багато в чому зводиться до України, але майбутнє України в Європі треба розуміти набагато ширше, ніж лише членство в Європейському Союзі. Україна стала системним активом Європи: вона створює стратегічну дилему для Росії та вже робить реальний внесок у оборону східного флангу континенту – через свої військові спроможності, досвід і стримувальний потенціал. З цієї причини Європа, включно з ЄС, і надалі нестиме витрати на підтримку України незалежно від офіційного статусу її відносин з ЄС.
Ці витрати не зникли б, якби Україна залишалася поза ЄС. Навпаки, вони, напевно, стануть більшими, якби Україну залишили в нестабільній сірій зоні між Росією та Заходом. Тож головне питання полягає не в тому, “чи буде Європа платити за Україну”, а в тому, “як саме”. Інституціоналізація відносин з Україною відповідала б інтересам Європи, адже допомогла б остаточно закріпити Україну в європейській архітектурі безпеки і поступово зменшити витрати на допомогу – перетворивши Україну з постійного отримувача екстреної підтримки на структурованого партнера і контрибутора європейської безпеки.
Інтеграція України буде дорогою. Але залишення України в “сірій зоні” обійшлося б ще дорожче – стратегічно, політично і фінансово. Водночас ці витрати не лягатимуть виключно на плечі ЄС. Їх нестимуть європейські держави в ширшому розумінні – як члени ЄС, так і країни, що не входять до його складу.
Маттео Бономі, старший дослідник, Istituto Affari Internazionali (IAI), Італія
Справжня ціна нерозширення полягає не у відсутності вступу нових країн, а в появі перманентної “зали очікування”: держав, що глибоко інтегровані з ЄС, але так і не отримують повноцінного членства.
За останні декілька років ЄС розробив сильні інструменти для підтримки економічної інтеграції, інституційного зближення і безпекового співробітництва без офіційного членства. Такі інструменти важливі, зокрема для України, де інтеграція посилює стійкість та відбудову в умовах війни. Водночас вони не можуть замінити того, що історично робило розширення трансформаційним процесом: надійної перспективи вступу.
Перспектива членства – це не лише винагородження країни за виконання реформ; вона втримує політичні коаліції та суспільну відданість, необхідні для подальшого реформування. Гарним прикладом є країни Західних Балкан, де достовірна перспектива вступу залишається найсильнішим рушієм прогресу в питаннях врядування та верховенства права.
Без такої перспективи ЄС, можливо, все ще зможе стабілізувати своє сусідство, управляти кризами та сприяти частковій інтеграції. Проте він ризикує втратити свій найбільш ефективний інструмент для досягнення глибоких та тривалих політичних трансформацій. Довгострокові витрати політичної стагнації, нестабільності та геополітичної конкуренції, ймовірно, перевищили б витрати самого розширення.
Тож, для ЄС головним викликом є не саме розширення, а те, як відкалібрувати процес інтеграції та членства з урахуванням різних реалій у країнах-кандидатах. Інтеграція може сприяти зміцненню стійкості та зближенню; проте лише достовірна перспектива вступу може забезпечити глибші політичні зміни.
П’єр Арош, професор європейської та міжнародної політики, Католицький університет Лілля, Франція
Вступ України – життєво важливий інтерес ЄС. Подобається це ЄС чи ні, але через поєднання російської загрози та відсторонення США він нині опинився – і, ймовірно, ще певний час залишатиметься – у стані геополітичної вразливості. Інтеграція українських Збройних сил в оборонну систему Європи має вирішальне значення, аби Росія не змогла застосувати стратегію «розділяй і володарюй». Якщо така інтеграція не може відбутися всередині НАТО через стриманість США, вона має відбутися в межах ЄС.
Крім того, Україна продемонструвала, що сучасна війна дедалі більше стає битвою інновацій та промислового виробництва. Європейський Союз розпочав роботу над цими викликами, але ЄС не перевершить Росію без повноцінної участі українців та їх унікальної експертизи.
Безумовно, розширення потребуватиме значних витрат з точки зору економічної та фінансової підтримки. Однак саме тому, що Україна є першою лінією оборони Європи, європейцям вигідно підтримувати життєздатність вільної та процвітаючої України – незалежно від того, чи буде вона членом ЄС, чи зовнішнім партнером. Для забезпечення максимальної згуртованості перед обличчям зовнішніх загроз бажано, щоб така підтримка надавалася саме в рамках ЄС.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».
