Від початку повномасштабного російського вторгнення Японія, Республіка Корея та Тайвань стали важливими партнерами України в Азії, забезпечуючи послідовну допомогу у фінансовій, економічній та гуманітарній сферах. Підтримка України стала не тільки проявом солідарності з боку азійських демократій, але й усвідомленням взаємозалежності між безпекою Європи та Східної Азії, що ґрунтується на сприйнятті російського вторгнення як порушення міжнародного права і неприйнятного прецеденту силової зміни кордонів. До того ж, ця підтримка стала частиною скоординованої політики США та інших західних демократій, спрямованої на підтримання міжнародного порядку, заснованого на правилах, і протидію авторитарним викликам.

Однак за понад чотири роки війни умови, в яких формувалася ця підтримка, суттєво змінилися. Вона дедалі більше залежить від поєднання внутрішньополітичної динаміки та зовнішньополітичного середовища. Поглиблення стратегічної координації між Китаєм та РФ, посилення загроз з боку КНДР на тлі військового союзу з Росією, війна на Близькому Сході та пов’язані з нею ризики для енергетичної безпеки, а також зміна підходів Вашингтона як до підтримки України, так і до союзницьких зобов’язань загалом, формують для азійських партнерів України більш складний контекст ухвалення рішень. У цих умовах підтримка України дедалі більше визначається не лише оцінкою російської агресії як порушення міжнародного права, а й балансом власних безпекових та економічних пріоритетів.

Це актуалізує питання стійкості підтримки України з боку азійських партнерів. Ключовим завданням для України стає не лише збереження вже досягнутого рівня взаємодії, а й формування довгострокової стратегії, заснованої на спільному розумінні загроз та конвергенції стратегічних інтересів і взаємовигідної практичної співпраці.

Дослідження аналізує, як зміни у міжнародному середовищі впливають на політику Японії, Республіки Кореї та Тайваню щодо України, чому їхня підтримка не є даністю та які підходи можуть сприяти її зміцненню в довгостроковій перспективі.

Асиметрія підходів і геополітичні рамки

Від початку повномасштабного вторгнення підтримка України з боку азійських демократій набула безпрецедентного рівня. Тодішній прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда вклав значний дипломатичний капітал у формування стійкої мережі допомоги Україні, сформулювавши тезу про те, що «Україна сьогодні може бути Східною Азією завтра», яка відобразила зростаюче усвідомлення єдності європейського та індо-тихоокеанського театрів безпеки. З точки зору Японії, надання допомоги Україні є важливим елементом підтримки міжнародного порядку, заснованого на правилах, та засудження будь-яких спроб односторонньої зміни статус-кво силовим шляхом. Займаючи проактивну позицію на підтримку України, Японія також розглядає її як інструмент зміцнення взаємодії з державами-однодумцями та підвищення стійкості механізмів міжнародної координації у разі виникнення майбутніх кризових ситуацій у регіоні.

На сьогодні Японія посідає особливе місце як один із ключових міжнародних партнерів України та найбільших донорів фінансової, гуманітарної й технічної допомоги. Сукупний обсяг наданої допомоги з 2022 року перевищує 15 млрд доларів і включає бюджетне фінансування, гуманітарні програми та проєкти відновлення. Окремо у 2026 році передбачено новий пакет підтримки обсягом близько 6 млрд доларів, спрямований на відновлення критичної інфраструктури та енергетичного сектору України, а також на реалізацію гуманітарних і технічних проєктів.

Токіо утримується від надання летальної зброї через конституційні обмеження, натомість у межах підтримки України здійснила низку винятків із традиційної післявоєнної практики, зокрема надала нелетальну військову допомогу, спеціалізовані транспортні засоби, реалізує програми розмінування, розвинула супутникову та розвідувальну співпрацю, здійснює реабілітацію українських військових, а також долучилася до координаційних форматів безпекової підтримки через ініціативи НАТО. Нещодавно Японія приєдналася до механізму PURL та виділила перші 14,6 млн доларів США на закупівлю нелетальної зброї. Міністерство оборони Японії також уперше направило чотирьох офіцерів — двох із Сухопутних сил та по одному з Повітряних і Морських сил — до Командування НАТО з надання безпекової допомоги та підготовки для України (NSATU) у Вісбадені. Офіцери координуватимуть постачання обладнання та навчання українських військових, не беручи участі у бойових операціях.

