Коли 21 листопада 2013 року я вийшла на Майдан, то відразу зауважила, що переважно зустрічала там колег, знайомих і друзів з часів Помаранчевої революції. Як деякі самі себе жартома називали, “ветеранів” Помаранчевої революції. Вони не приховували: на Майдан в той дощовий, холодний вечір їх вивела незгода з рішенням уряду Азарова не підписувати Угоду про асоціацію, а тримала до пізньої ночі ще й певна нотка ностальгії за подіями десятирічної давнини.
Не буду приховувати: у той вечір мені відверто бракувало на Майдані молоді, тих, кого сьогодні називають поколінням Z. Вже тоді подумалось: невже ми наближаємось до реалій, схожих на Балканах, де найбільші прихильники Європейського Союзу – це люди середнього віку, а двадяцятирічні надають перевагу чомусь більш позамейнстрімовому? Мої побоювання не виправдались: молодь згодом приєдналась до Євромайдану.
Та й досі, як підтвердило презентоване нами сьогодні дослідження цінностей і орієнтирів української молоді (на основі соціологічного опитування та фокус-груп в регіонах), наше покоління Z залишається менш євроскептичним, аніж їхні однолітки в багатьох країнах Європи. Так, скажімо, 60% людей у віці від 14 до 29 років надалі підтримують членство України в Євросоюзі. Але цікаво інше: 30% – не довіряють Європейському Союзу. Головна “претензія” у них до ЄС – він, мовляв, не хоче бачити Україну в своїх членах. “Україна – не з тих країн, які беруть Євросоюз”, – як ретранслював дещо приречений настрій свого покоління один з учасників нашої фокус-групи. 55% молодих людей вважає, що саме перспективою членства ЄС міг би простимулювати процес реформ в Україні. Це ще раз, до речі, підкреслює, наскільки сигнал від ЄС про перспективу членства для України є не просто чиєюсь дипломатичною чи політичною примхою. Важливо також, що Схід України залишається єдиним регіоном, де опонентів членства України в ЄС навіть серед молодих людей більше, ніж прихильників (44% проти 33%).
Найбільшим викликом для розвитку України молодь, натомість, вважає російське вторгнення (59%). Виявилось, що 65% молодих українців переконані, що Україна та Росія перебувають у стані війни. Ще 61% вважає Росію відповідальною за розпалювання збройного конфлікту на Донбасі, у той час, як Україну – лише 5%. Однак, важливо зазначити, що майже 60% молоді на Сході України відповіли, що не знають відповіді на питання, хто відповідальний за початок війни. Судячи з результатів фокус-груп, ризикну припустити, що в цьому “незнанні” вагому роль відіграє фактор страху. Очевидно, молоді люди просто боялись дати “неправильну” відповідь.
Отож, якщо говорити про справді об”єднуючу ідею для молоді з усіх регіонів України – то це, на жаль, не Європейський Союз. Крім банального виживання, це, швидше, недовіра, чи навіть зневага, до усіх без винятку політиків, якою просто просякнуті відповіді на питання про всі біди і проблеми України в усіх без винятку регіонах.
З того, що мене надихнуло у цьому дослідженні, то попри всі панічні настрої, переважна більшість молодих українців (72%) не мають планів емігрувати з України. Крім того: така ж переважна більшість молоді переконана, що за 10 років вони житимуть в Україні краще, ніж сьогодні, як і українське суспільство в цілому. Тобто, того рівня зневіри у своєму майбутньому і майбутньому України, який спостерігався, скажімо, напередодні Революції гідності принаймні серед молодих людей ми не бачимо. У традиційному українському змаганні “зневіри проти віри” перемагає перемагає поки “віра”. Принаймні серед молоді. А це дає додаткові підстави вважати, що покоління Z хоч і достатньо розгублене покоління, але точно не загублене покоління.