Підтримка Республікою Кореєю України значною мірою зумовлена її союзницькими зобов’язаннями перед США, поглибленням безпекової взаємодії із західними партнерами та неприйняттям застосування сили для зміни міжнародно визнаних кордонів, однак має свої обмеження. Особливо це набуло вираженого характеру з приходом до влади представника прогресивної Демократичної партії Лі Чже Мьона. За президентства Лі Чже Мьона політика Сеула щодо України набула стриманого характеру: він уникає активної взаємодії з Києвом, а політичний діалог на найвищому рівні між державами перебуває на низькому рівні. При цьому, Республіка Корея зберігає санкції проти Росії та надає Києву підтримку у фінансовій та гуманітарній сферах переважно через міжнародні організації (зокрема ПРООН) та Корейське агентство міжнародного співробітництва (KOICA), спрямовуючи її на відбудову критичної інфраструктури, енергетичних мереж, базових муніципальних послуг, гуманітарне розмінування та підтримку місцевих громад.

Нарощування військового співробітництва між Росією та КНДР, включно з постачанням північнокорейських озброєнь і залученням військовослужбовців до війни проти України, створило для Києва та Сеула спільні безпекові виклики, однак не призвело до суттєвого поглиблення двосторонньої взаємодії, зокрема у військовій сфері. Попри те, що Республіка Корея розглядає російсько-північнокорейську військову співпрацю як фактор дестабілізації регіональної безпеки, її політика визначається прагненням уникнути ескалації на Корейському півострові та зберегти можливості для майбутнього діалогу з Пхеньяном. Додатковим стримувальним чинником є російські погрози щодо передачі КНДР чутливих військових і ракетних технологій у разі надання Сеулом військової допомоги Києву.

Підтримка Тайванем України значною мірою зумовлена сприйняттям російсько-української війни крізь призму власних безпекових викликів та загроз з боку КНР. У Тайбеї виходять із того, що міжнародна реакція на війну в Україні може вплинути на формування підходів до потенційних криз у Тайванській протоці, а отже має пряме значення для регіональної безпеки Східної Азії. Відтак підтримка України розглядається як інструмент розширення взаємодії з демократичними державами-партнерами та зміцнення міжнародних позицій Тайваню в умовах зростаючого тиску з боку КНР.

Відсутність дипломатичних зв′язків та фактор Китаю серйозно обмежують розвиток співпраці між Україною та Тайванем . За цих умов взаємодія здійснюється переважно через міжнародні партнерства, регіональні ініціативи та гуманітарні програми. Вона охоплює допомогу українським біженцям у країнах ЄС через фінансування гуманітарних проєктів і забезпечення базових потреб, участь у відбудові критичної та соціальної інфраструктури в Україні, підтримку медичної та реабілітаційної сфери для постраждалих від війни, постачання спеціалізованого транспорту й обладнання для екстрених служб. Паралельно розвивається технологічна співпраця, насамперед у сфері безпілотних систем і компонентної бази, яка реалізується переважно через приватний сектор і міжнародні компанії.

Фактори тиску

Підтримка України з боку азійських партнерів залежить від низки зовнішніх і внутрішніх факторів, які безпосередньо впливають на обсяг і характер їхньої політичної та практичної залученості.

Одним із ключових чинників є зміна підходу США після приходу до влади Дональда Трампа, що проявляється у переході до більш транзакційної моделі підтримки України, зменшенні передбачуваності рішень щодо нових пакетів допомоги та посиленні політики перерозподілу фінансового й військового навантаження на європейських союзників. Як наслідок, відбувається переформатування ролей у західній коаліції підтримки України, що впливає на загальну структуру міжнародної координації допомоги.

Поряд із цим, у Японії, Південній Кореї та Тайвані посилюються власні занепокоєння щодо довгострокової надійності безпекових гарантій США на тлі зростання військового та політичного тиску з боку Китаю, поглиблення російсько-китайського стратегічного партнерства, формування російсько-північнокорейського військового союзу та загрози з боку КНДР. Вимоги США щодо розподілу оборонного навантаження між союзниками, а також менш передбачуваний характер американської зовнішньої політики стимулюють держави регіону приділяти більше уваги зміцненню власних оборонних спроможностей і розвитку регіональних форматів співпраці. Хоча Вашингтон продовжує розглядатися як ключовий елемент безпекових гарантій і основа регіональної стабільності, азійські союзники прагнуть зменшити залежність від можливих змін у політиці США, що дедалі більше концентрує їхні ресурси та політичну увагу на питаннях власної безпеки.

Показовою у цьому зв’язку є активна увага японської прем’єр-міністерки Санає Такаїчі до регіональної безпеки: хоча Токіо декларує незмінність підтримки України, на відміну від уряду Фуміо Кішіда, який зробив український напрям одним із ключових зовнішньополітичних пріоритетів, Санає Такаїчі дедалі більше зосереджується на зміцненні позицій Японії в Індо-Тихоокеанському регіоні в умовах зростання напруги у відносинах з Китаєм та посилення безпекових викликів.

Конфлікт на Близькому Сході та блокування судноплавства через Ормузьку протоку безпосередньо позначилися на енергетичній безпеці Японії, Південної Кореї та Тайваню, які критично залежать від імпорту нафти та скрапленого природного газу (LNG) з держав Перської затоки. Це підвищило їхню вразливість до цінових коливань і логістичних ризиків на світових енергетичних ринках та змусило посилити увагу до диверсифікації постачання й стабільності морських маршрутів, що у випадку Японії проявилося у відновленні обмеженого імпорту нафти з проєкту «Сахалін-2», а у випадку Південної Кореї — у закупівлі 27 тис. тон російського лігроїну для нафтохімічного виробництва через LG Chem у рамках тимчасового скасування санкцій на російську нафту з боку США.

І хоча Японія та Республіка Корея діють у межах санкційних винятків та тимчасових послаблень санкцій проти російської нафти з боку США, це вказує на структурну вразливість цих країн в питаннях енергетичної безпеки. Однак з точки зору Росії, ця ситуація має значно ширше політичне значення. Москва системно намагається представити подібні винятки як доказ того, що російські енергоресурси залишаються незамінними для західних країн для збереження їх довгострокової залежності від російської ресурсної бази.

Зосередженість адміністрації Дональда Трампа на досягненні мирного врегулювання між Україною та РФ, включно з дискусіями щодо потенційного пом’якшення санкційного режиму, стала своєрідним сигналом для міжнародної спільноти про перспективи встановлення миру та можливість відновлення економічних відносин з Москвою.

Як наслідок, південнокорейський бізнес, зацікавлений у повернені на російський ринок, зокрема компанії, які залишили там свої активи, активізували закриті переговори з Москвою, щоб підготувати підѓрунтя для швидкого відновлення торговельно-економічного співробітництва при «сприятливій геополітичній ситуації».

Тим часом Японія 27-29 травня 2026 року відрядила до Москви офіційну делегацію у складі Масайоші Араї, генерального директора Бюро торговельної політики Міністерства економіки, торгівлі та промисловості та Масакі Ісікава, заступника генерального директора Бюро у справах Європи при МЗС, у супроводі керівників 13 великих торгівельних компаній та Keidanren (Японська федерація бізнесу). Метою візиту було визначено підтримання каналів комунікації, диверсифікацію енергетичних закупівель та захист активів японських компаній у РФ. Раніше цього року Москву також відвідав представник правлячої Ліберально-демократичної партії Японії Мунео Судзукі, відомий своєю прихильністю до співпраці з РФ, а представник Владіміра Путіна Міхаїл Швидкой взяв участь у відкритті Фестивалю російської культури у Токіо за участі вдови вбитого прем′єр-міністра Шіндзо Абе та провів зустріч з заступником глави МЗС країни Такехіро Фунакосі.

Такі кроки з боку Сеула та Токіо не означають відхід від загальної політики західних партнерів щодо РФ, а радше відображають прагнення азійських партнерів адаптуватися до зростаючої невизначеності в міжнародному середовищі, зміни підходів США до підтримки України та союзницьких зобов’язань загалом, а також подальшої динаміки війни РФ проти України. Втім, така ситуація несе низку ризиків, оскільки Росія намагається використати її для поглиблення розбіжностей між союзниками та поступового підриву санкційної єдності й міжнародної підтримки України. Останнім часом Москва активізувала просування наративів про необхідність перегляду відносин із РФ, які поширюються через наближені політичні та експертні кола, російські дипломатичні місії, зокрема серед азійських партнерів України.

В цих умовах посилюється потреба у більш системному та комплексному підході України до взаємодії з Японією, Республікою Кореєю та Тайванем з урахуванням їхніх безпекових пріоритетів, економічних і енергетичних викликів, а також внутрішньополітичної кон’юнктури. Важливим має бути усвідомлення того, що допомога Україні є змінною величиною та потребує постійного політичного й дипломатичного забезпечення. Відповідно, ключового значення набуває формування нових аргументів і стимулів, які дозволять закріпити підтримку України як взаємовигідну та довгострокову модель співпраці, стійку до коливань міжнародного середовища та зростання регіональних безпекових ризиків.

Рекомендації

У зв’язку з цим доцільно сформулювати наступні рекомендації:

• Консолідація азійських партнерів для тиску на РФ та підтримки України

Посилити взаємодію з азійськими партнерами з метою донесення позиції щодо неготовності Росії до припинення війни, а отже,  необхідності спільного посилення тиску на РФ для примушення її до миру. В цих умовах важливо не лише зберегти нинішній рівень підтримки України, але й переконати їх у необхідності нарощування для забезпечення стабільності фінансової системи та енергетичної стійкості, підготовки зруйнованої інфраструктури до зими, підтримки цивільного населення, невідкладної відбудови цивільної інфраструктури, зокрема шкіл, медичних закладів тощо.

• Розширення участі азійських партнерів у безпековій підтримці України

Разом з європейськими партнерами розширювати залучення азійських партнерів до спільних безпекових ініціатив, спрямованих на підтримку України, формуючи основу для довгострокового партнерства між Європою та Індо-Тихоокеанським регіоном в умовах глибокої трансформації глобального безпекового середовища. Внесок Японії у PURL та NSATU може слугувати прикладом для РК щодо поглиблення участі у багатосторонніх механізмах підтримки України через механізми НАТО, з огляду на її попередню участь у фінансуванні Комплексного пакету допомоги Україні НАТО (CAP) для нелетальних потреб.

• Спільна протидія військовій співпраці  РФ і КНДР

Консолідувати увагу європейських та азійських партнерів до загроз, що виникають унаслідок поглиблення російсько-північнокорейської військової співпраці, яка дедалі більше набуває системного характеру та прямо підриває архітектуру безпеки як у Європі, так і в Азії, з метою формування скоординованих багатосторонніх механізмів стримування та рішучої спільної протидії цим процесам.

• Поглиблення технологічної співпраці у сфері безпеки

Використати унікальний досвід ведення сучасної технологічної війни та асиметричної протидії ворогу як основу для поглиблення співпраці з азійськими партнерами у сферах обміну військовим досвідом і технологіями, розробки та виробництва безпілотних систем, а також протидії асиметричним, кібер- та гібридним загрозам і дезінформації. За умов існування обмежень на пряму військово-технічну співпрацю доцільно опрацьовувати варіанти залучення приватного сектору та партнерські формати з європейськими країнами.

• Оновлення підходу щодо відносин з Китаєм

Сформувати оновлений підхід до відносин з Китаєм з урахуванням поглиблення всебічного стратегічного партнерства між КНР та РФ, включно з військово-технічним виміром, а також позиції Китаю в контексті російсько-української війни. Доцільно визначити загальні рамки та принципові обмеження залучення КНР до процесів післявоєнної відбудови України з метою уникнення потенційних конфліктів інтересів і забезпечення прозорості взаємодії з партнерами, які послідовно підтримують Україну під час війни та зацікавлені у подальшій участі у відновленні держави.

• Залучення азійських партнерів до відбудови України

Підтримувати та переводити у практичну площину інтерес азійських компаній до участі у відбудові України шляхом системної роботи на міжурядовому рівні, зокрема через формування сприятливих умов для інвестиційної та проєктної взаємодії, підтримку бізнес-діалогу, організацію тематичних бізнес-форумів і залучення компаній до пріоритетних секторів відновлення, включно з енергетикою, інфраструктурою та технологіями. У зв′язку з відсутністю дипломатичних зв′язків між Україною та Тайванем, знайти формат залучення тайванських приватних компаній до участі у проєктах з відбудови.

• Посилення присутності в країнах регіону

Зміцнювати дипломатичну та інформаційну присутність у країнах регіону, формувати позитивне сприйняття за допомогою стійких та постійних контактів на міждержавному, міжпарламентському, експертному, науковому  та культурному рівнях та сприяти розбудові сталих проукраїнських контактів у політичних, ділових та експертних колах. Відсутність посла України у РК з вересня 2026 року негативно впливає на просування інтересів України та не сприяє розвитку двосторонніх відносин між країнами.